Руслана Библик – персональна тренерка для жінок, фахівчиня з тілесної усвідомленості та роботи з жіночим станом. Її підхід виходить далеко за межі фізичних тренувань – це робота з самоцінністю, внутрішньою опорою та відновленням контакту з власним тілом. Через особистий досвід трансформацій, еміграції й подолання внутрішніх криз Руслана вибудувала практику, у якій тіло перестає бути об’єктом контролю і стає партнером. Вона створює для жінок безпечний простір, де зміни починаються не з примусу, а з поваги до себе.
Руслано, якщо подивитися на вас сьогодні – сильну, впевнену, тілесно усвідомлену жінку, здається, що так було завжди. Але якою ви були до цього шляху? З якими внутрішніми сумнівами, страхами ви жили раніше?
Я не можу сказати, що жила з відвертими страхами, але в мені завжди було багато внутрішнього напруження. Як і в більшості жінок, у мене були переживання, просто вони проявлялися не назовні. Ззовні – усмішка, контроль, старанність, бажання робити все ідеально, а всередині – постійний конфлікт із собою і відчуття, що я недостатньо стараюся. Я була до себе дуже критичною і оцінювала себе через досягнення та відповідність власним, часто завищеним критеріям. Моє тіло в той період було не союзником, а радше проєктом, який потрібно постійно виправляти, контролювати й тримати в межах. Я дозволяла собі цінувати себе лише тоді, коли відповідала цим умовам. Зараз я розумію, що це був шлях надмірних вимог до себе, які потребували зовсім іншого – прийняття й поступовості!
Чи памʼятаєте момент, коли вперше усвідомили: проблема не в тілі, а в тому, як ти сам до себе ставишся?
Так, я дуже добре пам’ятаю цей момент, хоча шлях до нього не був швидким. Я багато працювала над формою, досягала результатів і бачила плоди своєї праці, але внутрішнє напруження нікуди не зникало. Постійно було відчуття, що потрібно бути ще кращою, ще сильнішою. У якийсь момент я зрозуміла: навіть сильне, треноване тіло може жити під постійним тиском і тоді стало очевидно – проблема не в тілі. Проблема в тому, що я сприймаю його як об’єкт контролю, а не як партнера. Саме з цього усвідомлення і почалася моя справжня трансформація, як жінки і як тренерки.
Ви пройшли шлях еміграції, зміни середовища, культури, стандартів. Як цей переїзд вплинув на ваше жіноче самовідчуття та самоцінність?
Еміграція стала для мене дуже жорстким, але надзвичайно чесним дзеркалом. Коли зникає звичне середовище, знайомі ролі й підтримка, ти залишаєшся сам на сам із собою. Інший менталітет, інша країна, невідомість – усе це загострює внутрішні процеси. Саме в цьому досвіді я побачила, наскільки сильними можуть бути мої, на перший погляд, тендітні жіночі плечі (посміхається). Але я мала чітку ціль і послідовно до неї йшла. Цей шлях зробив мене глибшою, стійкішою і значно чеснішою із собою. Моя самоцінність перестала залежати від зовнішніх обставин.
Руслано, до вас часто приходять жінки з болем, який не завжди видно зовні. Поділіться, які найглибші страхи і комплекси ви найчастіше чуєте від своїх клієнток?
Я часто чую фрази на кшталт: «Я недостатньо стараюся», «Я недостатньо красива», «Я роблю все, але зі мною щось не так». І це не про фігуру! Це про відсутність підтримки й постійну самокритику. Багато з них несуть цей біль роками, мовчки, звикаючи жити в напрузі, а з часом це закриває їх від радості, можливостей і повноцінного життя. Моє завдання як тренерки – створити безпечний простір, де жінка може бути собою без страху осуду й нерозуміння.
А як ви вважаєте, звідки у жінок береться ця хронічна невпевненість?
