Діана Пасічник – UGC creator, авторка цифрового контенту, мама, lifestyle-блогерка та жінка, яка проживає власний шлях у США, поєднуючи материнство, віру та розвиток особистого бренду. Її блог – це простір чесності й реального життя без прикрас: про материнство таким, яким воно є, про адаптацію в іншій країні, про внутрішні зміни, які відбуваються, коли ти стаєш мамою і водночас залишаєшся собою. Діана працює з брендами у форматі UGC, створюючи контент, який не виглядає рекламним, але працює через довіру, впізнаваність і щирість. Це історія не про «ідеальну картинку», а про шлях жінки, яка навчається жити в новій реальності, не втрачаючи власних цінностей!
Діано, ваш блог дуже живий і чесний! Поділіться, з чого для вас почався шлях у блогінгу? Чи пам’ятаєте момент, коли зрозуміли, що хочете не просто ділитися моментами життя, а створювати контент як окремий напрям?
Мій шлях у блогінгу розпочався не так давно і саме тут, у США. Спочатку я просто ділилася своїм життям, сім’єю, щоденними моментами та тим, що для мене було важливим у цей період. З часом я відчула внутрішній інтерес спробувати себе в UGC-форматі й почала більш усвідомлено створювати контент. Коли я побачила, що бренди відгукуються і хочуть співпрацювати, стало зрозуміло, що це може стати окремим напрямом розвитку! Поступово я поєднала lifestyle-контент із UGC, залишаючись у реальному житті, але вже з професійним підходом. Для мене це було природне зростання, а не різкий поворот.
Ви працюєте у форматі UGC – це особливий підхід, який сильно відрізняється від класичного інфлюенсерства. У чому ви бачите його головну цінність і чому сьогодні бренди все частіше шукають саме таких авторів?
UGC – це контент, який не виглядає як реклама у класичному розумінні. Це поєднання реальних життєвих моментів, емоцій і ідей, у яких люди впізнають себе. Аудиторія бачить справжнє життя, дітей, сім’ю і неідеальну картинку, яка викликає довіру. Саме це, на мою думку, і є головною цінністю такого формату. Для брендів це можливість бути ближчими до людей і говорити з ними живою мовою, а для мене ж UGC – це спосіб залишатися чесною з собою і не ламати себе під жорсткі рекламні рамки!
Як ви знаходили свій голос у блозі? Чи був період, коли ви пробували «бути зручнішою» або відповідати очікуванням аудиторії, і що допомогло від цього відійти?
На початку, як і багато хто, я намагалася підлаштовуватися під певні очікування – бути більш ідеальною в побуті, у вигляді, у материнстві (посміхається). Здавалося, що саме цього чекають від блогера, але з часом я зрозуміла, що UGC не працює без щирості. Коли я почала показувати життя таким, яким воно є, і говорити так, як відчуваю, контент став значно живішим. Взаємодія з аудиторією стала глибшою, а довіра – сильнішою. Саме цей момент допоміг мені знайти власний голос і перестати грати роль.
Материнство дуже сильно змінює жінку. Як воно вплинуло на ваше сприйняття себе – не лише як мами, а як особистості?
Материнство відкрило в мені багато нових граней, про які я раніше навіть не здогадувалася. Ще до народження першого сина я не усвідомлювала, наскільки глибокою може бути любов до дітей. У різних ситуаціях Бог вчить мене бути мудрою, терплячою і ніжною мамою, навіть коли це непросто. Я не прагну показувати ідеальну картинку материнства, адже реальність набагато багатша і чесніша. Саме тому мій контент тісно пов’язаний із сім’єю і створюється у справжньому ритмі життя з дітьми. Це допомагає мені залишатися собою!
Діано, у вашому контенті багато тепла й реального життя з дітьми. Як ви для себе визначили межу між приватним і публічним у материнстві?
Для мене UGC не означає показувати абсолютно все. Я чітко розділяю публічне і приватне, залишаючи дітям право на власний простір. Я ділюся атмосферою, емоціями, процесами, але не вторгаюся у глибоко особисті моменти – для мене дуже важливо, щоб контент залишався етичним і безпечним для моєї родини. І я справді рада, що моя аудиторія це відчуває і поважає. саме такий баланс дає мені внутрішній спокій.
Переїзд до США – це завжди великий внутрішній зсув. Розкажіть, яким був ваш перший період адаптації і що виявилося найскладнішим саме для вас?
Період адаптації був для мене непростим, адже поруч не було моїх рідних. У новій країні доводилося будувати соціальне коло практично з нуля, але з часом я почала знаходити друзів і налагоджувати спілкування з родиною чоловіка. Величезну роль у цьому процесі відіграла підтримка мого чоловіка, який завжди був поруч. Також важливою опорою стала церква – спільна молитва і служіння дали відчуття приналежності та стабільності. Я не соромлюся говорити про це у своєму блозі!
А як життя в США змінило ваше бачення материнства, побуту і ролі жінки в сім’ї?
Життя в США суттєво змінило моє бачення багатьох речей (посміхається). Саме тут я стала мамою двох синів, і цей досвід багато чому мене навчив. Я почала більше цінувати прості моменти й час, проведений із дітьми, побут став менш ідеалізованим, але більш усвідомленим. Я вчуся проживати материнство тут і тепер, не відкладаючи життя на потім – це дало мені внутрішній спокій і прийняття! Еміграція дуже посилила мене внутрішньо. Я навчилася ще більше довіряти Богові у всіх сферах життя. У будь-яких ситуаціях – у сім’ї, роботі чи спілкуванні з людьми – я бачила, як Він веде і показує рішення. Це дало мені внутрішню стійкість і спокій. Я стала менш тривожною і більш впевненою у завтрашньому дні. Саме ця довіра стала моєю внутрішньою силою.
Діано, у вашому профілі важливе місце займає віра. Яку роль вона відіграє у вашому житті сьогодні і як допомагає проходити складні періоди?
Віра займає найголовніше місце у моєму житті. Я щиро вірю, що без Бога не мала б усього того, що маю сьогодні. Разом із чоловіком ми намагаємося служити там, де перебуваємо, і показувати це власним прикладом для наших дітей. У складні моменти саме віра дає мені спокій і надію. Вона допомагає не втрачати сенс і рухатися далі. Це моя внутрішня опора.
Поділіться, а як ви тримаєте внутрішню рівновагу між материнством, роботою, побутом і собою? Що для вас є головною точкою опори?
Моя внутрішня рівновага тримається на вірі та підтримці сім’ї. Я усвідомлюю, що не можу бути ідеальною в усьому, і дозволяю собі це приймати. Молитва допомагає повернути спокій і зосередитися на головному, а величезною опорою для мене є чоловік – його розуміння, участь і підтримка. Я вчуся жити у реальному ритмі, не порівнюючи себе з іншими і довіряючи Божому шляху!
Якщо подивитися наперед: якою ви бачите себе через кілька років: у блогінгу, у сім’ї, у внутрішньому стані?
Якщо дасть Бог, через кілька років я бачу себе ще більш розвиненою у блогінгу. Мені важливо мати аудиторію, з якою буде справжня взаємодія і взаємна довіра. У сім’ї я хочу залишатися люблячою, мудрою мамою і дружиною. У внутрішньому стані – з тією ж вірою і спокоєм. Я вірю, що навіть якщо шлях не завжди рівний, Бог веде мене правильно!
