Яна Мадарах — молода та амбітна рестораторка, яка в 22 роки довела, що можна досягти успіху, навіть якщо немає великого стартового капіталу. Почавши свою кар’єру в ресторані чоловіка, вона не лише врятувала заклад від кризи, але й створила власну маркетингову агенцію mad.strategy, що стала провідником у нову еру ресторанного бізнесу. В інтерв’ю для GOSSIP Яна розповіла про свій шлях, труднощі та баланс між роботою і особистим життям. Як їй вдалося побудувати бізнес у такому молодому віці, з якими викликами вона зіткнулась та хто надихає на нові досягнення?
Яно, ви — рестораторка, яка в 22 роки має те, до чого прагне більшість: самореалізація та успіх. Розкажіть, чи ви завжди знали, ким хочете стати? Чи було щось, що вплинуло на ваші життєві пріоритети?
Я завжди знала, що не зможу працювати в «теплому офісі» без життя. У мене не було чіткого плану «стати рестораторкою», але було сильне відчуття, що я маю створювати щось, що впливає. Коли ми з чоловіком почали жити разом, я долучилася до його ресторану — на той момент він був у глибокій кризі. Саме це стало точкою входу: я не просто включилась, я вивела заклад на новий рівень. Потім з’явилась моя маркетингова агенція mad.strategy, а з нею — й консалтинг для інших ресторанів. Так я зрозуміла, що моя сила — в поєднанні підприємницького мислення та глибокого розуміння атмосфери, команди, продукту.
А як би ви описали свій шлях — вам все легко вдавалося чи навпаки, дорога була тернистою? Ми бачимо лише «картинку», а що ховається за лаштунками?
Це точно не був шлях «все пішло як по маслу» (посміхається). Було багато моментів, коли доводилося діяти без чітких інструкцій, без гарантій. Я приймала непрості рішення ще тоді, коли мої ровесники тільки шукали, чим би зайнятись. За красивими вивісками стояли ранки з антикризовими таблицями, вечори з персоналом і постійне питання: «Що я можу зробити краще?» Це шлях через дію. Через «не знаю, але зроблю». І він мене сформував!
Як вам вдалося реалізувати свої амбіції в такому молодому віці?
Я діяла. Не чекала ідеального моменту, гранту, дозволу чи схвалення. Почала з того, що було поруч — і вклалася по максимуму. Спершу — у ресторан чоловіка, далі — у власну справу. У мене не було великого стартового капіталу. Але була стратегія, аналітичне мислення і відчуття смаку — не тільки в їжі, а й у сервісі, деталях, людях. А ще — здатність працювати системно. Це і стало ключем.
Чи відчували ви себе готовою до такої великої відповідальності в настільки ранньому віці?
Готовою — ні. Але присутньою — так. Мені не потрібно було грати роль керівниці — я просто ставала тією, хто тримає процес. Відповідальність — це не тягар. Це внутрішній стрижень. І він не приходить за віком, він приходить із вибором.
Що вас привабило у ресторанному бізнесі? Які аспекти цієї професії вам найбільше подобаються?
Мені близька його багатошаровість. Це не просто про їжу. Це про враження, про команду, про атмосферу. Я люблю бачити, як гість розслабляється. Як офіціант починає вірити в себе. Як інтер’єр і музика працюють на відчуття дому.
І водночас я фанатка чітких процесів, систем, які дають результат. Тому для мене ресторан — це ще й місце, де можна будувати сильні бізнеси, а не просто «гарні місця».
Що стало головним поштовхом для початку власної справи? Це був певний момент чи поступове усвідомлення потреби в зміні?
Після того, як я вивела ресторан з кризи, стало очевидно: я вмію не лише «допомагати», я можу вести. Так народилась mad.strategy — агенція, яка не просто веде соцмережі, а занурюється в бізнес. Паралельно почали звертатися ресторатори за консультаціями. І я зрозуміла, що хочу бути голосом нової ресторанної культури. Там, де не виживають — а ростуть.
Ваша професія хоч і неймовірно цікава, але вона й може виснажувати. Яким чином ви підтримуєте свою мотивацію в моменти вигорання або стресу?
Я не граю в «залізну жінку». Якщо втомилась — даю собі простір. Якщо вигоріла — говорю про це. Мене рятують люди, з якими можна бути чесною. Мене відновлює тиша. Син, який показує, що життя — це ще й просто гратись у кубики. Я не йду проти себе. І саме тому завжди знаходжу, заради чого продовжувати.
Хто або що надихає вас на досягнення нових вершин? Чи є у вас наставник, людина, яка є для вас взірцем?
Мене надихає моя сім’я. Мій чоловік — той, хто колись був чужою людиною, а тепер — мій партнер у житті та в баченні. Я прийшла в його проєкт і трансформувала його. Це був не «жіночий тил», а справжнє партнерство. Мій син — мій сенс. Він не питає, «чи мама сьогодні впоралася з планом», він просто обіймає. І в цей момент я розумію, що йду туди, куди треба. А ще мене надихають жінки, які не бояться бути сильними без маски сили. Які будують — і при цьому лишаються живими.
Ресторанний бізнес — це робота 24/7. Як ви знаходите баланс між роботою та особистим життям? Чи важко поєднувати ці сфери?
Я вірю не в «ідеальний баланс», а в цілісність. Якщо я задоволена собою — це видно в роботі. Якщо у мене хаос у графіку — я не зможу бути доброю мамою чи партнеркою.
Тому я постійно налаштовую цю систему: делегую, перерозподіляю, перевіряю, де я себе втрачаю. У мене є команда, якій я довіряю. Є син, з яким я проводжу свідомий час. І є я — людина, яка вміє сказати: зараз мені потрібна пауза. І в цьому — мій справжній баланс.
