Ольга Масаликіна, відома також як Amanita – дослідниця людської свідомості, вчителька медитації та йоги, чайна майстриня, авторка соматичної фотографії! Її шлях важко вмістити в рамки однієї професії чи одного визначення, він проходить через багаторічне занурення у східні духовні традиції, життя серед монахів у Таїланді, вивчення медитації, практики роботи з тілом, китайську чайну культуру, йогу, жіночі ретрити та глибоку взаємодію з природою як живим простором для внутрішніх трансформацій. Сьогодні Ольга живе на Гаваях – серед океану, джунглів та активних вулканів, де продовжує розвивати власний підхід до роботи з людьми, поєднуючи знання, накопичені протягом багатьох років, у цілісну систему повернення до стану присутності. Для неї всі інструменти – чи то медитація, рух, чайна церемонія, фотографія або робота з тілом - мають спільну мету: допомогти людині зняти соціальні маски, вийти з постійного внутрішнього шуму та відновити зв'язок із власною природою. Особливе місце у її діяльності займає соматична фотографія - авторський підхід, у якому фотозйомка перестає бути просто створенням красивого кадру, а перетворюється на глибокий досвід зустрічі людини із собою. Через присутність, дихання, контакт із тілом та природним середовищем Ольга допомагає жінкам побачити себе не через призму очікувань суспільства, а через відчуття власної живості, сили та автентичності!
Ольга, ваш шлях виглядає дуже нетиповим навіть для сфери особистісного розвитку: від життя серед монахів у Таїланді та багаторічного вивчення медитації до роботи з жінками на Гаваях. Поділіться, які головні події чи трансформації сформували вас як людину і привели саме до того способу життя та діяльності, які ви ведете сьогодні?
Після закінчення фізико-математичного ліцею та вступу на економічний факультет одного з найкращих університетів країни я досить чітко уявляла своє майбутнє. Я виросла в родині підприємців, тому була впевнена, що теж будуватиму кар'єру в бізнесі. Усе змінилося у 2017 році, коли в 19 років я вперше потрапила на медитацію. Тоді про неї майже не говорили, а я прийшла лише на заняття з цігун і навіть не здогадувалася, що саме цей день змінить усе. Під час практики сталося щось, чого я не могла пояснити своїм логічним мисленням. Наче між долонями виникло відчуття, яке неможливо було побачити, але й заперечити теж. Розум не знаходив пояснення, але тіло мало прямий досвід. Тоді народилося головне запитання: «Що це було?»... Другим переломним етапом стала десятиденна Віпасана. Десять днів наодинці зі своїм розумом: сидиш і вчишся повертати увагу на дихання. Звучить легко, але швидко стає очевидно, що ні: розум безперервно генерує думки з минулого або малює майбутнє. І тоді відкривається інше переживання. Наче сидиш на березі швидкої гірської річки: вода тече, шумить, змінюється – так само тече потік думок. А потім усвідомлюєш: ти – не річка. Ти той, хто сидить на березі й спостерігає за нею. Мене вразило й те, наскільки пам'ять схожа на бездонний архів: мозок нічого не втрачає остаточно – він не стирає досвід, а архівує його. Давно забуті події піднімалися з глибини, ніби хтось відкривав старі папки..
Ви часто говорите про стан присутності як про фундаментальну основу здорового життя та гармонійної нервової системи. Що особисто для вас означає бути присутньою у власному житті?
На мій погляд, людина не так часто втрачає стан присутності, як живе поза ним і лише час від часу до нього повертається... В цьому просторі й народжується справжня присутність – здатність бути в контакті із собою, своїм тілом і життям. І саме до цього зрештою веде будь-яка практика: перервати механічне існування та привести тіло, розум і емоції в гармонію, створюючи внутрішні умови для ясності розуму й повнішого контакту з життям
Однією з центральних тем вашої роботи є автентичність жінки та повернення до її природної сутності. Цікаво, як ви самі розумієте жіночу автентичність сьогодні? Чому, на вашу думку, так багато жінок живуть відповідно до очікувань суспільства, але водночас втрачають контакт зі своїми справжніми бажаннями, почуттями та внутрішнім голосом?
