У Нью-Йорку, де все вимірюється темпом і стійкістю, Тетяна Вдовенко вибудувала власну траєкторію: від вимушеної еміграції без «подушки» й знання мови до впізнаваного імені в індустрії та простору slowbeauty.nyc. Вона майстриня манікюру з багаторічним досвідом, викладачка та наставниця, яка допомогла десяткам українських майстринь зорієнтуватися у системі США: від пошуку роботи й оформлення документів до ліцензії та першої самостійної практики. Її публічність у TikTok не про «хайп», а про точні інструкції, чесні попередження й підтримку, якої так бракує на старті. Це інтерв'ю про професію, що стала опорою, про спільноту, яка лікує страх, і про дорослу силу робити якісно, мислити ширше й залишатися людиною в мегаполісі!
Тетяно, ви опинилися в Нью-Йорку на самому початку повномасштабної війни. Яким був ваш внутрішній стан у ті перші тижні? Що допомогло вам не зламатися?
В США я приїхала вимушено після початку повномасштабної війни: без знання мови, з дитиною і з мінімумом речей та грошей. Часу на адаптацію фактично не було, але я чітко розуміла, що маю швидко стати на ноги, бо це питання безпеки і стабільності, а не амбіцій чи планів на майбутнє. На роботу я пішла вже через два тижні після приїзду. Пам’ятаю, як сиділа за столом і відчувала, що руки тремтять, а всередині постійна напруга, бо ти не можеш нормально пояснити англійською навіть прості речі, бракує слів, але розумієш, що мусиш працювати! В голові весь час була одна думка: я маю це зробити, іншого варіанту немає! Мене тримало відчуття професії, адже я звикла працювати системно і відповідально. Коли навколо повний хаос, саме якість і дисципліна дають точку опори, ти робиш свою роботу правильно і це повертає відчуття контролю над ситуацією. Дуже допомагала внутрішня впертість, я не чекала ідеальних умов і не намагалася зробити все одразу правильно – я просто рухалася далі, навіть коли помилялася і сумнівалася. Озираючись назад, я розумію, що тоді не було часу на емоції. Потрібно було вижити, зібратися і почати діяти. І саме це дало мені внутрішню стійкість, на якій я будувала все далі.
Коли розпочалася велика хвиля еміграції українських майстринь до США, ви стали для багатьох першою точкою опори. Які історії того періоду вам найбільше запам’ятались?
Найбільше запам’яталися історії дівчат, які писали мені дуже сором’язливо: «а ви не відмовите?», «а чи реально знайти роботу?». Одна з таких дівчат стала для мене символом того часу: ми зустрілися на каву, я розклала їй все «по пунктах» – куди писати, як шукати, що робити з ліцензією, які райони зручніші, як не злякатися відмов. І коли вона потім сказала, що я була її «місточком», я зрозуміла: це вже не про манікюр, це про внутрішню опору й повернення віри в себе. Інколи людям потрібна не інструкція, а присутність того, хто вже пройшов цей страх. Тоді я остаточно побачила: професія може годувати в будь-якій країні, але підтримка – рятує своїх (посміхається).
Ви створили TikTok-сторінку, як інструмент просвітництва: ліцензія, документи, матеріали, реальний досвід. Чи відчували ви відповідальність публічності?
Я відчувала відповідальність дуже гостро, бо розуміла: люди читають і роблять кроки, спираючись на твої слова, а помилка в документах чи ліцензії може коштувати дорого. У певний момент запитів стало надто багато, і вони вже виходили за межі професії. Мене почали питати навіть те, що не стосується манікюру. Був період, коли я справді видалила сторінку: мені було важко і я просто «не витягувала» цей натиск. Але потім я повернулася, бо зрозуміла: якщо можу полегшити комусь шлях, я зроблю це!
Тетяно, ви завжди підкреслюєте, що бачите в інших майстринях колег, а не конкурентів. Який внутрішній шлях привів вас до цієї філософії партнерства замість суперництва?
Так, на початку, коли ти ще не впевнений у собі, дуже легко потрапити в страх: «а раптом клієнт піде», «а раптом мене замінять». Але досвід вчить простому: клієнтів багато, жінок багато, і в кожного майстра буде свій гість, якщо є якість і повага до роботи. Я бачила, як у деяких місцях культивують «швидко і байдуже, головне заробити», і мені це внутрішньо чуже. Я завжди говорю: працюйте на ім’я, тоді у вас буде не випадковий потік, а буде довіра. І я не боюся сильних колег, навпаки, мені з такими комфортно, бо вони ростять індустрію. А якщо людина бачить у всьому конкуренцію й закривається, я просто не входжу в цю взаємодію, бо це не мій шлях.
Ви є викладачкою, працюєте з початківцями та досвідченими майстрами. Як змінилася ваша викладацька філософія після переїзду? Чим відрізняється навчання в Україні та навчати в Нью-Йорку?
В Україні викладання було частиною моєї щоденної роботи. Якщо хтось звертався з запитом, я навчала. У Нью-Йорку я швидко зрозуміла, що навчання не може обмежуватися лише технікою, тут жінка приходить з великим напруженням і страхом зробити помилку. Тому важливо говорити про роботу, про комунікацію, про реальні вимоги ринку. Мій підхід став більш структурованим: я пояснюю, як мислити в професії, як поводитися з клієнтом, як не втрачати контроль у складних ситуаціях. Для мене важливо не просто провести навчання, а бачити, що людина змогла почати працювати. Я знаю, як складно втратити впевненість на старті, саме тому я не зникаю після курсу і залишаюся на зв’язку, коли і скільки це потрібно.
Тетяно, ваш простір slowbeauty.nyc – це місце зі своєю атмосферою і підходом! Які цінності ви закладали в цей проєкт?
Я хотіла створити місце, де не потрібно працювати на виснаження і постійно поспішати. Для мене важливо, щоб якість залишалася головним пріоритетом, а основні цінності дуже прості: чистота, порядок, повага до людини і до професії, нормальні умови роботи і чесний сервіс без тиску на майстра. Я добре знаю, як це – працювати там, де економлять на матеріалах і обладнанні, і де майстер не відчуває підтримки. Саме тому я не хотіла переносити такий досвід у свій проєкт. Мені важливо, щоб клієнт почувався спокійно і впевнено в результаті, прийшов, отримав послугу і не відчував напруження. Майстер у цьому просторі має відчувати опору! Є зрозумілі правила, стандарти і межі – це дає стабільність навіть тоді, коли зовні великий тиск і швидкий ритм. Для мене slowbeauty – це не про темп, а про уважне ставлення до роботи і до людей!
Тетяно, якщо говорити про slowbeauty.nyc далі – у якому напрямку ви хочете розвивати цей простір? Які плани на майбутнє?
Для мене важливо зберегти той формат, який уже працює. Я не хочу різко масштабуватися або перетворювати простір на щось інше лише заради росту. Мені ближче розвиток через якість і стабільність! Я також хочу більше уваги приділяти навчанню. Не у форматі масових курсів, а точково, для тих, хто справді готовий працювати і брати відповідальність. Мені важливо передавати не тільки техніку, а й розуміння професії в реальних умовах Нью-Йорка. Ще один напрямок – вибудовувати довіру з клієнтами на довгу дистанцію. Я бачу slowbeauty.nyc як простір, який росте без поспіху. Мені важливо, щоб він залишався місцем, де добре і клієнтам, і майстрам. Якщо це вдається зберегти, для мене це і є правильний розвиток!
