Анна Султанова – пекар, кондитер, засновниця власної bakery-справи у США та власниця ферми. Жінка, яка будує бізнес не лише навколо продукту, а навколо філософії якості, смаку й часу. Її ім’я добре знайоме тим, хто цінує натуральні десерти, живу закваску та уважне ставлення до кожного етапу створення продукту – від вибору інгредієнтів до моменту, коли продукт опиняється на столі. Для Анни випічка – це не просто ремесло, це мова, якою вона говорить про життя, родину, памʼять і внутрішню тишу. Проживаючи в США, вона зберігає у своїй справі глибоке відчуття української культури – через ставлення до праці, до якості та до сенсів, які не вимірюються швидким результатом.
https://annasultanovfarmbakery.com
Анно, ким ви себе сьогодні відчуваєте в першу чергу: пекарем, підприємницею, творцем?
Сьогодні я насамперед відчуваю себе творцем. Пекар і підприємниця – це ролі, які я виконую щодня, але творець – це внутрішній стан. Я створюю не лише продукт, а атмосферу, відчуття, досвід, у якому важлива не тільки форма, а й сенс – через хліб, через прості на перший погляд речі я передаю те, що для мене принципове: повагу до часу, до процесу, до самого життя!
У чому, на вашу думку, сьогодні полягає цінність фермерської пекарської справи для клієнта і для ринку загалом?
Фермерська справа повертає людині довіру. Сьогодні людям важливо знати, хто стоїть за продуктом, з яких інгредієнтів він створений і який шлях проходить до того, як опиниться на столі. Для ринку це про чесність і відповідальність, а для клієнта – про відчуття дому, навіть якщо ти знаходишся далеко від нього. Більшість моїх замовників україномовні, хоча серед клієнтів є й американці, які щиро цінують якісний, чесний продукт. Наші земляки добре розуміють, яка праця стоїть за кожним замовленням і саме тому між нами виникає особливий зв’язок. Я завжди наголошую: мої клієнти отримують якісний продукт і я не приховую – я цим пишаюся. Від органічного яйця, знесеного нашою курочкою, до борошна з високим вмістом протеїну: я точно знаю, з чого починається якість, а разом із нею народжується й довіра.
Анно, а з якого моменту історія з випічкою перестала бути просто інтересом і набула серйозного сенсу у вашому житті?
Це сталося в момент, коли я відчула: випічка мене заспокоює і повертає до себе. У складні періоди життя я знаходила в цьому процесі простір, де можна видихнути й зібрати думки. Мені справді подобається весь шлях: досі дивуюся, як із борошна й води народжується живий хліб, а десерти захоплюють ще до першого шматочка – виглядом і настроєм. Любов до випічки з’явилася у 2020 році, після народження першої дитини, коли я дозволила собі зайнятися тим, що по-справжньому відгукується. З часом я залишила роботу в компанії чоловіка і повністю присвятила себе цій справі і саме тоді випічка стала не частиною мого життя, а його напрямком!
Фермерське життя сьогодні для багатьох – тренд, естетика, Instagram-картинка. А що воно для вас насправді?
Питання дуже влучне, бо справді, сьогодні фермерське життя часто подається як красива історія для соцмереж. І я не приховую: інколи показую саме цю, естетичну сторону, вона теж частина правди. Але поруч із нею є зовсім інша реальність: щоденний догляд за курочками, довгі години праці, щоб чисті яйця виглядали так, ніби все відбувається легко й само собою. Насправді за цим стоїть багато сил, уваги й часу. Життя навколо дому – це ще й постійні витрати, відповідальність, втома, але водночас це дає дуже глибоке відчуття спокою. Бо ми з чоловіком точно знаємо, що їмо, у якому просторі живемо і чому це для нас важливо. Попереду ще вулики, можливо, коза – так, у нас великі плани (посміхається). А поки що ми просто цінуємо те, що вже маємо: незалежність і відчуття надійності, яке дає власний дім і земля під ногами!
Анно, ви не просто печете хліб чи створюєте десерти, ви формуєте цілу культуру споживання, де важливі походження продукту, процес, ставлення до часу. Як народжувався цей підхід і що для вас означає «якість» сьогодні?
Мабуть, цей підхід формувався поступово: через спостереження, досвід і внутрішні відчуття. Живучи в Америці вже 8 років, я особливо гостро навчилася цінувати не лише якісний продукт, а й ставлення до людини. Іноді мені цього дуже не вистачало – того тепла, уваги, турботи, які я добре пам’ятаю з дому. Це і стало для мене точкою росту: хотілося не просто робити смачно, а робити так, щоб людині було приємно на кожному етапі – від першого контакту до останнього шматочка. Для мене якість – це коли у створеному тобою є душа і це відчувається без пояснень. Я часто ловлю себе на простому питанні: чи хотіла б я сама отримати таку коробку солодощів у подарунок, чи з радістю дала б її своїм дітям? І якщо відповідь «так», тоді я спокійна. Лише з цим внутрішнім відчуттям упевненості я можу відпускати кожне замовлення у світ.
Який смак сьогодні асоціюється у вас із щастям? І якщо уявити, що ваше життя – це хліб або десерт, яким би він був?
Без сумніву – хліб із маслом (посміхається), це смак мого дитинства. А якщо уявити моє життя як десерт або хліб – я б обрала круасан. Це та випічка, яку я ще не вдосконалила. Чому саме він? Тому що круасан – це про шлях, про багатошаровість, терпіння і постійне навчання. Він не терпить поспіху, не прощає недбалості й завжди вимагає повної присутності в процесі, як і життя. Іноді здається, що все вже майже ідеально, але один рух і шари не відкрилися. Та саме це вчить приймати помилки, повертатися назад, пробувати знову і ставати кращою не заради результату, а заради росту.
Анно, наразі ви виходите на новий рівень у своїй справі! А який найважливіший внутрішній барʼєр вам довелося подолати, перш ніж дозволити собі мислити масштабніше?
Внутрішніх барʼєрів було безліч. Насамперед я завжди применшувала власні можливості, я дуже самокритична і часто залежала від думки оточуючих і сумнівалася у собі більше, ніж це було потрібно. Окремим викликом стало материнство. Як мама двох маленьких дітей, я відчувала провину за те, що не завжди можу приділяти їм стільки часу, скільки хотілося б, і водночас концентруюся на власному зростанні. Мені здавалося, що прагнення розвитку – це певною мірою егоїзм. Важливу роль у тому, щоб навчитися мислити масштабніше, відіграє мій чоловік. Він завжди вірить у мене, допомагає заспокоїти мою емоційність і підходить до будь-якої ситуації раціонально та зважено. Саме його амбітність, цілеспрямованість і внутрішня сила стали для мене джерелом щоденного натхнення.
Ви – мама, дружина, жінка, яка будує бізнес. Чесно: що дається найважче в поєднанні сімʼї, творчості й роботи?
Я не хочу виглядати ідеальною; у мене, як і в усіх, бувають хороші й складні дні, моменти втоми й емоційного виснаження. Найважче тоді, коли хворіють діти або ми з чоловіком, у ці моменти доводиться відкладати все й просто бути поруч із сім’єю, приймаючи, що не все залежить від тебе. Саме ці вимушені паузи найскладніше поєднувати з роботою і творчістю, але вони ж і вчать мене головному: дозволяти собі бути неідеальною й рухатися у власному темпі, зберігаючи внутрішню гармонію!
