Маргарита Касьяненко – власниця студії в Beverly Hills, nail tech & educator із майже 20 річним досвідом, майстриня, чий професійний шлях пролягає крізь Україну, Європу та США, переможниця міжнародного конкурсу IBA Beauty Awards XXVI у номінаціях Best Salon Nail Look та Best French Manicure, що підтверджує її високий рівень на світовій beauty-сцені. Вона з тих жінок, які не просто «працюють у професії», а формують у ній власний стиль, культуру та філософію. В інтерв'ю ми говоримо про вибір професії, еміграцію та американський beauty-ринок зсередини, про те, чому справжній експерт – це завжди більше, ніж просто хороший майстер!
Маргарито, за вашими плечима вже майже 20 років у nail-індустрії. Розкажіть, якою ви були тоді, коли тільки входили в професію?
Я прийшла в цю сферу зовсім не з амбіціями побудувати кар’єру в beauty, а, радше, з життєвої потреби знайти себе в новій ролі. Тоді я була молодою мамою, у декреті, навчалася заочно і приїхала на кілька місяців до мами в Харків закривати сесію. Саме мама запропонувала: «Хочеш піти повчитися на перукаря? Будеш мене стригти» (посміхається), ми пожартували і я погодилася радше з цікавості, ніж з чіткого усвідомлення, куди це приведе. На тих курсах паралельно навчали й нігтьовому сервісу і я раптом відчула: ось воно. Мені несподівано сподобалося не просто «робити нігті», а працювати з деталями, формою, чистотою, доводити результат до стану, коли сама собі можу сказати: «Так, це якісно». Спочатку я робила манікюр подругам, знайомим, рідним без жодних очікувань на заробіток чи кар’єру. Але поступово це перестало бути просто хобі!
За ці роки професія змінилася кардинально. А як змінювалися ви разом із цими процесами?
Індустрія за ці роки справді пережила революцію: від простих покриттів і акрилу до складних систем, апаратних технік, японського мінімалізму, гель-лаків, нових форм і філософії догляду. Я завжди обирала для себе шлях не «один раз навчитись і працювати так усе життя», а постійно оновлювати свої знання. Я постійно навчаюся: проходжу курси, марафони, підвищення кваліфікації з манікюру, педикюру, подології, моделювання, нарощування. Незмінним для мене залишилося одне: ставлення до якості. Я не можу працювати абияк, не можу не бачити деталей, не можу залишити роботу, якщо внутрішньо знаю, що можна зробити краще. А переосмислити довелося багато чого: швидкість, формат сервісу, комунікацію з клієнтом, навіть саму роль майстра.
Наразі ви проживаєте в Лос Анджелесі! А яким був ваш внутрішній стан у момент еміграції?
Америка була моєю мрією ще зі школи, я тоді вчила англійську і постійно повторювала мамі, що хочу колись туди поїхати. Але життя йшло своїм шляхом і ця мрія надовго залишалася десь на периферії. Потім ковід. З часом я відчула, що хочу змін і тоді я почала шукати шляхи реалізації себе – я закінчила London Wellness Academy і знайшла можливість працювати майстром на круїзному лайнері Celebrity Silhouette. Це був мій перший реальний контакт з Америкою, англомовним середовищем, міжнародною індустрією сервісу. Цей досвід відкрив для мене нові можливості і нове бачення і мислення. Почали здійснюватися мої мрії, подорожі навколо світу, улюблена професія і заробіток. Потім війна, програма United for Ukraine… Переїзд не був романтикою, це був шлях, повний невизначеності. Я їхала в США без ілюзій, але з надією: що зможу працювати, заробляти, реалізовуватися й бути незалежною.
Навіть із 20-річним досвідом у США доводиться фактично починати все спочатку. Що допомогло вам не зламатися і не знецінити свій шлях? Мене дуже підтримувало усвідомлення, що мій досвід – це не нуль. Так, у США інші правила, без ліцензії штату працювати майстром не можливо, тому я мала здати іспит і отримала ліцензію, інші стандарти і культура сервісу, але мої руки, моє бачення, моя етика роботи нікуди не зникли. Я знала, що якщо приїжджаю сюди, то працюватиму майстром, бо це мій сильний бік. Я бачила салони із шокуючими стандартами санітарії. Працювала топ майстром в салоні з європейською культурою манікюру з нашими дівчатами. Але я не боюся шукати своє місце, і вже через рік я відкрила свою студію у Беверлі Хіллс.
Маргарито, чи відчули ви, що Америка дала вам новий імпульс як творчій особистості?
Так, безумовно. Америка дала мені не лише новий ринок, а й нову внутрішню свободу. Тут я почала більше усвідомлювати себе не просто як майстра, а як експерта, як людину, яка формує культуру сервісу. Мій стиль став більш стриманим, мінімалістичним, більш про форму, чистоту, баланс. Якщо в Україні я багато працювала з дизайнами, розписами, творчими рішеннями, то тут основа – це нюд, френч, червоний, ідеальна форма, ідеальна кутикула. Також я продовжую проводити курси підвищення кваліфікації офлайн для майстрів і я відчуваю свою місію та покликання, коли мої студенти починають впевнено працювати і заробляють більше. І в цьому я бачу великий професійний ріст.
Ви плануєте брати участь у професійних змаганнях! А що для вас означає цей крок саме на цьому етапі життя і кар’єри?
Для мене це, в першу чергу, виклик собі. Я хочу підтвердити внутрішньо: так, я професіонал, я можу конкурувати на високому рівні. Звичайно, це і про статус, і про бренд, і про довіру клієнтів, але починається все з внутрішньої потреби. Я вже брала участь у симпозіумах, номінаціях та чемпіонатах і це дало мені азарт, відчуття руху. Я ніколи не боялася нових викликів, і зараз саме той етап, коли хочеться вийти за межі звичного.
На вашу думку, у чому принципова різниця між nail-індустрією в США та, наприклад, в Україні чи Європі – не лише з технічної, а й з культурної точки зору?
У США nail-індустрія дуже комерційна й швидка. Тут час – це гроші і багато клієнтів звикли до манікюру за 30 хвилин. В Україні та Європі культура інша – більше уваги до деталей, сервісу, тривалості процедури, естетики. Американські клієнти часто не розуміють, чому манікюр може тривати дві години та коштувати набагато дорожче, але коли вони бачать результат – ідеальну форму, чистоту, довговічність, вони починають це цінувати. Ми фактично привчаємо їх до нової культури догляду. Для майстрів це означає інше мислення: тут потрібно не лише вміти працювати руками, а й пояснювати англійською, переконувати, формувати запит. І в цьому я бачу дуже цікаву професійну місію.
Що допомагає вам не вигорати за стільки років у сфері, де багато рутинної роботи, вимог і фізичного навантаження? Де ви берете енергію, натхнення і внутрішню тишу?
Мене надихають люди. Момент, коли клієнтка дивиться на свої руки і каже: «Боже, як красиво», заряджає сильніше за будь-який відпочинок. Для мене важливо бути не лише майстром, а й людиною, яка підтримує і чує. Енергію дають постійне навчання, паузи та баланс між роботою й життям – це не розкіш, а необхідність. Сьогодні я відчуваю, що це лише початок: я розвиваю власний бренд як продовження свого досвіду, цінностей і бачення, і саме це надихає мене рухатися далі без вигорання.
