Тетяна Бойко – засновниця міжнародної компанії WAY PATH GO, яка допомагає емігрантам легалізуватись у Європі та знайти свій шлях. Уже понад 10 років вона живе в Польщі. За цей час Тетяна не лише пройшла шлях адаптації сама, а й стала підтримкою для сотень людей, які опинились у новій країні. Тетяна запустила свій YouTube блог, як провідника в еміграції. В інтерв'ю вона ділиться своєю історією, помилками, злетами й тим, чому допомога іншим – це не про роботу, а про внутрішню місію.
Тетяно, ви засновниця міжнародної компанії, бізнес-леді та жінка, яка надихає! Розкажіть, як ви наважилися створити компанію в Європі? Що стало поштовхом до цього?
Усе почалося з особистого досвіду. Коли я приїхала до Польщі, це був зовсім інший світ — інша мова, правила, відсутність зрозумілих інструкцій і системи підтримки. Я пам’ятаю, як це — залишитися наодинці з формальностями, коли не розумієш, що робити, куди йти й хто може допомогти. У якийсь момент я чітко відчула: якщо мені тоді так не вистачало підтримки, то зараз я можу стати цією підтримкою для інших. Я хотіла створити не просто сервіс, а середовище, де людина буде не клієнтом, а гостем, якому допомагають із повагою й розумінням. Так виникла ідея команди, яка супроводжує людей у процесі легалізації, як у Польщі, так і в інших країнах. А згодом це переросло в компанію з місією — бути провідником, коли чужа країна ще здається лабіринтом.
Якими були ваші особисті труднощі адаптації? Що було найважчим?
Найважче — це не документи, не система й навіть не мова. Найважче — це внутрішнє відчуття «я тут зайва». Це постійне доведення собі й іншим, що маєш право бути, працювати, жити. Я починала, як і багато хто, з підробітків, з мінімальної оплати, із чужої кімнати. І хоч у мене завжди була амбіція до більшого, на старті вона глохла під тиском реальності. Але потім я зрозуміла, що адаптація — це не про те, щоб стати «як усі», а про те, щоб лишитися собою й водночас навчитися новому. Це дуже глибокий процес.
Ваша команда @wpg_legalizacja допомагає з легалізацією документів. З якими запитами до вас звертаються найчастіше?
Найчастіше — це карта побиту: через працю, навчання, бізнес, сім’ю. Але насправді запити глибші. Людина звертається не просто за документом, а за рішенням: «Я хочу жити тут легально, без страху, хочу знати, що зможу залишитися, хочу спокою». І ми намагаємося давати не тільки юридичні відповіді, а й спокій, ясність, впевненість.
Що б ви порадили тим, хто планує емігрувати? Як зробити цей шлях м’якшим?
По-перше, не романтизувати процес. Це не втеча у рай, а стрибок у невідоме. Треба готуватись, читати, питати. По-друге — не закриватися. Еміграція — це завжди і про людей, яких ти зустрінеш. Не бійтеся звертатися до спеціалістів. Це не слабкість, а сила — просити підтримки, коли не розумієш. І третє — не забувайте себе. Не відкладай себе на потім, бо «зараз документи важливіші». Усе важливо.
Чи вважаєте ви свою діяльність місією?
Так. І чим далі, тим більше це відчувається. Комусь ми допомагаємо подати заяву на карту, комусь — врятувати бізнес. Але за кожною історією стоїть конкретна людина. І мені не байдуже. Це не тільки бізнес. Це спосіб змінювати долі. Поступово, по-справжньому.
Що було найскладнішим, коли ви починали з нуля? Можливо, згадаєте помилки, які ви зробили на самому початку, але вони стали важливими уроками?
Я дуже довго намагалася бути «всемогутньою». Не делегувала, брала на себе надто багато, думала, що якось встигну все. Через це вигорала, втрачала ріст. Коли я створювала свою компанію, я була повністю незнайома з багатьма аспектами бізнесу: не знала, як правильно вести документацію, як організувати бухгалтерію, як рахувати податки, як налаштувати процеси в команді, як правильно структурувати бізнес і будувати взаємини з партнерами. Все це було абсолютно новим для мене, і кожен крок здавався величезною перепоною. Ще одна помилка — відкладання системності. Я довго працювала «на інтуїції», без структури, без чітких процесів. Це забирало сили. Тепер я розумію: якщо хочеш будувати щось велике — потрібна команда, система й простір для відпочинку. Але саме через ці помилки я отримала безцінний досвід. Кожна з них була важливим уроком, це навчило мене, що помилки — це не кінець, а можливість для зростання. І навіть коли здавалося, що все йде не так, як я планувала, я розуміла, що це лише частина процесу.
Тетяно, українські жінки - неймовірно сильні, розумні та цілеспрямовані, але є й ті, хто заново починає нове життя та збивається зі шляху. Що б ви порекомендували цим жінкам з власного досвіду?
Не шукайте сили — вона вже в вас є. Просто дозвольте собі рухатися, навіть якщо повільно. Помиляйтеся, змінюйте напрям, плачте, якщо потрібно — але не зупиняйтеся. І пам’ятайте: бути «новою» в країні — не соромно. Це привід створити себе з нуля, так, як хочеш саме ти.
