Незручна, провокуюча та мотивуюча…відкриває приховані сторони й вчить приймати, любити та використовувати їх як силу!
Євгенія Нурзай – сертифікований коуч, член міжнародної асоціації коучів, жінка, яка пройшла власний шлях від аб’юзивних стосунків до внутрішньої свободи та сили. Вона поєднує особистий досвід трансформації з професійними знаннями, допомагаючи іншим жінкам відновлюватися після криз, знаходити себе та будувати життя заново. Євгенія – авторка книги, над якою зараз працює, спікерка подкастів та соціальних проєктів, мама, яка вірить у свідоме батьківство й у те, що будь-який біль може стати фундаментом для нового життя!
instagram.com/yevheniia.noerzay
Євгенія, ви відкрито говорите про особистий досвід аб’юзивних стосунків. Як ви пройшли шлях від болю до сили? Що було найважчим і що стало переломним моментом?
Якщо коротко – усе починається з дитинства. Ми зростаємо, вчимося бути зручними, слухняними, пристосовуємося до правил, які диктують дорослі. У мене, як і в багатьох дівчат, ще змалку сформувалося відчуття, що «треба бути хорошою», «треба відповідати очікуванням». І вже тоді я навчилася приглушувати власний голос заради того, щоб сподобатися, щоб мене прийняли. У стосунки я потрапила дуже юною – у 17 років. Це був період, коли я тільки вступила до університету, щойно почала робити перші кроки до власної самостійності, а поруч – опинився чоловік, старший на десять років, з іншої культури, іншої релігії, з абсолютно іншим світоглядом. І – я, ще зовсім без захисних механізмів, без усвідомлення себе, без сформованих внутрішніх опор. Замість того, щоб будувати власну особистість, я почала будувати себе під нього. Поступово, крок за кроком, я відкладала на полицю свої бажання, потреби, навіть свої звички. Моїм орієнтиром стало його «так можна» чи «так не можна». Я жила в чітких рамках: як сісти, як говорити, що дозволено, що ні. Усе це я приймала як норму, бо мала тверде переконання – сім’я має бути назавжди. І заради цього «назавжди» я намагалася витримати будь-яку ціну. Чи відчувала я, що щось не так? Так. Усередині було постійне відчуття несправедливості, болю, пригніченості. Переломним моментом стало материнство. Коли в моєму житті з’явилася дитина, я вперше усвідомила: відповідальність більше не обмежується лише мною. Вона виходить за межі моїх страхів, моєї втоми, моїх рамок. Це був момент, коли я почала бачити світ іншими очима – очима матері, яка повинна дати дитині безпеку, приклад і право бути собою. Тоді я зрозуміла: або я вибираю себе, або більше не існую – ні як жінка, ні як мама, ні як особистість. Це рішення було страшним і водночас визвольним. Я вийшла зі стосунків і будувала себе буквально з нуля. Спочатку я знала тільки одне: у мене є дві руки, дві ноги, я жива, а все інше треба створювати заново. Цей процес був болісним і складним, але саме він зробив мене тією, ким я є сьогодні.
А що для вас сьогодні означає свобода бути собою? Як вона проявляється у щоденному житті?
Свобода для мене – це відчувати кожен момент! Я проживаю життя як мама, як жінка, як професіонал, як подруга. І в будь-якій ролі хочу бути щирою. Колись я жила в рамках: як сісти, що сказати, як поводитись. Сьогодні я дозволяю собі бути різною. Комусь може здатися, що я занадто багато говорю чи занадто багато хочу, але я не можу більше обмежувати себе. Свобода – це можливість нарешті почути себе й вибирати те, що відгукується!
Наразі ви – коуч і допомагаєте іншим людям! А коли вперше відчули, що готові ділитися своїм досвідом із іншими?
Це сталося тоді, коли мій власний досвід перестав бути травматичним для мене, але почав допомагати іншим, я зрозуміла, що треба йти далі. Моя подруга якось сказала: «Тим, що ти не ділишся досвідом, ти забираєш шанс у тих, хто міг би відчути підтримку». І я зрозуміла, що настав час говорити. Спочатку я допомагала безкоштовно – хотілося врятувати всіх (посміхається), але швидко зрозуміла, що так не працює: і люди не цінують, і я вигорала. Тому почала професійно будувати практику; я вирішила – якщо я справді хочу робити це довготривало, потрібно перетворювати свій досвід і знання на професійну практику. Так почався мій шлях у коучингу – не як у «месії», яка рятує світ, а як у спеціаліста, який підтримує людину в її власному виборі. Бо врятувати когось замість нього неможливо, але можна стати поруч у найважливіший момент.
Розкажіть, а які теми найчастіше піднімають жінки?
Дуже різні: від кар’єри й самореалізації до тем аб’юзу, відновлення, любові до себе. Багато дівчат приходять після розлучень, після важких криз і це знайомий мені шлях. Я не працюю з жінками, які ще перебувають у токсичних стосунках – для цього є психотерапія.
Чим відрізняється ваша робота від класичного коучингу чи психотерапії?
У психотерапії часто копають у минулому, у класичному коучингу – жорстко рухають до цілей. У мене ж інший підхід: ми рухаємося до цілі, але проживаємо шлях, бо важливо прийти до результату не виснаженою, а з відчуттям: «Це був прекрасний шлях, і я виросла». Я незручний коуч (посміхається), але саме це дозволяє змінюватися, головне – тримати простір, дати можливість людині побачити себе справжню. Іноді я показую те, що неприємно чути. Бо справжнє зростання починається тоді, коли ми готові сказати собі правду. Я за результат та життя в моменті! Для мене важливо, щоб у мого клієнта був результат, щоб він дійшов до своєї цілі, але проживаючи кожен момент.
Євгенія, ви зараз пишете книгу. Розкажіть, про що вона? Хто ваш читач чи читачка?
Це буде не просто моя автобіографія, де я викладу хронологію подій. Я бачу її як поєднання особистої історії та універсального дороговказу для жінок. Так, я ділюся власним шляхом – від аб’юзивних стосунків до внутрішньої свободи, від болю до сили, але головне щоб ця книга не була лише «про мене», а стала інструментом для тих, хто зараз шукає вихід. Я хочу показати, що навіть найскладніші обставини можуть стати точкою росту. Коли здається, що все втрачено, саме тоді можна народитися заново. У книзі я говоритиму про те, як навчитися чути свій внутрішній голос, як відновити довіру до себе, як крок за кроком вибудовувати нове життя. Це про свободу бути собою, про вміння сказати «так» своїм мріям і «ні» тим, хто обмежує. Для мене важливо, щоб жінка, закривши останню сторінку, не просто зітхнула й сказала: «У когось таке теж було». Я хочу, щоб вона відчула: «Я не одна. У мене теж є вибір. Я можу змінити своє життя». Ця книга для тих, хто стоїть на роздоріжжі, хто сумнівається у власній силі, хто ще шукає відповіді. І якщо бодай одна жінка після її прочитання відчує сміливість зробити свій перший крок – значить, я написала її недаремно!
А як ви бачите місію своєї діяльності зараз?
Моє завдання не зводиться тільки до теми жіночої сили. Я бачу це ширше – як шлях людини до гармонії з собою. Проте жінкам я близька особливо, бо розумію їхній біль і їхні пошуки. Я хочу бути тим голосом, що нагадує: ти можеш, ти маєш право, ти достойна вибрати себе!
