Юлія Колесник з тих майстринь, чий професійний рівень не потребує гучних формулювань чи складних пояснень. Він читається у деталях: у чистоті роботи, у точності рухів, у впевненості, яка формується не за один курс і не за один рік практики. За цим стоїть не «талант», а вибір працювати глибше, уважніше і чесніше до професії, ніж вимагає ринок. Сьогодні Юлія працює поєднуючи практику з викладанням, але її позиція в професії значно ширша за формат «майстер - клієнт» чи «викладач - студент». Вона про системність там, де часто шукають швидкі рішення і про відповідальність там, де звикли працювати «на результат тут і зараз». В інтерв’ю для журналу GOSSIP розмова не лише про nail-індустрію, а й про внутрішню опору, професійне мислення і шлях, який формується не обставинами, а рішеннями!
Юліє, а з чого починався ваш шлях у nail-індустрії?
Мій шлях у nail-індустрії починався зовсім не з чіткого плану побудувати кар’єру саме в beauty-сфері. У 16 років це рішення було інтуїтивним, адже тоді я навіть не думала про beauty-сферу як про майбутню професію і точно не будувала якихось далекоглядних кар’єрних планів. Це був радше шанс спробувати себе в чомусь новому, творчому і практичному водночас. Мені подобалося бачити трансформацію, як змінюються руки людини після процедури, як змінюється її настрій, впевненість у собі, навіть внутрішній стан. Поступово практика почала займати все більше місця у моєму житті. Я брала моделей, тренувалася, багато працювала над технікою і з часом моя викладачка запросила мене працювати разом із нею. Тоді я вперше відчула, що це може бути не просто підробіток чи захоплення, а справа, в якій я хочу рости серйозно. Зараз, через кілька років, я вже можу сказати, що nail-індустрія стала не просто професією, а частиною моєї особистої історії, характеру і навіть внутрішньої опори. Особливо після всіх життєвих змін, переїздів і адаптації в іншій країні я зрозуміла, що саме ця сфера дала мені можливість не втратити себе, а навпаки – зібрати себе заново. Можливо, саме тому я так ціную свою професію сьогодні. За моїми плечима два великі переїзди, які суттєво вплинули на мене як на людину. Кожен із цих етапів вимагав адаптації, внутрішньої сили та вміння починати все майже з нуля. Тому сьогодні я особливо ціную можливість займатися справою, яка завжди залишалася зі мною незалежно від країни чи обставин.
А як проходив ваш процес професійної інтеграції у Великій Британії?
Насправді це був уже другий великий переїзд у моєму житті через війну. Перший стався ще у 2014 році, коли моя родина була змушена залишити Донецьку область і переїхати до Києва. Тому досвід адаптації до нового середовища був для мене знайомим, але переїзд до іншої країни після початку повномасштабної війни став ще більшим викликом. І, чесно кажучи, найважчим у той період була навіть не професія, а внутрішній стан, коли ти одночасно переживаєш втрату звичного життя, адаптуєшся до нового середовища і намагаєшся зрозуміти, ким ти тепер є. Після переїзду у мене була майже річна пауза в роботі. На це вплинуло все: мова, інший менталітет і нерозуміння того, як тут взагалі працює beauty-сфера. Коли я почала пробувати себе у британських салонах, у мене був певний культурний дисонанс, тому що українська nail-індустрія і британська – це дуже різні світи. І справа навіть не у «краще» чи «гірше», а в самому підході до сервісу, до клієнта, до якості, до ритму роботи. Для мене, як для людини, яка звикла до українського рівня сервісу і уваги до деталей, це було непросто прийняти, але водночас саме цей досвід дуже мене загартував. Він навчив мене гнучкості, адаптивності і дав розуміння, що професіоналізм – це не лише техніка, а ще й уміння інтегруватися в нове середовище, не втрачаючи при цьому власних стандартів. Саме тоді я зрозуміла, що хочу працювати на себе і будувати свій простір уже за власними цінностями та баченням професії.
Поділіться, а як формувався ваш професійний фундамент: які навчання, курси чи наставники вплинули на ваше бачення як майстра та викладача?
Для мене освіта в beauty-сфері завжди була не просто «додатковим курсом», а фундаментом професіоналізму. Я взагалі переконана, що сильний майстер формується не лише через талант чи практику, а через постійне навчання, дисципліну і бажання розуміти свою професію глибше. Особливо сильно моє професійне бачення змінилося вже після переїзду до Великої Британії, тому що тут система набагато більш регламентована. Для кожного напряму потрібні окремі дипломи та сертифікації. Ти починаєш розуміти, що професія майстра – це не «просто робити нігті», а повноцінна відповідальна спеціальність, де важливі знання, безпека, санітарія, техніка і професійна етика.
Юлія, ви все частіше говорите про розвиток у напрямку викладання та створення власних освітніх проєктів. У який момент у вас з’явилося бажання ділитися своїм досвідом і будувати себе як майбутнього nail educator?
Цей внутрішній перелом стався приблизно рік тому: я вперше серйозно задумалася про те, що в майбутньому хотіла б розвиватися не лише як майстер, а й як educator. Сьогодні я лише починаю цей шлях: працюю над власними навчальними програмами, проходжу необхідні сертифікації та поступово формую бачення того, якою хочу бачити свою освітню діяльність у Великій Британії. Мені дуже близька ідея передавати не лише технічні навички, а й професійне мислення, культуру роботи та відповідальне ставлення до професії. Зараз я інвестую багато часу в навчання та підготовку, щоб у майбутньому створювати дійсно якісний освітній продукт для майстрів.
Чи були у вас факапи або складні ситуації, які змусили переглянути підхід до роботи, сервісу або навіть себе?
Я думаю, будь-який майстер, який чесно говорить про свій шлях, визнає, що помилки – це абсолютно нормальна частина професійного росту. Для мене одним із найскладніших етапів був момент, коли я почала працювати сама на себе. До цього я працювала в салоні, де багато процесів були організовані іншими людьми, а коли ти починаєш працювати самостійно, відповідальність стає повністю твоєю. Я зрозуміла, наскільки важливою є комунікація, вміння правильно спілкуватися з людьми, тримати межі, не входити в конфлікти емоційно і водночас залишатися людяною. Ще одним важливим професійним уроком для мене стало усвідомлення цінності власного часу. На початку роботи мені здавалося, що потрібно бути максимально гнучкою для клієнта і завжди йти назустріч. Але з досвідом я зрозуміла, що здорові професійні межі – це не про жорсткість, а про взаємну повагу і згодом я запровадила систему передоплати. Це рішення значно змінило мою роботу, допомогло вибудувати більш відповідальну комунікацію з клієнтами та навчило мене цінувати власний ресурс так само, як і час інших людей. Також професія навчила мене набагато більше цінувати здоров’я. З часом ти починаєш розуміти, наскільки важливими є якісне освітлення, правильний стілець, хороша витяжка, захист рук, дихання. І це теж частина дорослішання в професії – навчитися берегти себе, а не лише працювати на результат.
І якщо дивитися в майбутнє, яким ви бачите свій масштаб через пару років?
Я думаю, сьогодні для мене найважливіше не просто масштабуватися заради масштабу, а створити щось дійсно якісне і цінне. Мені дуже близький напрямок викладання, тому я бачу себе у розвитку власних курсів і, можливо, в майбутньому – власної освітньої системи, де буде не лише техніка, а й повноцінне професійне мислення. Мені хочеться створити простір, у якому майстри будуть не просто вчитися «робити манікюр», а формувати сильну професійну базу, розуміння сервісу, відповідальності та роботи з клієнтом!
