Зоряна Карпишин – українська візажистка, яка реалізується в США, працюючи з жіночим образом як з тонким внутрішнім станом. Її підхід поєднує професійну техніку, уважність до людини та глибоку повагу до жіночої природи. За роки життя і роботи в Америці Зоряна пройшла шлях адаптації, професійного становлення й внутрішнього дорослішання, зберігши власний стиль і чутливість до деталей. У цьому інтерв'ю – про шлях у професії, переїзд, трансформацію і макіяж як мову довіри між майстринею та жінкою!
Зоряно, ваш професійний шлях – це історія дуже впевненого зростання. З чого все починалося для вас як для майстрині? Якою ви були на старті?
Я починала з великого внутрішнього захоплення (посміхається). На старті я була уважною, трохи невпевненою, але щиро відкритою до навчання. Мені було важливо дивитися, слухати, запам’ятовувати деталі, розуміти, як працює не лише техніка, а й людина переді мною. Я не намагалася одразу заявити про себе голосно, швидше вчилася бути поруч і відчувати. До того, як я повноцінно увійшла в б’юті-сферу, у США в мене був непростий, але дуже важливий етап. Я працювала у сфері прибирання, згодом доглядала за літніми людьми – це була робота, де потрібно багато терпіння, увага і внутрішній спокій. Саме там я навчилася по-справжньому чути людей і не поспішати з висновками. З часом я дуже чітко відчула, що мене тягне до краси і творчості. Це було не імпульсивне рішення, а внутрішнє розуміння, що я хочу робити щось живе і наповнене сенсом. Макіяж став для мене не просто професією, а способом повернутися до себе, до відчуття жіночності, внутрішнього балансу і радості від процесу. Саме з цього стану і почався мій справжній шлях у професію! Так, це був непростий, але дуже цікавий шлях, який продовжується!
Цікаво, а з якими страхами, сумнівами чи, навпаки, мріями ви входили в бʼюті-професію, і що саме допомогло вам не зійти з цього шляху навіть у складні моменти?
Страх був, і я цього ніколи не приховую. Я сумнівалася в собі, у своєму рівні, у тому, чи зможу реалізуватися в новій країні, але поруч із цим страхом у мене завжди була дуже сильна мрія – творити і відчувати, розуміти, що я на своєму місці! Мене тримало внутрішнє бажання малювати, створювати образи і бачити, як жінка змінюється не тільки зовні, а й внутрішньо. Я ніколи не робила різких кроків, а йшла поступово і коли було складно, я просто дозволяла собі рухатися маленькими кроками. Саме ця послідовність і чесність із собою не дали мені зійти з шляху.
Переїзд до США для багатьох спеціалістів стає не просто зміною локації, а повним перезавантаженням життя та професії. Як цей крок змінив вас: не лише як майстриню, а й як жінку?
Для мене це справді стало глибоким перезавантаженням. Переїзд дуже швидко зняв усі ілюзії і змусив подорослішати. Тут ти залишаєшся сам на сам із собою, без звичних опор, і починаєш по-іншому дивитися на відповідальність за рішення, за вибір, за своє життя. Як жінка я навчилася опиратися на себе і не чекати, що хтось прийде й розкладе все по місцях. З’явилося чітке відчуття власних меж і розуміння, що мої рішення мають вагу, я стала уважнішою до себе і чеснішою у внутрішніх питаннях. Як майстриня я ще більше почала цінувати свій досвід і шлях, який уже пройшла. У новій країні дуже швидко розумієш, що все, що ти маєш – це твої руки, знання і внутрішня стійкість. Це змінює ставлення до професії і до себе в ній. Америка навчила мене довіряти своїм відчуттям, я перестала постійно сумніватися і шукати підтвердження ззовні. З’явилася впевненість у власному виборі і готовність нести за нього відповідальність і це, мабуть, і є головна внутрішня зміна, яку я відчуваю сьогодні.
Що в американській реальності виявилося найскладнішим для прийняття, а що, навпаки, відкрило нові горизонти?
Якщо говорити чесно, американська реальність у роботі виявилася для мене легшою, ніж я очікувала (посміхається). В Україні ми звикли працювати на максимум і часто вимагати від себе ідеалу. В американській культурі більше простору і простоти: тут менше внутрішнього тиску і більше довіри до процесу. Це допомогло мені зняти зайву напругу і дихати в роботі вільніше. Водночас саме ця простота відкрила нові горизонти, я навчилася не заганяти себе і залишатися в ресурсі, не втрачаючи якості.
Бʼюті-індустрія має свої жорсткі правила, очікування клієнтів і високий рівень конкуренції. У чому, на вашу думку, ключова різниця між роботою майстра в США і в Україні?
Українська б’юті-індустрія дуже сильна з точки зору техніки і внутрішніх стандартів: ми звикли працювати з великою увагою до деталей і високою планкою до себе. У США акцент більше на комфорт клієнта, стабільність і чітку комунікацію; тут важливо не перевантажувати процес і не створювати зайвого напруження. Для мене найбільшим викликом було не втратити свою внутрішню планку і водночас навчитися працювати в іншій філософії.
Зоряно, ваш макіяж – це завжди не просто техніка, а настрій і внутрішній стан. Як ви знаходили свій стиль?
Мій стиль формувався дуже природно. Я ніколи не йшла за правилами чи схемами з підручників. Для мене макіяж – це завжди про людину і її стан у конкретний момент, я уважно дивлюся, слухаю і відчуваю і саме з цього народжується образ. Момент «ось це – я» прийшов тоді, коли я перестала гнатися за ідеальною технікою і зрозуміла, що головне – реакція жінки, коли вона дивиться на себе в дзеркало. Це і стало для мене точкою впевненості! Мені вдається зберігати індивідуальність, працюючи з різними клієнтами, форматами й запитами, адже я ніколи не підлаштовую жінку під макіяж, я завжди підлаштовую макіяж під жінку. Моя індивідуальність у відчутті міри і повазі до природності, я не намагаюся нав’язати своє бачення, а шукаю баланс між запитом і внутрішнім станом людини. Саме завдяки цьому кожна робота залишається різною, але при цьому впізнаваною!
Зоряно, робота візажиста – це завжди контакт із жінкою в особливий момент її життя. Що для вас означає довіра клієнта?
Для мене довіра – це відчуття безпеки поруч зі мною. Я дуже тонко відчуваю людей і завжди відштовхуюся від цього в роботі. Хтось хоче розмовляти, хтось хоче тиші і я приймаю будь-який формат. Мій зв’язок із клієнткою будується на уважності і повазі. Саме це дозволяє створити не просто макіяж, а стан комфорту і спокою.
А якою ви бачите себе через кілька років? Це розширення студії, нові формати роботи, освіта, власні проєкти чи, можливо, зовсім інший масштаб?
Я чітко відчуваю бажання ділитися своїм досвідом і знаннями. Мені близька ідея навчання і розвитку інших майстрів, а ще я бачу себе з власною студією і більш масштабними проєктами. Мені цікава індустрія загалом і робота з командою.
Я не поспішаю визначати точний масштаб. Довіряю процесу і хочу зростати разом із людьми, з якими працюю!
