Юлія Пинько – українська візажистка, б’юті-експертка, креативна фахівчиня, артистка, вокалістка, танцівниця та блогерка, яка розвиває свою професійну діяльність у США. Сьогодні вона живе і працює у Нью-Йорку, де за короткий період змогла пройти інтенсивний шлях професійного становлення в міжнародному середовищі індустрії краси, долучитися до fashion-проєктів, взяти участь у підготовці моделей до показів, а також заявити про себе в українському та американському творчому просторі. Паралельно вона працює над створенням власної методички навчання з візажу, покликаної допомогти молодим майстрам швидше опановувати професію та адаптуватися до сучасних стандартів б’юті-індустрії. Її історія – це приклад жінки, яка приїхала до США фактично сама, без готової опори, без сформованого професійного кола і без звичних зв’язків, але змогла крок за кроком вибудувати нову реальність власними силами!
instagram.com/yuliiapynko.beauty
Юліє, якщо повернутися у точку, з якої фактично почався ваш професійний шлях, якою була та дівчина, яка тільки мріяла працювати в б’юті-індустрії?
Я завжди була дуже творча. За освітою я вчителька початкових класів, вчителька малювання, а вже в Америці навіть завершувала магістратуру онлайн, як вчитель старших класів, англійської мови та зарубіжної літератури. Тобто якщо дивитися формально, мій шлях взагалі не починався з б’юті-сфери. Але якщо дивитися глибше – творчість була в мені завжди. Я з дитинства жила сценою. Моя мама хореограф і я теж із самого раннього віку була в цій атмосфері: танці, виступи, вокал, сцена, постійні перевтілення. Я сама робила собі макіяж ще з дуже юного віку, бо сцена цього вимагала. Потім почала фарбувати інших, спершу просто інтуїтивно, для знайомих, для якихось виступів, з інтересу, з любові до самого процесу. Але тоді я ще не сприймала це як професію. Мабуть, головний поштовх стався в момент, коли я вже опинилася у США і почала заново збирати себе! У якийсь момент я дуже чітко відчула: мені мало просто виживати, просто закривати базові потреби. Я хотіла повернутися до того, що мене справді наповнює. А візаж для мене – це не тільки про косметику. Це про творчість, про образ, про настрій, про можливість дати людині інше відчуття себе. І от саме тоді я зрозуміла, що це вже не просто захоплення, а те, у чому я хочу рости серйозно.
Відомо, що у США ви фактично починали з нуля! Яким був цей період становлення?
Він був дуже важким. Коли я їхала в США, я не знала до кінця, куди я їду, до кого і що мене там чекає. Я прилетіла фактично до чужих людей, маючи в кишені 100 доларів. Це був той момент, коли ти розумієш: якщо не витягнеш себе сам, тебе ніхто не витягне. Спочатку я опинилася в Аризоні та працювала прибиральницею, готувала, доглядала дітей – робила буквально все. За це отримувала 200 доларів на тиждень. Працювала по 8 годин щодня й дуже швидко відчула, наскільки морально це виснажує. Через рік я просто вигоріла. І тоді в мене було два варіанти: або повернутися назад, або ризикнути ще раз, але вже заради себе. Я обрала другий шлях і сама переїхала до Нью-Йорка. Найскладнішим у той період була не тільки фізична втома, а саме відчуття повної самостійності. У мене не було людини поруч, яка б сказала: не хвилюйся, якщо щось, я підстрахую. Я розуміла, що покладатися можу лише на себе.
У б’юті-індустрії часто говорять, що стати візажистом – це одне, а сформувати власний професійний стиль і впізнавану експертність – зовсім інше. У який момент ви відчули, що переходите від етапу навчання до рівня майстра, який вже має власне бачення та професійний почерк?
Я думаю, цей перехід не стається в один день. Це формується через практику, стрес, помилки, через постійне занурення в роботу. Для мене важливим моментом стало те, що я не залишила візаж на рівні «мені просто подобається». Я дуже швидко почала заходити в реальне професійне середовище. Закінчивши навчання, я майже одразу пішла працювати на fashion-проєкти. Було страшно, іноді не вистачало впевненості, але в мене не було розкоші довго сумніватися – я просто вставала і робила. І от у цих умовах, коли ти працюєш швидко, у живому ритмі індустрії, починає народжуватися твоє бачення. Мені дуже близьке відчуття, що візаж – це продовження мого художнього мислення. Я закінчила художню школу, і коли малювала на полотні, я буквально входила в інший стан. Схоже відчуття я переживаю й тоді, коли працюю з обличчям. Для мене це теж полотно, але живе!
Сьогодні ви працюєте над створенням власної методички! Цікаво, а у чому полягає головна ідея та місія?
Мені хочеться створити не просто черговий навчальний матеріал, а щось справді корисне для тих, хто тільки входить у професію. Бо я сама дуже добре знаю, як це починати без системи, без чіткого розуміння, куди рухатися, на чому сфокусуватися, як не розгубитися в потоці інформації. Головна ідея моєї методички – скоротити молодим майстрам шлях до професійного становлення. Не в сенсі дати їм ілюзію, що все буде легко, а в тому, щоб допомогти пройти цей шлях більш усвідомлено, структуровано й без зайвих помилок. Я хочу поєднати в цій методичці технічну базу, практичні речі, логіку побудови образу, розуміння роботи з клієнтом і те, як майстру адаптуватися до сучасних вимог індустрії.
Мода та б’юті-індустрія у Нью-Йорку – це один із найдинамічніших і найконкурентніших ринків у світі. Як цей професійний простір вплинув на ваше бачення професії?
Нью-Йорк дуже швидко знімає рожеві окуляри. Це місто, яке не дає довго жити в ілюзіях. Тут дуже високий темп, дуже висока конкуренція, і якщо ти хочеш бути в грі, ти маєш постійно рухатися, вчитися, показувати результат. Цей простір навчив мене не романтизувати професію, а ставитися до неї серйозно. Тут недостатньо просто любити красу. Треба вміти працювати, витримувати навантаження, знаходити контакти, будувати ім’я, бути готовою зайти у складний проєкт і не зламатися. І водночас саме тут я побачила, наскільки великі можливості може дати це середовище, якщо ти справді працюєш!
Юліє, окрім б’юті-індустрії, у вашому житті є ще один цікавий напрям – ви створили власне бурлеск-шоу в США. Як це з’явилося і що для вас означає цей досвід?
Бурлеск з’явився як внутрішній імпульс повернутися до себе – до сцени, творчості, проявленості. У дитинстві я багато виступала, жила в цій атмосфері, але в Америці на початку було зовсім не до цього; в якийсь момент я відчула, що втрачаю цю частину себе. Бурлеск став способом її повернути. Для мене це не просто шоу. Це про свободу, прийняття свого тіла і жіночності, про сміливість бути видимою. На сцені ти дозволяєш собі бути різною і це дуже сильний, навіть терапевтичний досвід.
А кщо говорити про ваші плани в США, у якому напрямку ви плануєте розвиватися далі?
Для мене важливо не зупинятися лише на ролі візажиста, а поступово вибудовувати власне ім’я і систему, яка буде працювати вже на більшому рівні. Звичайно, я хочу рости як професіонал у б’юті-індустрії: працювати на сильних fashion-проєктах, розширювати коло клієнтів, виходити на більш масштабні платформи. Паралельно для мене дуже важливий розвиток особистого бренду – через творчість, блог, сцену. І, звісно, я хочу реалізувати освітній напрям – довести до результату свою методичку і з часом створити навчальний продукт для майстрів, які хочуть швидше рости в професії!
