Вівсяна Наталія – професійна танцівниця, викладачка та власниця танцювальної студії Fred Astaire в Чикаго. Українка з Тернополя, яка пройшла шлях від дитячої закоханості в танець до створення спільноти, де рух стає мовою підтримки, внутрішньої опори й особистої трансформації. Переїхавши до США, Наталія не лише інтегрувалася в нове культурне середовище, а й зуміла вибудувати власний професійний простір, у якому танець працює з тілом, емоціями та станом людини. Сьогодні вона допомагає дорослим відкривати себе через рух, доводячи, що починати ніколи не пізно, а танець може змінити якість життя!
instagram.com/vivsyanka.chicago
instagram.com/fadschicagolakeview
Наталія, ваша історія – це приклад того, як любов до танцю може провести до великої сцени Чикаго! Яким ви пам’ятаєте себе на старті цього шляху ще в Тернополі?
Чесно кажучи, я ніколи не думала, що моє життя приведе мене до США і що саме тут я продовжу танцювати, ще й на професійному рівні та викладати дорослим. Усе почалося дуже природно: у вісім років, коли я прийшла на свій перший урок з хіп-хопу та диско і буквально закохалася в танець (посміхається). З того моменту я пробувала різні стилі, але відчуття радості від руху завжди залишалося незмінним. Танцювальний колектив «Євроданс» у Тернополі став для мене другим домом і місцем, де я почувалася щасливою та прийнятою. Саме там сформувалося моє розуміння танцю як простору свободи, самовираження і підтримки. Я ще не знала, куди приведе мене цей шлях, але вже тоді танець був важливою частиною моєї ідентичності! Танець кардинально змінив мене як особистість. Саме через нього в мені сформувалися цілеспрямованість і впевненість у собі.
Еміграція часто несе подвійний виклик: доводиться будувати життя з нуля, але при цьому не втратити себе. Яким був ваш внутрішній переломний момент у США?
Коли я переїхала до Чикаго, я зовсім не планувала шукати роботу в танцях. Моє життя змінилося на 180 градусів, і здавалося, що попередній професійний етап залишився позаду. Але інколи Всесвіт має для нас власні, кращі плани. Уже на третьому тижні мого перебування в США танці самі знайшли мене: так я потрапила на співбесіду до Fred Astaire Dance Studios. Саме в той момент я відчула, що не просто адаптуюся, а починаю створювати щось нове й значно масштабніше, ніж могла уявити раніше. Це стало внутрішньою точкою опори і поворотом до нового етапу мого життя.
Ви з тих жінок, які не просто працюють у сфері, а створюють навколо себе спільноту. Що для вас означає «підтримка» у новій країні?
Для мене люди завжди мали величезне значення, особливо в період адаптації. У США мені надзвичайно пощастило з колективом і наставниками, які повірили в мене на самому початку мого шляху. Їхні історії, досвід і приклад стали для мене джерелом впевненості, що я теж зможу реалізуватися. Підтримка для мене – це не гучні слова, а щоденна присутність, віра і готовність бути поруч. Саме такі люди, як Jesse, Aaron та Iryna DeSoto, допомогли мені побачити себе не лише як виконавицю, а як майбутню лідерку спільноти.
Цікаво, а як змінилося ваше розуміння танцю, коли ви пройшли цей шлях: від учениці до викладачки, а потім і співвласниці студії? Що залишилось незмінним у вашому відчутті танцю?
Любов до танцю залишилася зі мною незмінною – це те, що не змінюється незалежно від країни чи етапу життя. Найбільшим відкриттям для мене стало те, наскільки в США розвинений танцювальний спорт для дорослих аматорів. Можливість бачити людей 40, 50, 60 і навіть 70+ років, які виходять на паркет, надихає мене щодня. Це навчило мене простій, але дуже важливій істині: починати ніколи не пізно. Усвідомлення того, що через танець я можу змінювати чиєсь життя на краще, зробило мою професію по-справжньому улюбленою (посміхається).
Чикаго – місто з іншим темпом, культурою, очікуваннями. Цікаво, а як ви вписали українську душу в цей ритм?
Чикаго дуже активне місто зі своїм темпом і правилами, але мені вдалося досить легко в нього влитися. Велику роль зіграли моя енергія, ентузіазм і знання мови. Я швидко зрозуміла, що важливо залишатися собою, водночас поважаючи нову культуру. Окремим подарунком стало те, що я знайшла багато українських танцюристів і викладачів, які реалізовують себе тут, використовуючи знання, здобуті в Україні. У Чикаго одна з найбільших українських діаспор, і це значно полегшило адаптацію та допомогло зберегти відчуття дому. Я не приховую, що на початку імміграції почувалася розгубленою і фактично будувала себе заново. Але саме улюблена справа стала тим фундаментом, який допоміг сформувати нові цілі й бажання. Через танець я пройшла шлях від навчання до керування студією, а згодом стала її власницею! Я й досі викладаю, змагаюся зі студентами та професійними партнерами, і саме це дає мені відчуття цілісності та внутрішньої опори.
Ви керуєте студією у Чикаго та викладаєте там. Який ваш головний принцип у роботі з людьми?
Наш головний принцип звучить так: «Enrich people’s lives physically, socially, mentally and emotionally through the power of dance». Я намагаюся пам’ятати про цю місію щодня у своїй роботі. Для мене важливо поєднувати навчання з задоволенням і створювати атмосферу, в якій люди не бояться помилятися і можуть насолоджуватися процесом. Танці мають бути не лише про техніку, а й про радість життя.
Багато жінок приходять на заняття з однією метою, але залишаються через щось більше. Що саме?
Часто клієнти навіть не усвідомлюють справжню причину, чому хочуть почати танцювати. Згодом вони розуміють, що це той самий пазл, якого їм бракувало (посміхається). У всіх є робота, сімʼя, дорослі справи, стрес, і дуже важливо мати місце, де можна просто бути собою. У студії вони дозволяють собі відпочити від ролей і відповідальності, інколи навіть відкрити нову версію себе. Танець має комплексний вплив на людину. Поєднання руху і музики активує нервову систему, знімає м’язові та емоційні блоки, завдяки чому енергія починає вільно циркулювати. Людина відчуває легкість і контакт із власним тілом. Танець також дає безпечний вихід емоціям і позитивно впливає на гормональний фон – підвищується рівень ендорфінів, дофаміну, серотоніну, знижується кортизол. У парних танцях додається окситоцин – гормон довіри та зв’язку. У результаті людина виходить більш спокійною, живою і цілісною!
А що найбільше надихає вас у ваших студентах? Які історії їхнього зростання чи внутрішніх трансформацій найбільше запам’яталися?
Я щиро вірю, що вчуся у своїх студенток не менше, ніж вони у мене! Більшість із них почали танцювати вже у дорослому віці, не маючи попереднього досвіду. Мені дуже хочеться, щоб люди 30+ не забували про свої мрії та бажання. Танець допомагає їм не лише покращити фізичний стан, а й памʼять, концентрацію, впевненість у собі. Багато хто знаходить нових друзів, виходить на сцену, бере участь у змаганнях і відкриває нову улюблену справу, яка наповнює життя барвами. Я хочу дарувати людям легкість, задоволення і віру в себе. Показувати, що вони здатні на більше, ніж думають, якщо дозволять собі повірити. Кожен, хто виходить із класу, має відчувати внутрішню опору і розуміння, що рух може бути джерелом сили, радості та нового життя.
