Оксана Рибаєва – засновниця освітньої екосистеми інноваційної гімназії Простір та садочків BabyLand . Але за цією фразою не гучний бренд, а справжній шлях. Шлях мами, яка пройшла через страх і неприйняття, щоб створити простір, де дитина – це не об'єкт навчання, а цілісна особистість. Оксана – засновниця й керівниця садочків і таборів BabyLand та гімназії Простір, авторка власної освітньої методики, викладачка з 26-річним досвідом, мама 3-х дітей, з яких одна – з особливими потребами. Вона – кураторка проєктів з інклюзивної освіти, розробниця внутрішньої LMS-платформи для команди, організаторка міжнародних навчальних таборів і наставниця для сотень педагогів та батьків. Сьогодні Оксана не просто керує інноваційним освітнім простором, вона створює нову реальність. Для своїх дітей, для інших сімей, для всієї системи освіти. У цьому інтерв’ю – про маму, яка не здалася. Яка не адаптувалася до світу, а змінила його під себе!
instagram.com/babyland.kharkiv
instagram.com/prostir.gymnasium
В соцмережах ви пишете: «Мама, що змінює реальність». Що для вас значить ця фраза?
Ця фраза – це не слоган, це моя особиста історія. Вона народилася разом з моєю донечкою Настею. Коли вона з'явилася на світ, я дізналася про можливий діагноз – синдром Дауна, ще в пологовому. Це була несподіванка, яка змішала біль, страх і нерозуміння. Я наче не вірила в те, що чула. Чесно кажучи, перші два тижні були болісними. Я плакала майже щовечора. Було багато запитань до себе, до життя: чому я, чому моя дитина, що я зробила не так? Це, мабуть, знайоме багатьом мамам, які проходили через подібне. Але я ніколи не залишаюсь у стані «жертви» надовго, я почала вчитися. Вивчала, аналізувала, шукала методики, підтримку, інформацію – все, що могло допомогти мені зрозуміти, як підтримати мою дитину. І в якийсь момент я підійшла до її люльки, подивилася на неї, таку маленьку, таку світлу і сказала: «Знаєш що, Настю? Я не знаю, ким ти будеш. Але будь собою». І ця внутрішня обіцянка стала моїм вектором. Я зрозуміла, що не буду чекати, поки система створить простір для неї, я створю його сама для неї, для себе, для інших дітей та інших мам. Бо саме від мене залежить, у якому світі житиме моя дитина. Зараз Насті 4 роки. Вона ходить у садочок, має своє середовище, розвивається, тішить усіх довкола. Вона неймовірно розумна, уважна, з величезним потенціалом. Так, є фізіологічні особливості, які потребують роботи, але це просто шлях. Я знаю: реальність, у якій вона зростатиме, має бути створена нами – дорослими. Саме тому я – мама, яка змінює реальність. Не тільки для своєї дитини, а й для сотень інших. Я створюю світ, в якому хочеться жити. Світ, де діти – особливі чи ні, зростають у безпеці, з підтримкою, з розкритими можливостями. Світ, де розвиваються вчителі, батьки, вся спільнота. Я не повторюю чужих шаблонів – я надихаюсь і створюю своє. І запрошую інших йти поруч.
Оксано, саме тому ваша гімназія навчає дітей з особливими потребами?
Так. Бо це – про людяність. Бо кожна дитина, незалежно від діагнозу, має право бути серед інших, бути почутою, прийнятою, видимою. У нашій гімназії навчаються діти з особливими потребами, і ми не створюємо для них «окремі умови», ми створюємо середовище, в якому кожен може розкритися. Без поділу на «звичайних» і «інших». Ми не «толеруємо» особливість. Ми визнаємо її як природну частину різноманіття людини. І коли діти з різними можливостями зростають разом, вони вчаться головному – співчуттю, терпимості, справжній людяності. Це виховання серця. Для нас це не соціальна галочка. Це частина ДНК нашої філософії. І я точно знаю: коли дитина зростає в середовищі, де її не ізолюють, а приймають як рівну – це змінює все.
