Вона — одна з тих жінок, які ламають стереотипи не гучними гаслами, а щоденною роботою, стійкістю і глибиною думки. Орися Фученко понад десять років працює в середовищі, де досі переважають чоловіки, будує системи, навчає інших і водночас зберігає людяність та чутливість. Вона пройшла крізь важкі випробування: догляд за важкохворими батьками, емоційні та фінансові навантаження, професійні виклики. Але не просто вистояла, а збудувала нову себе. У цій розмові ми торкнулися я тем, які болять і надихають водночас: сексизм і ейджизм у ІТ, етичні виклики штучного інтелекту, внутрішні опори, які тримають на плаву, і нову мрію — створити благодійну організацію, що підтримуватиме тих, хто, як і вона, проходив свій шлях крізь темряву до світла!
instagram.com/zharkivska_orysia
linkedin.com/in/orysia-zharkivska
Орися, ви понад 10 років у сфері, де традиційно домінують чоловіки. Які найнепомітніші, але найнебезпечніші прояви сексизму та ейджизму ви відчували на власному досвіді?
Найпідступніші прояви, не залежить від статі — ті, які подаються як турбота або «добра порада»: коли тобі натякають, що краще не ризикувати, що “це надто важко для тебе”, або що «час не той, ви замолоді/запізно». У моєму випадку це звучало як: «Тобі варто менше виступати, це занадто амбітно» або «Люди працюють 10-15 років заради такої посади». Але найбільший виклик — це коли ти починаєш на це зважати, або ще гірше – вірити. І це вже не про зовнішній сексизм чи ейджизм, а про внутрішній. Тому найважливіше — не дозволяти цим голосам стати своїм внутрішнім монологом. Звісно, треба зважати на відгуки, ми всі можемо себе недооцінювати чи переоцінювати, але треба відчувати себе, ставити цілі і йти далі. Світ навколо переповнений прекрасними людьми.
Якими внутрішніми установками має озброїтися жінка, яка хоче увійти в ІТ не у 20, а у 30+ років?
Перше — не думати пізно чи рано. Друге — ваш попередній досвід цінний. І третє — ви маєте право бути тут. У 30+ жінка, як і всі інші, приходить у сферу з сформованим характером, навиками спілкування та взаємодії, здатністю бачити ціле, а не лише задачі. Це неймовірний ресурс. Але найважливіше – готовністю вчитись, працювати, рости як професійно, так і особистісно. Моя позиція завжди така: те, що можуть відносити до ейджизму, може бути банальним браком знань, не здавайтесь, отримайте фідек і побудуйте план росту. На щастя, щодня світ відкриває нові можливості, зокрема ШІ – це безкоштовний доступ до власного ментора чи коуча, а також нові професії. Світ стає все прогресивнішим у всіх сенсах. Освоюйте нові технології на рівні користувача, навіть якщо ви не плануєте в ІТ, розвиток ШІ впливає на всі сфери, не треба боятись, а досліджувати «що мені це дасть».
Чи бачите ви зміни на культурному рівні щодо прийняття жінок у сфері ІТ, чи нам ще далеко до реальної рівності?
Мені завжди щастило бути серед професіоналів з високою культурою, які надихали і продовжують мене надихати своїм прикладом кожного дня, дуже вдячна за цей досвід і всі можливості. У компанії ELEKS, де я працюю зараз, цінують передусім ідеї, досвід та інновативність, а не стать. Це відчувається в роботі й відображено тим, що компанія приєдналась до Декларації про гендерну рівність та запобігання домашньому насильству в 2021 році. Тут кожен має рівні можливості для розвитку. Ми вже не в тому світі, де жінка B IT — дивина. Але ми ще не в тому, де всі думають одинаково. Давайте згадаємо, першою програмісткою в історії буда саме жінка - Ада Лавлейс, яка написала перший алгоритм призначений для обробки машиною. А Геді Ламар брала участь у розробці технології, яку використали з часом для створення наших улюблених Wi-Fi та Bluetooth. Так само як і багато виданих чоловіків. Справжня рівність настане тоді, коли не буде потреби в подібних інтервʼю, бо ні стать, ні вік не будуть темою.
