Марія Волгіна – професійна танцівниця, хореограф, педагог та засновниця студії VOLGINA DANCES в Нью-Йорку. Працюючи в одній із найконкурентніших творчих індустрій світу, Марія формує власний професійний бренд як хореографа та викладача, який поєднує сценічну естетику, технічну підготовку та глибоке розуміння психології руху. Особливу увагу Марія приділяє педагогічній діяльності та розвитку нового покоління артистів. Через власну студію VOLGINA DANCES вона працює над формуванням системного підходу до навчання, який ліг в основу авторської методики Volgina Method (Body • Mind • Expression). Методика поєднує технічну підготовку, розвиток мислення артиста та сценічну виразність, допомагаючи формувати не лише сильних виконавців, а й гармонійних творчих особистостей.
Марія, поділіться, а з чого починалося ваше знайомство з танцем? В який момент ви зрозуміли, що це справа всього життя?
В дитинстві, буквально з перших кроків (посміхається). Я не можу сказати, що пам’ятаю якийсь один конкретний момент, коли все почалося, тому що танець завжди був частиною мого життя. Я дуже вдячна своїм батькам, що привели мене у світ танцю. Пам’ятаю, як мама чекала мене після довгих тренувань, як після школи я поспішала не додому відпочивати, а в зал. Навіть зараз ці спогади викликають у мене особливі емоції, тому що саме тоді формувалась моя дисципліна, характер і любов до сцени. Дуже важливу роль у моєму житті відіграв мій педагог – Васюра Павло Петрович. Він став тією людиною, поруч із якою я по-справжньому закохалася у танець. Він навчив мене розуміти, що танець – це не просто техніка чи фізична форма, це емоція, свобода, це здатність говорити зі світом через рух. Мабуть, саме тоді я й зрозуміла, що танець – це не тимчасове захоплення, а моя мова, моя професія, моя внутрішня потреба та справа життя.
Сьогодні ви працюєте в США. Наскільки складною була адаптація до американського ринку?
Творчість, сцена та педагогічна діяльність завжди були невід’ємною частиною мого життя. Саме вони стали тією опорою, яка допомогла мені пройти шлях адаптації в новій країні. Після початку повномасштабної війни моє життя різко змінилося і переді мною відкрилися нові двері. Я приїхала до США фактично в невідомість – без розуміння, що буде далі та чи зможу я реалізувати себе в іншій країні. На той момент моя англійська ще не була на тому рівні, щоб я почувалася абсолютно впевнено, і це, звичайно, викликало страх. Новий менталітет, інші правила життя, інший творчий ринок – усе це психологічно було непросто. Але я дуже наполеглива людина. Якщо я ставлю перед собою мету – я йду до неї. І коли я приїхала сюди, то чітко зрозуміла: я не хочу зраджувати свою професію. Так, були розмови про те, що можна спробувати себе в інших сферах, знайти щось стабільніше чи простіше для адаптації. Але знала, що танець – це моя справа, мій досвід, моє життя. І якщо в мене вже є професія, яку я люблю, чому я маю від неї відмовлятися? Саме ці виклики дуже загартовують, вчать не боятися ризикувати, заявляти про себе та не втрачати віру у власний професійний шлях.
Танцювальна індустрія в США вважається однією з найконкурентніших у світі. Цікаво, а як ви оцінюєте рівень вимог до артистів та хореографів у Нью-Йорку, і чим, на вашу думку, українські фахівці можуть бути цінними для американської творчої індустрії?
