Олена Галстян – практикуюча nail-майстриня, яка працює в США, готує власне навчання для майстрів і виходить у роль судді на міжнародних чемпіонатах. У її професійному портфоліо – участь у чемпіонатах «GTBCUP» із результатом 3 золоті медалі, 2 бронзи та гран-прі, а також запрошення до суддівства в IBATAJ після власних перемог. В інтерв'ю ми говоримо про реальність американського ринку, про безпеку, стандарти, тренди, чемпіонати та те, що насправді означає «професійно».
Олено, ваш професійний шлях у nail-індустрії – це історія системного росту! З чого все починалося для вас?
Все починалося з простого бажання – вміти більше (посміхається). Взагалі історія з nail почалась з декрету, як у більшості майстринь. Звичайно, я пройшла базове навчання, дивилася, як роблять інші майстри, як вони будують форму, як тримають лінію, як роблять дизайн, і мені хотілося так само впевнено. Я багато підглядала, аналізувала, пробувала, переробляла, не з першого разу виходило, але я намагалася. Мені завжди було цікаво не просто «щоб було красиво», а щоб було чисто в роботі. Щоб результат тримався, щоб не було соромно за кожен міліметр. Я з самого старту ставила собі планку і працювала під неї. І цей підхід зі мною досі!
Чи був у вашій кар’єрі момент, коли довелося повністю переглянути власне уявлення про професію? Що саме стало цією точкою зламу?
Так, і це сталося вже після переїзду, коли я побачила іншу реальність зсередини. Ти приїжджаєш із відчуттям, що в Америці має бути «супер строго», бо це ж Америка. Але в процесі ти бачиш речі, які тебе реально шокують. Я прийшла в салон на великий потік і побачила, що там може не бути сухожару, інструменти просто кидають у розчин, дістають і йдуть до наступного клієнта; пилочки не індивідуальні і в цей момент ти дуже чітко розумієш, де межа між «гарно на фото» і «професійно по факту». Після цього в мене навіть питань не було, що я точно так працювати не буду.
Сьогодні ви поєднуєте кілька ролей: практикуючої майстрині, викладачки, чемпіонки, судді. Як ви для себе визначаєте свою місію в індустрії: ким ви є насамперед і яку цінність хочете залишити після себе?
Я в першу чергу майстер, який відповідає за те, що робить. Для мене важливо, щоб ні в кого не було питань до моєї роботи в плані безпеки й якості. Чемпіонати дали мені інший рівень впевненості, бо там ти не можеш «проскочити», там усе видно. Я взяла 3 золоті медалі, 2 бронзи і гран-прі, і після цього мене запросили в суддівство. І це для мене не про статус, а про відповідальність. Я хочу залишити після себе культуру роботи, щоб майстри дивилися ширше, ніж просто на дизайн. Щоб читали регламенти, розуміли критерії, не працювали «абияк». І щоб навчання було не красивими словами, а реальною користю!
Олено, сьогодні nail-індустрія надзвичайно швидка: тренди змінюються щосезону, соцмережі диктують моду, клієнти хочуть «як у Reels». Як ви знаходите баланс між трендовістю та професійною відповідальністю?
Я нормально ставлюся до трендів, вони потрібні, вони дають натхнення, але я завжди дивлюся, чи можна це виконати без шкоди. Якщо клієнт приносить картинку з інтернету, я не киваю автоматично, а пояснюю, що реально, а що ні, і чому. У мене була ситуація, коли дівчина хотіла дизайн «як на відео», але її референс був – ШІ. Я їй пояснила, що так не вийде один в один, але зробила альтернативу, яка виглядала вау і була виконана ідеально! Я люблю складні задачі, мені цікаво пробувати нове!
Цікаво, чи можна, на вашу думку, вважати майстра справжнім професіоналом без глибоких знань анатомії, санітарних норм і хімії матеріалів? Де проходить межа між творчістю та небезпекою?
Я не вірю в професіоналізм без бази. Ти можеш робити красивий дизайн, але якщо ти не розумієш, що ти наносиш, як це полімеризується, як поводиться матеріал, де можна, а де не можна – це питання часу, коли буде проблема. Межа проходить там, де майстер починає робити «ефектно», але не думає, як це носиться і що буде з нігтем. Є ще момент із травмами, коли майстер настільки «чистить», що йде в живе і це теж небезпека, навіть якщо виглядає «ідеально». Творчість має бути всередині правил. Бо клієнт не зобов’язаний розбиратися, він довіряє, а довіра – це відповідальність майстра.
Якщо подивитися на ваш шлях стратегічно: де ви бачите себе через кілька років – у викладанні, суддівстві, створенні власної школи чи у формуванні нових стандартів індустрії?
Я точно бачу себе у викладанні – для мене це природне продовження професійного шляху. У якийсь момент стає зрозуміло, що ти вже не просто працюєш руками, а маєш системні знання, якими хочеться ділитися. Зараз я активно працюю над власною навчальною програмою і планую запуск найближчим часом. Починатимемо з онлайн-формату, щоб дати доступ майстрам з різних країн, а згодом перейдемо й до офлайн-навчання. Це буде не базовий курс, а саме підвищення кваліфікації для майстрів, які вже працюють у професії, але відчувають потребу «відполірувати» техніку й мислення. У програмі буде багато фундаменту: правильний і чистий френч, робота з формами, окремий блок я планую присвятити стемпінгу, зокрема складнішим технікам, як-от зворотний стемпінг та поєднання з омбре. Особливе місце для мене займає акварель. Я дуже люблю цей напрям і хочу показати майстрам, що художній розпис – це не щось недосяжне і не обов’язково про академічну художню освіту. Це про відчуття матеріалу, техніку і розуміння процесу. Також у навчанні буде комбі-апаратна техніка з покриттям, той формат, який сьогодні особливо актуальний для майстрів, що працюють у США та Європі. Паралельно я бачу свій розвиток і в суддівстві. Для мене це не просто статус, а можливість впливати на рівень індустрії з іншого боку, через стандарти, критерії та професійну відповідальність. Мені важливо залишатися в професії не лише як практикуючий майстер, а як людина, яка підтримує чіткі правила, якість і безпеку. Я вірю, що саме поєднання викладання і суддівства дає змогу формувати здорову, сильну індустрію, де цінується не тільки ефект, а й зміст.
Олено, і наостанок: що для вас сьогодні є головним внутрішнім орієнтиром, те, що дозволяє не втрачати сенс у професії й залишатися чесною перед собою?
Мій внутрішній орієнтир дуже простий – робити так, щоб мені самій не було соромно за свою роботу. Я не люблю показуху і гучні заяви, для мене важливий реальний результат. Тому я завжди повертаюся до бази: чистота, безпека, повага до клієнта і повага до професії. Я не готова йти на компроміси, які можуть нашкодити якості чи безпеці, навіть якщо це виглядає «вигідно» на короткій дистанції. Я точно знаю, за що відповідаю, і цю межу для себе не перетинаю. І ще один важливий момент – мені по-справжньому цікаво рости, я навчаюся, пробую нові техніки, тестую обладнання, дивлюся, що реально працює, а що просто гарна обгортка. Але всі ці новинки мають сенс лише тоді, коли вони вписуються в систему і не суперечать базовим принципам. Чесність у роботі – це те, що мене тримає, заспокоює і дає відчуття правильного шляху!
Photography instagram.com/photograf_alenka
