Вона м’яка, але сильна, творча, але структурна, вразлива і водночас – опора для інших. Яна Седельник – жінка, яка зуміла перетворити особисту трансформацію на шлях служіння іншим жінкам. Раніше вона створювала дитячі фільми, керувала телевізійною школою та будувала кар’єру в Україні. Але війна, розлучення, еміграці змінили все – і водночас стали точкою народження нової себе. Сьогодні Яна живе в Іспанії, допомагає жінкам по всьому світу знайти внутрішню опору, створила арт-терапевтичну гру, навчання для майбутніх арт-терапевток, авторський збірник практик і щодня, через творчість, нагадує: шлях до себе – це не боротьба, а м’яке повернення до себе!
Яно, розкажіть, з чого почався ваш «м’який шлях до себе»?
Я завжди була людиною багатогранною: і мама, і керівниця дитячої телевізійної школи, і жінка, яка любить мистецтво у всіх його проявах. Але справжній «м’який шлях до себе» розпочався у дуже непростий період. Це був момент, коли все навколо руйнувалося і довелося звернутися всередину себе, аби знайти опору. Саме тоді арт-терапія стала для мене не просто зацікавленням, а рятівним колом. І саме вона привела мене до себе справжньої.
Яким був той момент, коли ви зрозуміли, що хочете допомагати жінкам через арт-терапію?
Мені завжди була близька психологія. Ще з дитинства я захоплювалась книгами про енергії, свідомість, філософію простору, але тоді це було на рівні інтересу, не професії. Ключовий момент настав вже після переїзду в Іспанію. Я опинилася в новій реальності: без звичного оточення, в чужій країні, з великою тишею всередині. І в цій тиші я вперше щиро спитала себе: «А чим я справді хочу займатись?». Це було глибоке прохання до Всесвіту – показати мені мій шлях. І саме тоді я побачила образ: пензель, що занурюється в фарбу. Я не художниця, ніколи не навчалась живопису, але цей образ був настільки яскравим, що я відчула – він про мене. Я зрозуміла: мені дано не просто малювати, а торкатися глибин. Арт-терапія – це не про естетику чи результат, це про процес, через який жінка може віднайти свою цілісність, зцілити біль, повернути собі відчуття самоцінності. Через кольори, форми, символи – без слів, без страху бути засудженою, без потреби пояснювати. Це був момент великого осяяння. Я зрозуміла, що все, чим я цікавилася все життя: творчість, глибинні сенси, допомога іншим – нарешті складається в єдину мозаїку. І тоді я сказала собі: я хочу бути провідницею для жінок, які, як і я колись, загубили себе в бурі життя. Я хочу створити простір, де буде безпечно розквітати!
А що стало головним рушієм у створенні вашого арт-терапевтичного простору?
Бажання дати іншим те, що так допомогло мені. Я пройшла все на собі – біль, втрату, кризу і трансформацію. І кожна практика, яку я створюю, народжена з мого особистого досвіду. Я відчула, як через малюнок, кольори, символи починаєш розуміти себе, відчувати свою силу, свою опору. І хотілося створити місце, де інші жінки зможуть прожити цей досвід, не залишаючись наодинці.
Яно, ви створили арт-терапевтичний збірник для жінок – настільну книгу для пошуку самоцінності та внутрішньої опори. Яким жінкам ви її присвячуєте?
Цей збірник – для кожної жінки, яка сьогодні почувається втомленою. Для тієї, що довго була сильною, опорою для інших, але раптом помітила, що сама не має на що спертися. Для тієї, що зранку дивиться у дзеркало й не впізнає себе. Для жінки, яка вже не пам’ятає, що таке дихати вільно, що таке хотіти – не для когось, а для себе. Я присвячую його тим, хто не кричить про біль, але носить його тихо, всередині. Тим, хто не завжди має можливість або сміливість піти до терапевта, але хоче спробувати пізнати себе – через малюнок, слово, дотик до сторінки. Тим, хто шукає відповіді вночі, коли всі сплять, і питає себе: «А я взагалі хто?». Це настільна книга для повернення до себе, до тіла, до м’якого, приймаючого «так» на питання: чи я маю право бути собою? Вона для жінок, які хочуть знову навчитись довіряти собі, своїм бажанням та відчуттям.
Розкажіть, яка техніка з цього збірника дає найбільший ефект у складні періоди життя?
Моя улюблена – це практика «Внутрішній чоловік». Вона дає неймовірну силу й опору. Ми всі чекаємо, що хтось ззовні нас підтримає, а ця вправа допомагає знайти ту внутрішню стіну, на яку можна спертись. Жінки, які її проходять, буквально встають на ноги – ментально, емоційно і навіть фізично!
Яно, ви також створили авторську арт-терапевтичну гру, яка допомагає жінкам визначитися з професією. Як вона працює і що в ній головне - інтуїція, символи чи практичні кроки?
Це значно більше, ніж просто гра – це інструмент глибинного самопізнання. Я називаю її «м’яким ліхтариком», який освітлює ті частини нашої особистості, до яких ми або не доходили, або боялись доторкнутись. Гра побудована на базових принципах арт-терапії – ми працюємо з кольором, символами, емоціями. Але водночас – це дуже легкий формат: начебто просто малюєш, вибираєш карту, інтерпретуєш образ. Але саме в цьому «наче» – вся сила. Гра ставить запитання, які ми часто ігноруємо в повсякденному житті: Що я хочу? Що мене наповнює? Де я втрачаю енергію? І найголовніше – вона дає простір, де можна чесно відповісти собі, без страху осуду чи помилки. Це чудовий старт для жінок, які не знають, чим хочуть займатись, які сумніваються у своєму шляху, стоять на роздоріжжі або просто загубили радість професійної реалізації. У грі кожна знаходить щось своє: хтось – підтвердження, хтось – новий напрямок, а хтось – дозвіл нарешті почати. Іноді саме ця гра стає першим кроком до великого повороту в житті!
Яно, ви навчаєте базових навичок арт-терапевта. Що найважливіше має засвоїти жінка, яка хоче ділитися своїм світлом через творчість?
Найперше – це не техніка і не знання з книжок. Найважливіше – це внутрішній стан. Жінка, яка хоче ділитися своїм світлом, має сама бути в контакті з собою, вона має відчувати глибину, з якої говорить, бути провідницею, а не контролером. Не нав’язувати, не виправляти, не «лікувати», а ніжно тримати простір, у якому інша жінка може сама розквітнути. Моя програма навчання – це не лише про те, як «проводити заняття», це про те, як прожити цю роботу на собі, як пропустити через себе кожну практику. Я вірю, що арт-терапевт – це не просто фахівець, це роль і шлях. Тут важлива щирість, відвертість, відкритість до власної трансформації, бо неможливо провести іншу туди, де ти сама ніколи не була. Ще один важливий момент – це вміння бути м’якою. У нашому світі сила часто асоціюється з жорсткістю, але в арт-терапії все навпаки: твоя м’якість – це твоя потужність. Вміння бути уважною, спостережливою, делікатною, але при цьому чіткою, впевненою, структурною. І останнє: ти маєш палати. Не вигоріти, не віддавати останнє, а світитися, як маяк!
А з чого варто почати жінці, яка загубила себе?
З простого – з погляду у дзеркало. З вибору красивої домашньої сукні, тиші, а далі – дія. І якщо страшно йти самій, не соромно звернутись до фахівця. Ми можемо роками блукати в темряві, або взяти провідника з ліхтариком. Арт-терапія – це саме такий м’який ліхтарик!