Ви є засновницею приватного садочку, початкової та середньої школи. Розкажіть, з чого все почалося – з болю, ідеї чи запиту?
Це не було рішення «відкрити щось своє». Я – мама, яка щиро пережила те, що переживають тисячі інших мам: коли твоя дитина щоранку плаче в садочку, а ти відчуваєш безсилля, провину, злість і головне, внутрішній спротив. Я тоді чітко усвідомила: так не має бути. Це не норма. Це не те дитинство, яке я хочу дати своїй дитині. Я працювала у приватному садочку, бачила, як усе влаштовано, і розуміла: я знаю, як можна інакше. Я бачила цей простір у своїй уяві ще до того, як він став реальністю. Тоді я не знала, звідки візьму ресурси, команду, підтримку, але я знала, що маю створити місце, в яке дитина заходить із посмішкою, а не зі сльозами. Ми почали з маленького приміщення в 100 квадратних метрів. Порожні стіни, відсутність обладнання, але була велика віра, сміливі однодумці і нескінченна любов. Ми починали з нуля. Навчалися на власному досвіді, помилялись, шукали нестандартні рішення, але завжди пам’ятали, для чого це все. Згодом ми виросли: філії, команди, своя методика, курси для батьків, інтенсиви для педагогів, навчальні табори в Карпатах і Болгарії. Але цінності залишилися незмінними: безпека, розвиток, радість, повага до особистості. У нас немає випадкових речей – кожен елемент, кожна практика, кожен підхід народжений з досвіду, роздумів і великої любові до дитини як цілісної особистості. Тож BabyLand та Простір – це не бізнес. Це відповідь на мій особистий біль і моє глибоке переконання: дитинство має бути щасливим. І якщо система не дає цього, я створю власну. Для своїх дітей. І для всіх, хто довіряє нам найцінніше!
Скажіть, а чим відрізняється ваша гімназія від класичних шкіл? Як побудована структура зсередини?
У нас нема крейди і дошки (посміхається). У нас є інтерактивні панелі, діалог з дітьми, інтегровані уроки, MozaBook, студії з емоційного інтелекту, engineering, «літературне кафе», гейміфіковане навчання, і система, де дитина не об'єкт, а активний учасник. У нас школа – це життя, а не підготовка до життя.
Ви будуєте середовище, в яких зростають діти. А що допомогло вирости вам? Хто або що стало вашим внутрішнім простором сили?
Люди, які поруч. Я або росту з ними, або відступаю. Для мене дуже важливо, щоб усі навколо теж рухалися, бо це про енергію середовища. І ще – аналітика. Я аналізую кожен процес, кожне рішення. І дуже слухаю інтуїцію. Вона ніколи не підводила!
Оксано, у вас є термін «екосистема якості освіти». Що це для вас і як ви її втілюєте на практиці?
Це коли кожен учасник процесу – батьки, вчитель, дитина – має роль, вплив, відповідальність. Ми створили внутрішню LMS-платформу: онбординг, відео, завдання, рефлексії, карти успіху, персоналізований зворотний зв'язок. Це не просто «курс», це освітня екосистема, яка супроводжує вчителя та дітей на кожному етапі розвитку, адаптації, підтримки та постійного зростання.
А як ви залучаєте батьків до освітнього процесу?
Ми — партнери. Разом із батьками ми формуємо освітнє середовище: через відкриті уроки, спільні події, менторські зустрічі й навіть онлайн-курси.У нас є дні відкритих дверей, вечірки, індивідуальні карти успіху дитини, бо ми всі разом ростимо Людину. І це не тільки про школу.
Оксано, а як ви організували процес під час війни?
Ми не зупинились. Продовжили офлайн-навчання. Є укриття, працює генератор, платформа адаптована, психолог — поруч. Ми тримаємо стабільність. Бо дітям і батькам потрібна точка опори. І ми — нею стали, тому що освіта — це не про «систему». Це про людей, які готові створювати майбутнє разом із дітьми.
