«Зір – це не лише фізіологія. Це здатність бачити життя чітко», – Вікторія Галько
Вікторія Галько – офтальмологиня та офтальмохірургиня нового покоління, яка входить до нового покоління українських лікарів, що поєднують високоточну медицину, людяність і публічну просвіту. Вона спеціалізується на вітреоретинальній та катарактальній хірургії, очолює офтальмологічне відділення філії однієї з провідних клінік в Україні, є авторкою популярного YouTube-каналу Halko Eye Talks, де простою мовою розповідає про складні захворювання очей, і активно розвиває себе в міжнародному професійному просторі. Її шлях – приклад поєднання науки, естетики й великої емпатії. У 29 років вона самостійна хірургиня з глибоким внутрішнім баченням своєї місії. В інтерв’ю Вікторія говорить не лише про зір як функцію, а й про бачення як стан, про пацієнтів, що «прозрівають» наступного дня і про те, що насправді означає бути хірургом, коли тобі 29, а ти вже не просто лікар, а орієнтир.
instagram.com/dr_halko_viktoriia
Вікторіє, чому саме офтальмологія? Що стало для вас у цій спеціальності натхненням, а можливо – викликом?
Хоч в моїй родині немає лікарів, проте батьки ще зі шкільних років направляли мене в бік точних наук: я добре розуміла хімію, захоплювалася біологією. Усе це природно лягло в основу мого вибору, я знала, що буду в медицині, але яку саме спеціальність обрати – це питання було відкритим. На перших курсах університету мене буквально зачарувала нейрохірургія. Це здавалося вершиною інтелектуальної і технічної складності. Я всерйоз розглядала її як свою майбутню спеціалізацію. Але паралельно приходило усвідомлення: нейрохірургія – це вибір на все життя, без права на баланс. Це довгі, багатогодинні операції, обмеження в особистому просторі, у часі, в простих людських радощах. І от одного дня, на третьому курсі, я потрапила на вітреоретинальну операцію в офтальмологічній клініці в Польщі. Це була та сама мить, яку можна назвати поворотною. Я побачила, як хірург працює з сітківкою ока – тонесенькою, вразливою структурою. Його рухи були точні до міліметра, вся процедура надзвичайно технологічна, а результат вражає. Стояла тоді в операційній і розуміла: це те, що я шукала. Поєднання інтелектуальної глибини, мікрохірургії, високих технологій і можливості бачити ефект своєї роботи вже за декілька днів. Офтальмологія виявилася неймовірно динамічною. Тут постійно з’являються нові методики, апаратура, концепції. І водночас – це одна з тих небагатьох галузей медицини, де ти не просто лікуєш, ти повертаєш людині здатність бачити. Це надзвичайно потужно.
Світ офтальмології дуже високоточний, але пацієнт приносить із собою не тільки око, а й страх, і надію. Які психологічні стани ви найбільше помічаєте у своїх пацієнтів і як із ними працюєте?
Страх, паніка, розгубленість. Людина втрачає зір, а отже, втратить контроль над життям. Це страшно. Багато хто приходить із надією, але в глибині душі з тривогою. У цих моментах важливо не просто сказати правду, а сказати її так, щоб людина не втратила надію. Особливо коли йдеться про складні випадки: відшарування сітківки, діабетичні ускладнення, макулярні дірки. Моє завдання – дати не лише діагноз, а й внутрішню стійкість.
Вікторія, які проблеми найчастіше приводять людей до вас?
Є три основні категорії: катаракта – це пацієнти здебільшого старшого віку, які бачать, ніби через туман. Операція на катаракту триває до 15 хвилин, а зір повертається буквально наступного дня і пацієнти «прозрівають»; рефракційна заміна кришталика – для тих, хто не хоче носити окуляри (це складні лінзи, які дозволяють бачити і далеко, і близько); патології сітківки– це вже складні випадки: відшарування сітківки, діабетична ретинопатія, макулярні дірки.