Я завжди наголошую, що наше тіло – це наш дім. Але дуже часто жінки ставляться до нього з претензіями, а не з любов’ю. Ми живемо у світі порівнянь і шаблонів, де постійно співставляємо себе з ідеалізованими образами, жінка дивиться на ці картинки і думає, що ніколи не буде такою. Але правда в тому, що їй і не потрібно бути «як хтось». Коли жінка усвідомлює власну унікальність і перестає порівнювати себе з іншими, ця хронічна невпевненість поступово зникає. Саме тоді розкривається її справжня сила.
Ви працюєте з тілом, але, здається, набагато глибше – з внутрішнім станом жінки. Як змінюється жінка психологічно, коли починає поважати своє тіло?
Коли жінка починає поважати своє тіло, зникає внутрішня боротьба, зменшується напруга, потреба щось доводити – собі чи іншим. Тоді з’являється спокій і тиха, але дуже стійка впевненість. Жінка вчиться чути свої відчуття, підтримувати себе замість того, щоб засуджувати, вона перестає тренуватися проти себе і починає рухатися в контакті з тілом. У такі моменти відбуваються глибокі зміни: фізичні й внутрішні, які впливають на мислення, поведінку і ставлення до життя загалом.
Багато жінок йдуть до того аби стати найкращою версію себе! А чи був у вашому житті переломний момент, коли ви дозволили собі бути собою? Розкажіть про це.
Так, у моєму житті був переломний момент, пов’язаний зі складнощами зі здоров’ям. Я втратила звичне відчуття стабільності, і це сильно вплинуло як фізично, так і психологічно. Саме тоді я дозволила собі бути не ідеальною, а справжньою (посміхається). Я зрозуміла, що мій шлях – це не гонитва за ідеалом, а повернення до себе. Сьогодні я на власному прикладі показую жінкам, що зміни можливі за будь-яких обставин і так, це складна, тривала робота, але вона варта кожного зусилля.
Руслано, наразі ви працюєте як персональний тренер для жінок. У чому принципова різниця між «тренувати тіло» і «вести жінку до змін»?
Тренувати тіло – це про вправи, техніку і результат, а вести жінку до змін – це про довіру, безпеку і підтримку. Без цього жодні зовнішні трансформації не будуть стійкими! Я працюю не лише з м’язами, а з внутрішнім станом жінки: її сумнівами, втомою та ресурсами. Я бачу людину цілісно і завжди прислухаюся до її потреб. Саме з поваги починається довіра, а з довіри – справжні зміни.
А які помилки жінки найчастіше роблять, коли хочуть змінити себе і чому швидкі результати рідко приносять справжнє задоволення?
Найпоширеніша помилка – сприймати спорт як чарівну пігулку! Насправді це дисципліна, самовіддача і щоденна праця. Коли результати не приходять миттєво, жінки розчаровуються і опускають руки, а прагнення швидких змін часто призводить до виснаження і фізичного, і психологічного. Важливо розуміти, що справжні трансформації потребують часу і терпіння, лише тоді вони приносять глибоке й стабільне задоволення.
Руслано, як ви вчите жінок не чекати ідеального моменту, а починати зміни тут і зараз?
Я завжди кажу, що в нас є тільки сьогодні. Синдром відкладеного життя: «з понеділка», «коли буду готова» – забирає роки. Ми починаємо з малого, але саме маленькі кроки запускають великі зміни, і коли жінка дозволяє собі почати зараз, з’являється рух, а рух завжди веде до результату.
І наостанок, якщо уявити, що кожна жінка, яка читає це інтервʼю, сумнівається у собі: що б ви хотіли сказати їй особисто?
Моя люба, ніколи не сумнівайся у собі та своїх силах! Ти неповторна і по-своєму красива. Почни свій шлях із любові й поваги до себе, коли ти змінюєш ставлення до себе, твоє тіло обов’язково відповість взаємністю. І разом із цим зміниться все!
