Тетяна Давидчук – ліцензований перукар-стиліст і колорист із понад 20-річним досвідом роботи в beauty-індустрії, educator та викладачка професійних програм з перукарського мистецтва. Її експертиза охоплює складні техніки фарбування, прецизійні стрижки та системну професійну освіту. Тетяна – фіналістка та призерка міжнародного конкурсу Wella Trend Vision, сертифікований колорист Wella Professional, учасниця поглиблених навчальних програм Wella destination, спікерка брендових презентацій та авторка власних освітніх курсів. Вона навчалася у Світовій академії Intercoiffure в Парижі, проходила професійну підготовку в академіях Європи та працювала з майстрами різних рівнів – від початківців до досвідчених фахівців. Її професійний шлях пролягав через Україну, Польщу та США – країни з різними підходами до індустрії краси, які сформували в ній не лише сильну майстриню, а й глибокого, структурного педагога!
Тетяно, сьогодні вас знають як hairstylist & educator з понад 20-річним досвідом у beauty-індустрії. Розкажіть, з чого для вас почався шлях у професії? Чому саме сфера краси?
Мій шлях у професію почався абсолютно несподівано й точно не з усвідомленого рішення стати перукарем (посміхається). Я навчалася в університеті на менеджера-економіста й уявляла своє майбутнє в офісі, серед документів і цифр. Переломним моментом став конкурс перукарів, куди нас із сестрою-близнючкою запросили як моделей. Саме там я вперше побачила професію зсередини: як процес, атмосферу, як живу творчість! Мене захопило, що це робота, де багато спілкування, емоцій і краси, і водночас – результат, який робить людей щасливішими. Пізніше я почала навчатися на перукарських курсах паралельно з університетом і дуже швидко зрозуміла, що мені це справді близько. Уже за пів року роботи в салоні я мала своїх клієнтів і відчуття, що не хочу змінювати цей шлях. Так сфера краси з випадковості перетворилася на мою професію і спосіб життя!
А як протягом цих років ви сформулювали власну філософію краси?
Моя філософія краси ніколи не будувалася на сліпому копіюванні трендів. Для мене важливо не просто зробити актуальну зачіску, а створити образ, який підходить конкретній людині, я завжди враховую риси обличчя, стиль життя, характер і навіть внутрішній стан клієнта. Краса для мене – це індивідуальність, а не шаблон. Дуже важливою є взаємодія з людиною, довіра і контакт, без цього неможливо створити справжній результат.
Ви пройшли професійний шлях у різних країнах: в Україні, Польщі та США. Як кожен з цих етапів сформував вас як майстриню та людину?
Український етап мого життя був фундаментальним, саме там я сформувалася як майстриня і як викладачка. Протягом 17 років я працювала в одному салоні, де мала стабільність, розвиток, сильну команду і постійне навчання. Польща стала для мене виходом за межі звичного, швидким темпом і новими викликами. Там я багато працювала, багато навчала і зрозуміла, що можу самостійно вибудовувати свою професійну діяльність. Саме в Польщі я почала активно поєднувати офлайн- та онлайн-навчання. США ж стали етапом повного перезапуску, де довелося знову проходити шлях адаптації – тут я вчуся терпінню, системності і довготривалій стратегії. Кожна країна додала мені іншого досвіду й глибини.
А чим принципово відрізняється робота у сфері краси в Європі та Америці?
Найперша і найвідчутніша різниця – це система ліцензування. В Європі я змогла почати працювати практично одразу після приїзду, тоді як у США без ліцензії це неможливо, незалежно від досвіду. У Польщі клієнтська база формується швидше, там дуже цінують українських майстрів, а в Америці процес повільніший і потребує більше часу та витримки. Тут важливо поступово вибудовувати репутацію і довіру. Водночас, якщо ти сильний спеціаліст, результат обов’язково буде. За півтора року роботи я вже маю стабільну базу клієнтів – просто шлях до цього довший і більш структурований.
Багато хто романтизує переїзд до Америки, а з якими викликами ви зіткнулися на початку американського етапу?
Америка справді складна країна для старту. Найважчими стали питання документів, фінансів і повсякденного життя – дуже відчувається мовний бар’єр, який впливає не лише на роботу, а й на щоденне життя. Якщо в Польщі можна було спілкуватися навіть не досконало знаючи мову, то тут це не працює. Окремий виклик – це влаштування дітей, адже садочки платні й дуже дорогі, багато людей не витримують і повертаються. Для мене цей етап став про витримку і поступовість, я не ідеалізую цей шлях, але приймаю його таким, яким він є.
Тетяно, у вашому портфоліо є участь у конкурсах та професійних змаганнях. Що для вас означає конкурсна сцена?
Конкурсна сцена для мене завжди була серйозним викликом – це величезна праця, постійні тренування, робота до ночі й сильне емоційне напруження. Часто після конкурсів я казала собі, що більше не хочу через це проходити (посміхається), але з часом емоції вщухали і з’являвся новий азарт. Конкурси змушують виходити за межі звичного і не дозволяють стояти на місці, це перевірка себе, своїх можливостей і витривалості. Водночас я чудово розумію майстрів, які свідомо не йдуть у конкурси через стрес – це не обов’язковий шлях, але для мене він був важливим.
А як конкурси вплинули на ваше професійне зростання?
Конкурси значно розширили моє професійне бачення. Вони навчили мене працювати з креативом, формою і часом. Саме конкурси допомогли подолати внутрішні страхи й синдром самозванця. Особливо важливим був щорічний конкурс Wella Trend Vision, який став для мене точкою росту – підготовка до нього змушувала постійно навчатися й удосконалювати техніку. Також конкурси дали багато знайомств і обміну досвідом з колегами – це середовище, яке формує професійну сміливість!
Ви навчаєте вже понад 10 років – це величезний досвід. Коли ви вперше відчули, що хочете передавати знання?
Я завжди відчувала потребу ділитися знаннями, але навіть до викладацької діяльності я постійно щось підказувала колегам, звертала увагу на деталі. Коли мені запропонували стати викладачем базового курсу, я погодилася без вагань, хоча було трохи страшно. На курсах навчалися люди різного віку і з різними життєвими історіями – це дало мені ще більше розуміння цінності професії, особливо мене вразила думка про «професію в руках», яка дає свободу в будь-якій країні. Я побачила, як навчання може змінювати життя людей. І це дуже мотивує!
Сьогодні ви відкрито говорите про бажання активно розвиватися саме в напрямку освіти в США. Яким ви бачите своє майбутнє як educator?
Моє головне завдання зараз – підтягнути англійську мову! Я чітко розумію, що без цього рухатися далі неможливо. Водночас я впевнена, що учні знайдуться, бо вмію чітко й структуровано пояснювати. Я бачу себе викладачем, який поєднує європейський досвід і американську систему. Поки що я на етапі підготовки й спостереження, але бажання розвиватися в цьому напрямку залишається сильним.
Тетяно, у світі криз, воєн та глобальних змін чи не здається вам іноді, що краса – це щось другорядне? Чому, на вашу думку, індустрія краси насправді має значно глибшу соціальну роль?
Я вважаю, що саме в часи криз краса стає особливо важливою! Вона підтримує, дає відчуття життя і внутрішньої опори. Я бачила, як жінки, втрачаючи дім і стабільність, усе одно намагаються доглядати за собою – це не про марнославство, а про внутрішню силу, адже коли ми подобаємося собі в дзеркалі, змінюється наша енергія і ця енергія допомагає рухатися далі. Індустрія краси – це не лише зовнішність, а й психологічна підтримка. Саме тому її роль значно глибша, ніж здається на перший погляд!
