Лілія Руденко – практикуючий косметолог, викладачка та засновниця Skin Philosophy Academy у Нью-Йорку, естетист, яка формує нову хвилю україномовних спеціалістів у сфері косметології за межами України. Її професійний шлях – це не просто про роботу в beauty-індустрії, а про системне вибудовування стандартів якості, безпеки та глибокого розуміння шкіри як живого органу, а не об’єкта швидких трансформацій. Поєднуючи практичний досвід із викладацькою діяльністю, вона створила освітній простір, де знання передаються не формально, а через практику, мислення і відповідальність за результат. Сьогодні Лілія працює з жінками, які часто проходять шлях професійного перезапуску в новій країні, і для багатьох із них стає не лише викладачкою, а менторкою та точкою опори. Її підхід виходить за межі класичного навчання: це про підтримку, формування впевненості, розвиток професійної ідентичності та створення середовища, в якому україномовні спеціалістки можуть реалізуватися на міжнародному рівні. У центрі її роботи – не лише краса як результат, а жінка як особистість, яка через професію знаходить силу, стабільність і власний голос.
instagram.com/l.rudenko_aesthetician
Ліліє, якщо повернутися до самого початку, що стало тією внутрішньою точкою, з якої почалася ваша історія в beauty-індустрії?
Все почалося з мене самої: в підлітковому віці у мене була проблемна шкіра і це той досвід, який формує не просто інтерес, а глибоке занурення. Я ходила до косметологів, шукала рішення, намагалася зрозуміти, чому це відбувається – саме цей шлях мене, як «клієнта» дав мені дуже сильне внутрішнє відчуття цієї професії зсередини. Коли я переїхала до США, я раптом побачила, що той рівень догляду, до якого ми звикли в Україні, тут або відсутній, або дуже поверхневий. І це стало переломним моментом, тому що я зрозуміла: є ніша, є потреба, і є внутрішнє бажання розібратися глибше. І от коли я потрапила в середовище, де роблять процедури, де працюють зі шкірою, я буквально відчула, що це моє місце! З цього моменту почалася вже не просто цікавість, а справжня професійна любов, яка з роками тільки посилювалася і трансформувалася в системне бачення професії.
Ви працюєте в одному з найконкурентніших ринків світу – в Нью-Йорку. Як, на вашу думку, відрізняється культура косметології в США від української?
Це два абсолютно різні світи і я це кажу як людина, яка бачила обидві системи зсередини. В Америці дуже сильна база – це санітарія, протоколи, юридична відповідальність і тут все чітко регламентовано. Ти не маєш права працювати без дотримання правил, без документації, без чіткої фіксації кожного кроку – це формує дуже високий рівень безпеки. Але при цьому, якщо говорити чесно, сама косметологія як глибока робота зі шкірою тут довгий час була менш розвинена, ніж у нас. У нас це культура догляду, яка формується роками. В Америці часто є дві крайності: або дерматологія, або пластична хірургія, а от того середнього сегменту, який ми добре знаємо, довгий час не вистачало. І саме тут відкривається можливість для наших спеціалістів, тому що вони привозять із собою інший рівень мислення. Ще один важливий момент – це сервіс. У США косметологія – це не просто процедура, це сервісна індустрія, де величезне значення має комунікація, атмосфера, вміння працювати з клієнтом психологічно. І якщо ти поєднуєш українську глибину знань і американський сервіс, ти стаєш дуже сильним гравцем на цьому ринку.
Сьогодні ви не лише практикуючий спеціаліст, а й засновниця Skin Philosophy Academy. Поділіться, як народилася ідея створення академії?
Ідея академії народилася не як бізнес-рішення, а як внутрішня відповідь на запит, який я почала відчувати від людей навколо. Дуже багато жінок, особливо після 2022 року, почали приїжджати в США і шукати нову професію, нову опору, новий старт. Водночас я бачила, що система навчання тут має великі прогалини, особливо в практиці. Люди закінчують школи, отримують дипломи, але не мають впевненості працювати з клієнтом. І тоді я зрозуміла, що можу створити простір, де навчання буде не формальністю, а реальним підготовчим етапом до професії. Для мене важливо, щоб дівчина після навчання не боялася взяти клієнта, щоб вона розуміла, що робить, і щоб вона відчувала свою цінність у цій професії.
Лілія, у ваших програмах велика увага приділяється практиці! А як ви формуєте впевненість у своїх студентах на практичному етапі?
Тому що без практики ця професія просто не існує. Можна вивчити всі протоколи, всі схеми, всі теоретичні бази, але коли перед тобою сидить жива людина з конкретною шкірою, з конкретними проблемами, все починає працювати зовсім по-іншому. Я сама через це проходила і я знаю, що найбільший страх – це момент першого клієнта, коли ти не впевнений, чи зробиш усе правильно. Тому в нашій академії практика – це не просто частина навчання, це його основа. У нас є реальна клініка, реальні клієнти і студенти з першого дня включаються в процес – вони вчаться спілкуватися, проводити консультацію, працювати з різними типами шкіри, з різними національностями, з різними запитами. І ще дуже важливий момент – я не створюю ілюзію ідеальності. Я показую свої помилки, кейси, свої складні ситуації, тому що це і є реальність професії. Коли студент це бачить, у нього зникає страх бути неідеальним, але з’являється бажання бути професіоналом.
Цікаво те, що ваша роль наставниці виходить за межі курсів! Що для вас означає бути ментором сьогодні?
Для мене менторство – це не про контроль, а про присутність. Це коли людина знає, що вона не одна, що в неї є до кого звернутися, є кому поставити питання, є хто підтримає, навіть коли щось не виходить. Я завжди кажу своїм дівчатам: навчання не закінчується в день отримання диплома. Насправді, воно тільки починається. Ми залишаємося на зв’язку, вони пишуть, дзвонять, діляться своїми кейсами, питають поради. Бо перші клієнти, помилки, відгуки – це завжди складно і дуже важливо пройти цей етап не самій. Для мене велике задоволення бачити, як вони ростуть, як відкривають свої студії, як формують свою клієнтську базу та починають мислити як професіонали.
Лілія, для багатьох українок за кордоном ви стаєте не просто викладачкою, а точкою опори. Що б ви сказали жінці, яка читає це інтерв’ю сьогодні та боїться починати з нуля в новій країні?
Я б сказала дуже чесно і без прикрас: боятися – це нормально; це абсолютно природний стан, коли ти опиняєшся в новій країні. Але правда в тому, що ніхто не знає наперед, як правильно. Усі проходять цей шлях через помилки, сумніви, моменти, коли хочеться все залишити і повернутися назад. Я завжди кажу: якщо в тобі є бажання працювати з людьми, якщо тобі відгукується ця професія, якщо ти відчуваєш, що можеш дати щось іншим, тобі вже цього достатньо, щоб почати. Усе інше приходить з досвідом. Важливо дозволити собі бути неідеальною на старті. Головне – почати і не зупинятися!