Насамперед я вважаю, що жінка – це одне з найдосконаліших творінь природи. На мою думку, багато жінок сьогодні живуть не з внутрішньої чесності із собою, а відповідно до соціальних уявлень про те, якою «має бути» жінка. Ці уявлення формувалися століттями під впливом культури, традицій, релігії та суспільних моделей, часто відводячи жінці дуже вузьку роль. Але зараз я бачу інший процес. Все більше жінок повертаються до себе не через боротьбу чи протест, а через глибше знайомство із власною природою. Вони починають говорити своїм голосом, обирати себе й жити у згоді зі своїми цінностями, не протиставляючи себе чоловікам, а знаходячи внутрішню цілісність. Для мене автентична жінка – це жива жінка, яка перебуває в контакті зі своєю природою. Вона розуміє, що її життя циклічне: періоди зростання змінюються відпочинком, активність – відновленням. Вона не намагається весь час відповідати зовнішнім очікуванням, а поважає власний ритм. Автентичність я розумію як повернення до себе, до тілесної мудрості та здатності чути свої справжні потреби. Коли жінка починає діяти не тому, що «так правильно», а тому, що це чесно й природно саме для неї.
Ольга, ваш авторський напрямок соматичної фотографії викликає особливий інтерес, адже він виходить далеко за межі традиційної фотозйомки. Що саме відбувається з людиною під час такого досвіду?
Натхненням до створення соматичної фотографії стала сама жінка та її природна краса. Сам процес починається не з камери. Спочатку ми проводимо чайну церемонію, коротку дихальну практику або працюємо з рухом — це допомагає нервовій системі перейти зі стану «я маю гарно виглядати» у стан присутності... Лише після цього я беру до рук камеру. Я не прошу посміхнутися чи прийняти певну позу. Навпаки, створюю простір, у якому людина забуває про камеру. У фотографії з'являється щось третє, від чого неможливо сховатися: камера фіксує не образ, а стан; кадри народжуються природно – у моменти справжніх емоцій і контакту із собою. Якщо звичайна фотографія часто фіксує образ, який ми хочемо показати світу, то соматична фотографія відкриває інший рівень, вона дозволяє людині перестати грати роль і просто бути. Для багатьох жінок це перший досвід, коли на них дивляться без оцінки, а вони самі можуть побачити себе з прийняттям. Соматична фотографія є частиною мого ширшого підходу, який поєднує ретрити, чайні церемонії та практики повернення до себе.
Ви відкрито говорите про власний досвід еміграції та адаптації до нового життя. Наскільки переїзд до США та життя на Гаваях стали для вас внутрішньою трансформацією? Які найскладніші виклики довелося пройти на цьому шляху?
Мій досвід еміграції почався з Лос-Анджелеса і це був, мабуть, найскладніший період у моєму житті. Переїзд до США означав для мене повний обвал звичних опор. Здавалося, ніби ти потрапляєш на іншу планету: усе начебто знайоме, але водночас зовсім інше. Те, що раніше давало відчуття стабільності й безпеки, зникло, а разом із цим прийшли внутрішня нестабільність, емоційне виснаження та депресія. Тоді в моє життя по-справжньому увійшла йога. Я присвятила рік навчанню в сертифікованій школі викладачів і поступово зрозуміла, що йога – це не лише про тіло. Вона допомогла мені відновити внутрішню опору, навчитися керувати увагою, реакціями й спокійніше проходити адаптацію в новій країні. Згодом я зрозуміла, що життя у великому мегаполісі не відповідає моїй природі. Постійний ритм Лос-Анджелеса суперечив тому, що я шукала всередині себе і я почала розвивати свою діяльність на Гаваях, де ми проводимо ретрити й допомагаємо людям хоча б на кілька днів вийти зі звичного темпу та повернутися до внутрішньої тиші й присутності. Озираючись назад, розумію, що найважчим випробуванням була не сама еміграція, а необхідність заново знайти себе. І саме йога стала для мене тією опорою, яка допомогла пройти цей шлях, відновити внутрішню цілісність і навчитися жити в гармонії зі своєю природою.
Гаваї займають особливе місце у вашій історії. Чому саме на Гавайях відбулася інтеграція всього вашого попереднього досвіду в єдину систему?
Після постійного напруження й шаленого ритму життя в Лос-Анджелесі саме на Гаваях мені вперше вдалося по-справжньому зупинитися, видихнути й осмислити свій шлях. Тут я знайшла те, чого мені бракувало багато років – велике танцювальне ком'юніті. Люди, музика, рух і природа створили середовище, де всі шукають контакт із собою через тіло, без зайвих слів і пояснень. На Гаваях усі окремі фрагменти мого життя почали складатися в єдину картину. Медитація, фотографія, йога, чайна культура, робота з жінками, танці, дослідження свідомості та досвід еміграції перестали існувати окремо й стали частинами цілісної системи. Тому для мене Гаваї – це не початок нового етапу, а місце, де все пережите нарешті об'єдналося в одне ціле.
Багато років ви працюєте з жінками та супроводжуєте їх у періоди особистих трансформацій. З якими внутрішніми запитами, страхами чи болями жінки найчастіше приходять до вас сьогодні?