Ви — AI Enthusiast. У чому найбільша небезпека масового впровадження ШІ, яку ви бачите не як споживач, а як людина, що формує системи?
Найбільша небезпека — в автоматизації упереджень. Якщо системи створюються без етичного мислення, без розуміння впливу на реальних людей, ми ризикуємо зацементувати несправедливість. Бо алгоритм не розрізняє справедливо/несправедливо — тільки ефективно/неефективно. Яскравий приклад у машинному навчанні на базі гендерно упереджених даних – «Man is to Computer Programmer as Woman is to Homemaker». Згідно дослідження Берклі, яке показало, що 44% систем штучного інтелекту вже демонструють гендерну упередженість. Тому етичність у АІ тема, яку не просто не можна ігнорувати, а та, яку треба робити обовʼязковою на всіх рівнях.
Орися, чи є в нас шанс уникнути «цифрової диктатури», коли штучний інтелект вирішуватиме замість нас? Якщо так, за рахунок чого?
Так, є. І він залежить від того, хто саме розробляє ці системи, наявність етичних правил та законів. Має бути контроль на рівні міжнародних стандартів. І ще одне: освіта. Коли кожна людина має знати хоча б базові принципи роботи ШІ і включати критичне мислення щоразу, обдумуючи запропонований результат. Кількість неточностей, як згадувалось, перенесення стереотипів та інших упереджень, є досить високою. Саме тому цінність людини, яка мислить, зростає.
Чи вірите ви, що штучний інтелект може коли-небудь співпереживати? І що тоді станеться з нами як суспільством?
ШІ може імітувати емпатію — іноді так переконливо, що важко відрізнити. Але справжнє співпереживання — це про досвід болю, втрати, любові. Поки машина не здатна відчувати — вона не здатна співпереживати. Але саме це й зберігає нас людьми. І, можливо, це — наш останній привілей, який не можна делегувати. Хоча поки я не побачила переконливих доказів, що це взагалі можливо, але все змінюється.
Орися, ви пройшли складний життєвий шлях і дуже рано стали самостійною, піклувалися про батьків після тяжких хвороб. Як ви переживали ці періоди внутрішньо, коли вам не було на кого спертися?
Я сперлася на себе, в першу чергу. На любов мого чоловіка і його підтримку, яка була для мене тихою опорою, він захоплюється моєю силою та тим, як я це змогла пройти, я захоплююсь тим як він зміг це розділити, моя мама вважала його сином. І на любов — батьків, рідних і друзів. Спочатку з відчаю, потім — із довіри. Найважче було не здаватися в моменти, коли я сама не знала, як я витримаю. Але я вибудувала в собі внутрішню опору з досвіду. Приблизно рік по лікарнях з батьками, втрата здатності ходити мамою на 6 років, смерть тата, через 6 років з плвною втратою працездатності смерть мами, далі хресної мами, і при тому навчання, карʼєра, стосунки та взагалі спроба жити це життя. Перші роки життя у такому темпі я почала пропускати прийоми їжі, бо не встигала, більше злитись і мало спати, щоб хоч щось встигнути. Досвід був важкий і болючий, я би хотіла більше знати і бути більш стійкою, але, напевно, з тодішнім багажем знань та досвідом це було неможливо. І попри все — я створила кар’єру з нуля, зберегла своє здоров’я, побудувала щасливі стосунки. Це стало можливим завдяки внутрішній опорі, системному мисленню, психологу й людям, яким я дозволила бути поруч.
Що було важче: тягнути батьків матеріально чи емоційно справлятися з відповідальністю за батьків?
