Рибакіна Катя – засновниця «Tasty Slice», українка, яка зуміла перетворити хобі на впізнаваний бренд у самому серці Нью-Йорка. Її десерти замовляють для міжнародних подій, бізнес-форумів та дипломатичних зустрічей, зокрема для української делегації в ООН. Вона пройшла шлях від fashion-індустрії до ліцензованого кондитерського бізнесу в США, створивши стиль, який поєднує європейську естетику, вишуканий смак і персональний сервіс. Сьогодні Катерина не просто кондитерка, а творчиня бренду зі своїм почерком та майбутня менторка для жінок, які хочуть масштабувати свій талант у новій країні. Це інтерв’ю – про її шлях, силу, сміливість і те, як маленька кухня може привести до великих можливостей!
Катя, ви переїхали в США, почали все з нуля, створили власну справу! З чого почалася ваша кулінарна історія в Америці?
Чесно скажу: я ніколи не мріяла про Америку (посміхається). Але ми з чоловіком прийняли таке рішення і опинилися у новій країні, де довелося починати все спочатку. Мій професійний шлях узагалі не мав стосунку до кулінарії, десерти та торти з’явилися як хобі «для душі». Я проходила курси, пекла вдома, приносила частування на роботу. І раптом почула від директора: «Катю, а продай нам торт», «Зроби десерти на подію». У той момент я вперше відчула: здається, це щось більше, ніж захоплення. Так поступово моє хобі виросло у «Tasty Slice» – бренд, який сьогодні впізнають у Нью-Йорку, на фестивалях, міжнародних івентах і навіть у стінах ООН. Це історія про те, як життя інколи веде нас зовсім іншим шляхом, якщо ми готові побачити можливість у простих речах!
Коли ви приїхали до США, наскільки важко було знайти себе в новій культурі, нових правилах, іншому темпі життя?
Найважчим для мене був не темп Нью-Йорка і навіть не культурний шок, а… мовний бар’єр. Ми приїхали в країну, де все можливе, але перший рік фактично жила «в маленькій внутрішній фортеці». Я соромилася заговорити! Коли я дозволила собі помилятися, стало значно легше. Знайти себе в новій культурі мені допомогло саме це: зрозуміти, що ніхто не оцінює тебе так суворо, як ти сама. Як тільки я зняла із себе цей внутрішній контроль «говорити ідеально», життя в Америці стало набагато простішим.
Ви пройшли шлях від домашніх десертів до повноцінного бренду в Нью-Йорку, який замовляють на міжнародні події. Як змінювалося ваше мислення разом із ростом бізнесу?
Спочатку це було дуже по-домашньому: я просто хотіла зробити красиво й смачно. Пекла для друзів, колег, носила на роботу. Потім прийшло усвідомлення: якщо твоє хобі приносить задоволення і тобі, і людям, а ще й гроші – це вже не просто «тортик для себе». Я почала інвестувати в навчання, проходила багато курсів, читала, експериментувала з рецептами. Наприклад, до ідеального медівника я дійшла, напевно, з двадцятої спроби – адаптувала рецепт, знижувала цукор, балансувала текстуру. Паралельно змінювалося мислення. Якщо спочатку я думала в категоріях «аби лиш зробити крок у професію», то з часом з’явилися питання: Який клієнт мій? Яку емоцію несу? Чим я відрізняюсь?
А що для вас означає «масштаб»? Це про гроші, вплив?
Для мене «масштаб» – це в першу чергу про внутрішню готовність дозволити собі більше. Так, фінанси – важлива складова, масштабний бізнес не може існувати без грошей, системи й команди. Але якщо всередині ти досі живеш у режимі «вижити», а не «створювати», жодні обсяги виробництва не дадуть відчуття масштабу. Ми всі, хто виріс у пострадянському просторі, маємо дуже специфічні установки: вони допомагали виживати, але не розвиватися. Ми звикли «тягнути», «терпіти», працювати до виснаження, але рідко запитуємо себе: а чи можу я простіше, легше, сміливіше? Для мене масштаб – це коли ти перестаєш називати свій бізнес «маленьким», навіть якщо в тебе одна кухня й дві руки. Це коли ти перестаєш ховатися за фразами «та хто я така», «та кому це треба» й починаєш усвідомлено вибирати можливості.
Ваша компанія «Tasty Slice» стала відомою не лише завдяки смаку. Що для вас головне у відчутті «свого почерку» в роботі?
Мій бренд народжувався органічно. У «Tasty Slice» дуже впізнаваний стиль: елегантність, гармонія, відсутність «зайвого». Багато клієнтів кажуть: «У вас десерти, як Tiffani, але у кондитерському світі». А ще смак – американський десертний ринок дуже солодкий, іноді надто солодкий. Я ж працюю з тим, до чого звикли ми: менше цукру, більше балансу, текстур, натуральних відтінків. Я люблю, коли мені кажуть: «Катю, робіть на свій смак». Такий кредит довіри – це найвища похвала!
Ви годували команду ООН, а це, без перебільшення, символічний момент. Поділіться, що ви відчули, коли зрозуміли, що ваші десерти представляють Україну перед світовою спільнотою?
Це був той момент, коли реальність набагато перевершила мої очікування від себе самої! Готуючи величезну кількість десертів для українського фестивалю, я пропустила бізнес-зустріч, де мав бути посол України при ООН. А вже на ярмарці доля буквально привела його до мого стенда. Саме там ми познайомилися, і він запропонував можливу співпрацю. Так почалася робота над десертами для події до Дня Незалежності України в будівлі ООН. Коли я побачила свої десерти на фуршеті серед дипломатів і послів, єдине, що відчула: воно того вартувало. Був момент величезної гордості за Україну і доказ того, що бізнес може звучати голосно, якщо не боятися діяти.
Чи пам’ятаєте, коли усвідомили: «Я на своєму місці, я змогла»? Що було тим переломним пунктом?
Таких моментів було кілька, і кожен додавав упевненості. Перший, коли я зрозуміла, що людям подобається те, що я роблю! Другий великий перелом – наші десерти для делегації ООН. Ще один дуже сильний епізод – запрошення на кастинг у відоме американське кондитерське шоу. Я проходила етап за етапом, виконувала завдання, готувала десерти під камеру, спілкувалася з продюсерами. Коли мені надіслали контракт, я вперше подивилася на себе очима не «емігрантки», а професіонала, яку готове показати національне телебачення. У ці моменти я дуже чітко відчувала: я на своєму місці!
Катерино, яким ви бачите майбутнє «Tasty Slice»? Чи плануєте масштабувати бренд?
У мене точно немає бажання «залишити все, як є». Масштаб уже поруч, і зараз я бачу кілька природних напрямків розвитку. Мені дуже хочеться створити менторську програму для емігрантів у кондитерській сфері – тих, хто приїхав до США з талантом, але не знає, як легалізувати бізнес, формувати ціни, будувати бренд у новій країні. Я пройшла цей шлях сама й розумію, наскільки важливою є підтримка. Також я хочу активніше розвивати B2B-напрямок: корпоративні подарунки, брендування шоколаду, створення наборів під айдентику компаній. Цього року я вже співпрацюю з кількома брендами і це лише старт. Окрема мрія – власний простір, café або невелика bakery, куди люди приходитимуть не лише за десертами, а й за атмосферою. Я тверезо оцінюю реалії Нью-Йорка, але бачу це як найближчий крок, до якого просто потрібно дозріти в управлінні й делегуванні!