Нью-Йорк – це місто, де конкуренція відчувається буквально у всьому. Тут дуже високі вимоги до артистів, техніки, фізичної підготовки. Ти не можеш дозволити собі стояти на місці, тому що індустрія постійно рухається вперед. Американська система сильна в дисципліні, структурності та технічній підготовці, тут вміють працювати з масштабом, з організацією, з продакшеном. Але водночас я бачу, що українські артисти мають іншу сильну сторону – емоційність, глибину та внутрішню щирість. Коли ми з дітьми беремо участь у конкурсах у США, я дуже чітко бачу цю різницю. Американські колективи часто дуже технічні, чисті у виконанні, дуже структуровані, але інколи їм не вистачає саме внутрішнього проживання історії. А наші діти, наші артисти – вони більш живі, емоційні, більш справжні. Ми не просто виконуємо рухи, ми намагаємося прожити через танець певний сенс. І мені здається, саме в цьому українські фахівці можуть бути дуже цінними для міжнародної індустрії. Ми вміємо поєднувати техніку з душею та створювати не просто красивий номер, а емоційний досвід для глядача.
Ви також активно займаєтеся педагогічною діяльністю! Чому для вас важливо передавати знання іншим?
Педагогіка для мене – це природне продовження мого творчого шляху. Ще в шкільні роки, спостерігаючи за своїми викладачами, я розуміла, що мене дуже захоплює саме процес передачі знань, робота з людьми. Коли дитина, яка соромилася виходити на сцену, раптом розкривається. Коли доросла жінка після щоденних турбот знаходить час для себе, приходить на тренування та знову відкриває радість руху — це надихає мене. Передавати знання – це про енергію, підтримку, мотивацію та можливість впливати на життя інших людей через творчість.
VOLGINA DANCES – це ваша студія в США! Поділіться, яку концепцію ви закладали у свій проєкт?
VOLGINA DANCES для мене – це простір, у якому люди можуть рости, розкриватися та відчувати себе частиною творчої спільноти. Ще працюючи в інших студіях, я постійно аналізувала різні системи викладання, підходи до роботи з дітьми, атмосферу всередині колективів. І в якийсь момент я зрозуміла, що в мене є власне бачення того, яким має бути творчий простір. Саме на цих принципах сьогодні будується моя авторська методика Volgina Method (Body • Mind • Expression), яка є основою освітнього процесу в студії. Вона допомагає розвивати тіло, впевненість та індивідуальність кожного учня. Простір, де дітей не «ламають» під стандарти, а навпаки, допомагають розкрити їхню індивідуальність. Відкрити власну студію в іншій країні було дуже сміливим рішенням, адже це велика відповідальність. Я завжди керуюся принципом: якщо не зараз, то коли? Життя непередбачуване і я зрозуміла, що не хочу відкладати свої мрії. Сьогодні VOLGINA DANCES – це ком’юніті людей, яких об’єднує любов до руху, творчості та розвитку.
Робота з людьми у творчій сфері часто вимагає глибокого розуміння психології. Наскільки для вас важливий емоційний контакт із учнями та артистами?
Це основа всього процесу навчання. Людина не може повністю розкритися у творчості, якщо вона не відчуває безпеки, підтримки та довіри. Я уважно ставлюся до внутрішнього стану своїх учнів та намагаюся створити атмосферу, у якій люди не бояться помилятися, проявляти емоції та поступово відкриваються через танець – це неймовірно цінний процес. Мені дуже подобається бачити, як людина змінюється не лише фізично, а й внутрішньо, як з’являється впевненість, свобода, відчуття власної сили. В такі моменти я розумію, наскільки глибокий вплив може мати мистецтво.
Маріє, якщо говорити про вашу місію в професії, що для вас сьогодні важливіше?
Я продовжую виступати, працювати як артист, танцювати на сцені, займатися повітряною гімнастикою, створювати постановки – це моя творча частина, яка мене наповнює та дає мені енергію. Водночас для мене надзвичайно важливо виховувати нове покоління артистів, ділитися своїм досвідом та створювати нову культуру ставлення до танцю. Культуру, у якій мистецтво – це не лише про результат чи красиву картинку, а про особистість, внутрішню силу, розвиток і свободу. Я хочу, щоб люди через танець вчилися відчувати себе, не боялися проявлятися та знаходили в творчості опору для життя. І, мабуть, саме це сьогодні є моєю головною місією.