Все було важко, але фінанси якось можна розрахувати, я чомусь завжди була впевнена, що оплачу всі витрати, але це був тиск, особливо періоди активного лікування. А от емоційна вага — безмірна. Вона про тривожні ночі, про провину, яку неможливо пояснити, про відповідальність, яку не вибирала, але мусиш нести. Найважче — тримати себе, коли розпадається все довкола. Моментами я провалювалась в безодню страху і безсилля, я не хотіла вірити, що це кінець для них, ми боролись разом. Мені жаль, що наші перші роки шлюбу були позначені складними випробуваннями через мої обставини. Але я безмежно вдячна чоловікові за терпіння, гідність і підтримку, з якою він це пройшов поруч. Але саме це навчило мене бути іншою - моя віра у краще, як результат досвіду, підтримка для інших - це сила, яку я здобула і передаю іншим, я знаю - це можливо, я це зробила.
Орися, ви зберегли ментальну цілісність, попри те, що поєднували утримування батьків, самореалізацію, стосунки й допомогу іншим. Як вам це вдається?
Дуже болючим досвідом, але я навчилась дозволяти собі втомлюватись, не справилятись, просто бути. Я навчилась плакати, коли болить. Дуже нове для мене, у якийсь момент я зрозуміла, що плакати немає часу і просто перестала, на роки. І моя частина відновлення прийшла зі сльозами. Це не про слабкість, це про людяність та визнання себе. Але в той самий час у мене є система: я знаю, що мені дає силу — фізично, ментально, духовно — сім’я, рідні, друзі, робота та колеги, оточення, спорт. Мій чоловік — одна з тих опор, що дає мені силу і натхнення. Так само — рідні, друзі, колеги, клієнти, ком’юніті. Їхня присутність у моєму житті — це енергія, завдяки якій я відновлююсь. І головне — я зберегла здатність радіти. Не лише виживати, а жити. Зараз я керую складними проєктами, створюю нові ініціативи, будую майбутнє для себе й тих, хто довіряє мені як лідерці.
Яку пораду ви б дали жінці, яка на межі — вона хоче здатися, але розуміє, що мусить йти далі?
Скажи собі: я маю право бути втомленою і хотіти все залишити, ненавидіти — і це не означає, що зі мною щосб не так, це означає, що я людина. І я рекомендую вміти собі визнати, що ви на дні - ментальному, соціальному, фізичному чи фінансовому. Вам подобається тут? - Ні. Все. Не треба включати жаль до себе, це дорога вниз. Пожалійте себе 15 хв і більше до цього по цій ситуації не повертайтесь. Буде нова - то потім. Ви не можете формувати яи передбачити всі обставини, але ви можете вийти з шляху болю, навіть якщо це здається нереальним, я там була. Відштовхнулись і пішли вгору до мрій, ви це можете, ви живі. Здається не та, хто не витримала. Здається та, хто перестала вірити у власну силу. Не відмовляйся від себе. Ти потрібна. Просто зроби один крок. Потім ще один. І ще. Для мене завжди перший крок починається з ароматної неміцної повільної чашки кави.
Ви плануєте створити спільноту та БО для підтримки людей, які пережили схожі труднощі? Що вас найбільше надихає в цьому напрямку?
Зі шкільних років мене тягнуло до теми допомоги й розвитку: я організовувала збори книжок і коштів для дитячих будинків, мріяла, що коли виросту, зможу допомагати масштабно. І дуже вдячна батькам, які підтримували. Згодом працювала майже 6 років координаторкою благодійних проєктів у БФ «Скарби Нації», реалізували програми для дітей-сиріт, вихованців інтернатів і талановитої молоді. Ще рік я координувала освітній проект Technology Nation у фонді BrainBasket — безкоштовні навчальні програми для бажаючих увійти в ІТ, зокрема військових, мам в декреті, студентів. Знаю, як діяти системно, знаходити правильні формати допомоги, обʼєднувати людей навколо сильного сенсу. Для мене це про силу, яка передається далі: через досвід, прийняття, дію. Хочу власну БО, яка стане підтримкою для інших. Я вибудувала: себе, своє життя, карʼєру, проводжу професійні консультації, планую курси та розробку навчальних матеріалів, написання книги, відкриваємо з сестрою бюті простір. І якщо я змогла - зможеш і ти.
