Анастасія Новочадова – NPC bikini athlete, спортсменка та спортивний coach, яка представляє нове покоління атлеток категорії bikini fitness. Сьогодні вона живе і виступає у США, розвиваючи власну спортивну кар’єру на американській сцені. Її шлях у бодібілдингу – це поєднання щоденної дисципліни, системної роботи над тілом і характером та постійного прагнення до професійного зростання. У своїй підготовці Анастасія спирається на власний досвід змагань, глибоке розуміння тренувального процесу, харчування та відновлення. Для неї бодібілдинг – це не лише про форму чи сцену, а й про внутрішню силу, витривалість і здатність щодня ставати кращою версією себе!
instagram.com/nastyanovochadova
Анастасія, до бодібілдингу і сцени ви прийшли не випадково! Що стало тією внутрішньою точкою, після якої спорт перестав бути просто тренуванням «для себе» і перетворився на мету, на професійний шлях і спосіб самореалізації?
Це сталося не миттєво, а через певний внутрішній процес. На момент початку повномасштабної війни в Україні я навчалася у театральному університеті і паралельно тренувалася у залі просто для себе. Тренера у мене тоді не було, я була студенткою без особливих фінансових можливостей, тому вчилася буквально за допомогою інтернету: дивилася відео, розбирала техніку вправ, пробувала, помилялася і знову пробувала. Саме в той період я зрозуміла, що тренування для мене – це вже не просто спосіб підтримувати форму. Зал почав займати дуже важливе місце у моєму житті і я вирішила отримати професійну освіту, пройшла навчання на тренера. Після цього одразу влаштувалася працювати у найближчий спортзал! А любов до сцени, яка у мене була ще з часів театрального університету, нікуди не зникла – просто сцена змінила формат. І замість театральних ролей з’явився інший образ – образ атлетки на сцені змагань!
Наразі ви проживаєте в США, а переїзд для багатьох стає історією про повне перезбирання себе. Яким був ваш перший період у новій реальності?
Якщо чесно, у перші місяці мене рятував тільки спортзал. Коли щось не складалося або коли накочували емоції і сльози, я просто йшла тренуватися. Кардіо, силові – будь-що, аби тільки рухатися. Зал став для мене своєрідною зоною стабільності, там усе зрозуміло: ти знаєш, що робити, знаєш свій план і там не буває несподіваних життєвих поворотів, які так часто трапляються у реальному житті. Звичайно, як дитина – я завжди мріяла про Америку, але, як це часто буває, мрія і реальність – це трохи різні речі. Коли я зіткнулася з побутом, адаптацією, новими правилами життя, були моменти, коли я справді думала: «Можливо, варто повернутися назад» і такі думки приходили не раз, але спорт, дисципліна і моя внутрішня мета допомогли пройти цей період.
А як швидко ви повернулися до роботи в США? З чого почалося професійне становлення в новій країні?
Моя перша робота у США була, м’яко кажучи, далекою від спорту. Я працювала у кав’ярні і робила сендвічі (посміхається); так, це був дуже цікавий контраст із тим життям, яке я уявляла для себе, але саме цей період став важливим етапом. Через деякий час я познайомилася з людьми зі спортивної сфери, почала допомагати їм у залі, підказувати щось по тренуваннях, так поступово з’явилися перші клієнти. Крок за кроком моя професійна діяльність знову почала повертатися у фітнес-індустрію і, чесно кажучи, цей шлях навчив мене головного: іноді треба почати з дуже простих речей, щоб знову прийти до того, що ти по-справжньому любиш.
Ви виступаєте в США самостійно – без звичного середовища, без великої команди поруч. Як виглядає цей шлях зсередини?
Перші пів року в Америці я взагалі не думала про змагання. Спочатку потрібно було просто стати на ноги: знайти роботу, заробити на житло, стабілізувати життя, коли я почала працювати, майже весь мій дохід йшов на дві речі – житло і підготовку до змагань. Я навіть знайшла дуже маленьку кімнату на горищі, тому що вона була дешевшою (посміхається). І тоді переді мною стояв простий вибір: або знімати нормальну квартиру і відкласти мрію про сцену, або жити скромніше, але продовжувати готуватися до стартів. Я обрала другий варіант! Бодібілдинг – це взагалі доволі самотній спорт, хоча дехто називає його конкурсом краси, насправді за цим стоїть величезна кількість щоденної роботи – тренування, кардіо, харчування, режим і усе на твоїй відповідальності. Якщо щось не зробив – винен тільки ти. І, чесно кажучи, мені навіть комфортно у цій самостійності. Я знаю, що кожен результат – це виключно моя робота!
А що для вас є найскладнішим у prep-періоді? І як ви проходите ці етапи, коли мотивація падає?
Найбільшим викликом для мене було працювати у кав’ярні під час підготовки до змагань. Уявіть ситуацію: ти на сушці, енергії небагато, постійно трохи голодний… і при цьому цілий день готуєш сендвічі з розплавленим сиром і свіжим хлібом. Це було майже психологічне випробування (посміхається). Саме тренування і кардіо для мене ніколи не були проблемою – це моя база, як почистити зуби зранку, але от робота поруч із їжею у період жорсткої дієти – це було справді складно. Цікаво, що чим ближче до сцени, тим сильнішою стає мотивація – з’являється азарт, бажання зробити ще трохи більше, ще трохи краще і саме цей фінальний етап завжди додає енергії.
Сьогодні ви не лише спортсменка, а й спортивний-коуч. А що є найважливішим у роботі з клієнтами?
Напевно, найважливіше – це знайти «своїх» клієнтів (посміхається). Для мене дуже важливий контакт і взаєморозуміння, я завжди прошу підопічних бути максимально чесними: розповідати, що вони їли, як спали, як проходили тренування, що відчувають. Це дозволяє будувати справжню командну роботу. З більшістю моїх клієнтів у нас дуже теплі стосунки, іноді навіть майже дружні і я вважаю, що саме довіра, відкритість дозволяють разом прийти до бажаного результату.
Анастасія, Америка – це країна можливостей, але й країна великої конкуренції. Чому вас навчило американське середовище у спорті та фітнес-індустрії?
Не розслабляти булки (посміхається). Не здаватися і йти до своєї мети, бути відданою своїй мрії. Мені ніколи нічого не давалося легко, завжди треба було вчити, зубрити, пахати, щоб щось дістати. Але саме це і формує характер. Я не намагаюся порівнювати себе з конкурентами, бо у кожного свій шлях і свій темп розвитку. Я намагаюся порівнювати лише себе сьогоднішню з собою вчорашньою і ,чесно кажучи, мені цього достатньо.
Ваша історія – це приклад того, що навіть у новій країні, без ідеальних стартових умов, можна будувати професійний спорткар’єру. Що у вашому випадку стало вирішальним: ваш характер, віра в ціль чи готовність працювати тоді, коли інші здаються?
Думаю, найбільшу роль відіграє характер. Я з тих людей, які звикли доводити справу до кінця, а ще мені завжди подобалася естетика тіла і мені щиро цікаво на що здатне моє тіло, який максимум я можу з нього «витягнути». А ще я вірю, що почати можна з будь-якої точки, навіть з нуля, бо головне щоб всередині була справжня пристрасть до того, що ти робиш. Коли ти дійсно гориш своєю справою, шлях обов’язково з’являється!
