Анастасія Сміт – hair stylist та extensions specialist у США, експертка з нарощування волосся та роботи зі слов’янською структурою, засновниця власного бренду у сфері hair-індустрії. Її історія нетипова для індустрії краси: Анастасія народилася у родині професійних спортсменів і сама багато років серйозно займалася спортом. Саме спортивний бекграунд сформував її підхід до роботи: через дисципліну, відповідальність і безкомпромісну вимогливість до результату. Для неї нарощування – це не «картинка», а складна, продумана робота з людиною, її зовнішністю, відчуттям себе і довготривалим результатом. В інтерв’ю для GOSSIP про шлях трансформації, професійні принципи, чесний погляд на індустрію та бачення майбутнього hair-напрямку, де якість, етика й експертність мають стати стандартом, а не винятком!
Анастасіє, ваша історія дуже нетипова для beauty-сфери: ви народилися у родині професійних спортсменів і самі серйозно займалися спортом. Розкажіть, як цей спортивний бекграунд сформував вас як особистість і професіонала
Якби не мій спортивний бекграунд, у мене, чесно кажучи, просто нічого б не вийшло. Я в цьому абсолютно впевнена. Спорт виховує характер не на словах, а на ділі. Він ламає, перевіряє, загартовує, саме там формуються лідерські якості, без яких неможливо ні в бізнесі, ні в житті загалом. Я народилася в родині спортсменів, тому спорт у моєму житті був не вибором, а фактом. Батьки завжди хотіли, щоб я займалася спортом, і, якщо відверто, мою думку тоді особливо не враховували – сказали «треба», значить, треба. У шість років мама привела мене на художню гімнастику. Я займалася кілька років, мені це щиро подобалося, але стара травма дала про себе знати і продовжувати стало неможливо. Здавалося б, на цьому все мало б закінчитися, але точно не для моєї мами. У 12–13 років вона привела мене в академічне веслування і саме там усе стало по-справжньому серйозно. Далі був спортивний коледж, нескінченні тренування, збори, змагання. Я входила до юнацької збірної України, брала участь у чемпіонатах країни, але водночас мене не полишало відчуття, що це не до кінця моє. Там я навчилася терпіти, працювати навіть тоді, коли важко, не здаватися, коли хочеться зупинитися, і головне – відповідати за результат. Сьогодні я з величезною вдячністю згадую цей шлях і своїх батьків, особливо маму! Спорт залишився в минулому, але він назавжди залишився в мені. У роботі з клієнтами я часто ловлю себе на думці, що все, що я роблю зараз – це продовження спорту. Та сама дисципліна, та сама витривалість, та сама вимогливість до себе й до результату. Я не вмію працювати абияк: якщо робити, то якісно, якщо обіцяти, то виконувати. Спорт навчив мене внутрішньої сили, і саме вона сьогодні допомагає мені бути професіоналом, лідером і людиною, якій довіряють.
Ви переїхали майже 11 років тому в США. Скажіть, яким був цей період адаптації для вас як жінки і як майбутнього майстра?
Період адаптації, звісно, був непростим. Інша мова, менталітет, зовсім інші правила гри. Техас – досить консервативний штат, де все має бути зроблено чітко за законом, без жодних обхідних шляхів. 11 років тому вимоги до ліцензування були значно жорсткішими, ніж зараз, тому для того, щоб працювати офіційно, мені довелося знову йти до beauty school. Шкіл багато, з різною ціновою політикою, але я відразу знала: хочу одну з найкращих. Тому після того, як підтягнула англійську, обрала Paul Mitchell School. Попереду були теоретичний і практичний іспити, і з поганою мовою їх просто неможливо скласти. Це був складний, але надзвичайно важливий етап, який заклав фундамент усього, що я маю сьогодні.
Як відбувався ваш шлях саме у професію перукаря? Чи був це усвідомлений вибір одразу, чи поступовий внутрішній перехід від «спробую» до «це моє»?
Думаю, інтуїтивно я обрала цю професію ще в дитинстві, коли робила макіяж маминими тінями в дитячому садку, заплітала й стригла коси лялькам, а одного разу навіть підстригла себе (посміхається). Ще в 11 класі я говорила мамі, що хочу вступити до перукарського училища, але почула тверде «ні»: у нашій родині всі мали здобути вищу освіту. Тому до beauty-сфери я прийшла вже після університету, абсолютно свідомо. Я добре пам’ятаю, як могла годинами дивитися навчальні відео з перукарського мистецтва на YouTube, і в якийсь момент стало ясно: це не просто «спробую», це – моє!
Сьогодні вас знають як спеціалістку з нарощування волосся та роботи зі слов’янською структурою. Як формувалася ваша експертність у цій ніші?
Слов’янське волосся вважається одним із найкращих на ринку, особливо для дівчат із тонкою та м’якою структурою. Тонке волосся – це моя особиста болюча тема. У нашій родині всі жінки мають густе, красиве волосся… окрім мене. Саме тому нарощування стало для мене дуже особистою історією. Приблизно з 18 років я почала нарощувати волосся собі, перепробувала різних майстрів і практично всі методики, які були доступні на ринку. На власному досвіді я відчула всі плюси й мінуси та чітко зрозуміла, що працює, а що ні. Я багато читала, вивчала, аналізувала, і з часом це привело мене до професії. Це був не швидкий шлях – формування експертності зайняло роки, але саме тому сьогодні я так добре розумію клієнток із тонким волоссям.
Ви неодноразово говорили про ключову проблему індустрії – майже повну відсутність роботи з різними структурами волосся. Поясніть, у чому полягає ця проблема і чому вона настільки критична для здоров’я волосся та кінцевого результату?
Почавши працювати в американських салонах і спостерігаючи за місцевими майстрами, я дуже чітко побачила одну проблему: у більшості випадків волосся просто нарощують, не враховуючи його структуру. Одну й ту саму щільну текстуру пропонують усім, незалежно від того, тонке волосся у клієнта чи густе, пряме чи хвилясте. Якщо структура не підходить, клієнту просто кажуть: «Треба укладати». Але для тонкого волосся щільні пасма – це зайва вага, навантаження і ризик пошкоджень. До того ж візуально це часто виглядає як неякісне нарощування через різницю в текстурах. Моя мета – не просто додати довжину чи об’єм, а зробити нарощування абсолютно непомітним, щоб волосся виглядало натурально і гармонійно, наче це власне волосся клієнта.
Ще одна болюча тема, яку ви піднімаєте – це чистота роботи. Які помилки майстрів ви бачите найчастіше і чому, на вашу думку, культура якості досі не стала стандартом у нарощуванні?
Для мене чистота роботи – це точність, акуратність і правильна логіка в кожному кроці. Таке нарощування потребує часу й практики: щоб навчитися коректній капсуляції, грамотному розподілу пасом по зонах і безпечній установці. Найпоширеніша помилка, яку я бачу – бажання зробити швидше, а не якісніше. Саме тому культура якості досі не стала стандартом: швидкість часто ставлять вище результату.
І на завершення: яким ви бачите майбутнє індустрії нарощування волосся?
Індустрія нарощування волосся має велике майбутнє, адже доглянуте красиве волосся завжди буде цінністю для жінок! Я бачу розвиток у більш відповідальному підході до навчання, коли майстер не працює з клієнтом, доки не відпрацює техніку на манекені. Саме якісна освіта формує безпеку, довіру і стабільний результат. Тому я створила власний навчальний курс і працюю з майстрами індивідуально, щоб підвищувати рівень індустрії та кількість щасливих клієнтів!