Чи бачите ви тенденцію до того, що проблеми із зором «молодшають»?
Так, і я можу це підтвердити як лікарка з власного щоденного досвіду. Якщо раніше катаракта вважалася переважно віковим захворюванням і ми її очікували десь після 70, то сьогодні я бачу пацієнтів 55-60 років, у яких уже є помітні зміни кришталика. І це не виняток, а нова реальність. Причин цього цілий комплекс. По-перше, це загальний екологічний фон: забруднене повітря, надмірний ультрафіолет. Наші очі щодня зазнають колосального впливу зовнішнього середовища і це накопичується, іноді роками. По-друге – спосіб життя. Ми працюємо по 10–12 годин за моніторами, не дотримуємося зорової гігієни, нехтуємо відпочинком для очей. Постійне перенапруження призводить до функціональних і навіть органічних змін. Окрема тема – медикаменти. Деякі препарати, які ми приймаємо для лікування інших захворювань, впливають на обмінні процеси в організмі, зокрема й на кришталик, провокуючи його передчасне помутніння. А ще поширення таких метаболічних порушень, як цукровий діабет, який дедалі частіше вражає молодих людей. При діабеті ризики виникнення як катаракти, так і ретинопатій, значно зростають. Тобто ми вже не говоримо про старіння ока в класичному сенсі. Ми маємо справу з тим, що я б назвала «прискореним віком зору», коли біологічний вік очей значно випереджає паспортний. Це новий виклик і для лікарів, і для самих людей. Бо профілактика, рання діагностика, гігієна зору та уважне ставлення до свого організму мають починатися не після пенсії, а вже в 30–35 років.
Як лікарка, чого ви не робите у побуті, що роблять більшість людей? Які звички ви вважаєте шкідливими для зору?
Я завжди ношу сонцезахисні окуляри. Не сиджу в телефоні перед сном без фільтра синього світла. Кожні пів години при роботі за комп’ютером роблю паузи. І найголовніше – використовую штучні сльози. Багато хто нехтує ними, але синдром сухого ока – це вже епідемія, наш зір – не жарт. Його потрібно берегти щодня!
Ви – жінка-хірург. Чи стикались ви з недовірою, зокрема через молодість або зовнішність?
Не раз. Особливо на початку, коли пацієнти бачили молоду лікарку й не вірили, що я хірург із досвідом. Але я ніколи не намагалася когось переконати. Я просто робила свою роботу. І результат завжди говорить голосніше!
Вікторія, сьогодні фахівець мусить бути не лише хорошим лікарем, а й медіа-комунікатором, іноді навіть амбасадором професії. Ви ведете YouTube «Halko Eye Talks», соціальні мережі: для чого вам це?
Це і про самореалізацію, і про довіру. Я хочу, щоб пацієнти знали, хто я. Щоб не тільки клініка мене представляла, а я сама формувала свій образ. Соцмережі – це сучасний спосіб бути ближче, показати, як мислиш, як ставишся до справи, а ще – це задоволення. Фотосесії, відео, подкасти – це мій спосіб дихати інакше.
Чи не боїтеся хейту? Адже публічність – це ризик.
Коли починала, не думала про це, але потім він з’явився. І я навчилась не сприймати все особисто. Часто це не про мене, це про біль чи фрустрацію людини. Якщо критика конструктивна – беру до уваги, якщо ні – відпускаю. Але для цього потрібно бути стійкою і я вчуся цієї стійкості щодня.
Вікторія, чи є у вас професійна мрія, яку ви не озвучували публічно, але носите в серці як внутрішню мету?
Так. Я вже була в клініках Європи, Південної Америки та Африки. Моя мрія – побачити, як оперують у Північній Америці, Азії та Австралії. Не тому, що там краще, а тому що чим більше досвіду ти побачиш – тим сильнішим станеш. Це мій шлях!