На перший погляд запити можуть бути дуже різними: хтось хоче побудувати стосунки, хтось знайти своє покликання, відновити здоров'я чи повернути контакт із власним тілом. Але за всіма цими історіями я майже завжди бачу одне спільне бажання – бути по-справжньому щасливою. І тоді виникає головне питання: що означає щастя саме для мене? Не те, яке диктують суспільство, родина чи соціальні мережі, а те, що справді відгукується серцю. Пошук цієї відповіді потребує сміливості, адже ніхто не може знати її замість нас. Ні вчителі, ні гуру, ні будь-які зовнішні авторитети. Але кожна людина здатна навчитися чути себе, виходити за межі постійного шуму думок і повертатися до внутрішньої тиші, де народжуються власні відповіді. Мені здається, цей процес ніколи не завершується. Ми постійно змінюємося, відкриваємо нові сторони себе й проживаємо нові етапи життя. Я не людина, яка дає готові відповіді; моє завдання – створити простір, у якому жінка зможе почути себе глибше, чесніше й із більшою довірою до себе.
Одним із ваших нових проєктів став пакет аудіомедитацій для українців. Чому для вас було важливо створити саме такий продукт, які потреби наших людей ви намагалися закрити через цей проєкт?
Цей проєкт народився з мого власного досвіду. Я, як і багато інших людей, проходила через періоди сильного стресу... Мені було важливо зробити його насамперед для українців, адже сьогодні наш народ живе в умовах, коли тривога й напруга стали майже постійним тлом життя. Так з'явився проєкт Green Forest – цифровий простір для відновлення нервової системи... Кожна медитація відповідає на одну з найпоширеніших потреб сучасної людини: допомагає заснути, повернути відчуття безпеки, впоратися з тривогою, відновити концентрацію або налагодити контакт із власним тілом. Сьогодні вміння заспокоїти власну нервову систему – це вже не розкіш, а навичка, яка допомагає вистояти. Та найважливіше для мене – нагадати людині, що всередині кожного з нас уже є місце тиші, спокою й цілісності, до якого ми завжди можемо повернутися.
У ваших роботах, фотографіях та практиках дуже відчувається тема природи, свободи та живого контакту із собою. Наскільки важливою для сучасної людини є взаємодія з природним середовищем?
Я вважаю, що природа – наш найкращий учитель присутності. Дослідження у сфері нейронауки показують, що перебування на природі допомагає знижувати рівень стресу, заспокоює нервову систему та зменшує схильність до нав'язливого прокручування думок. Для мене це важливо, адже такі дані допомагають пояснити тілесний досвід не лише через відчуття, а й через науку. Природа зменшує інформаційний шум, у якому ми живемо щодня. Завдяки цьому людина починає краще чути себе, свої відчуття й потреби, а не лише нескінченний потік думок. Саме тому в природному середовищі так часто з'являється відчуття ясності, спокою та справжнього контакту із собою. Можливо, саме тому я обрала життя серед джунглів Гаваїв. Тут я відчуваю радість, внутрішню тишу й той зв'язок із природою, який хочу передавати іншим.
І на завершення: якщо б через це інтерв'ю ви могли передати жінкам лише одну головну думку або нагадування, яке вони забрали б із собою у повсякденне життя, що б це було?
Коли є контакт із своєю чесністю, з’являється довіра до життя. Не тому, що шлях стає легким, а тому що навіть у складних моментах ти не зраджуєш собі. Тоді життя перестає бути спробою відповідати зовнішнім очікуванням і стає процесом постійного вибору чесності крок за кроком. І, можливо, саме в цьому і є найпрекрасніша краса шляху: не в тому, щоб усе було «правильно», а в тому, щоб кожен свій крок я обираю з місця внутрішньої правди. Я точно знаю, що кожна може так!
Якщо зазирнути трохи вперед, якою ви бачите свою справу та спосіб життя через кілька років? Про які проєкти й мрії сьогодні думаєте найбільше?
Придбати землю на Гаваях, створити пермакультурний простір і вирощувати власну їжу – це частина моєї великої мрії. Я хочу створити автономне ком'юніті, де люди зможуть жити в гармонії з природою, а не всупереч їй. Це буде місце для відновлення, ретритів і глибокої роботи із собою, де поєднається все, чим я займаюся сьогодні. Ще один напрямок, який зараз мене дуже захоплює – традиційна китайська медицина, зокрема акупунктура. Для мене це природне продовження мого шляху, адже вона пропонує ще одну глибоку систему розуміння енергії, балансу та здоров'я людини. Можливо, з часом цей напрямок стане ще одним важливим інструментом у моїй роботі. Такий собі план на життя (посміхається)!
Фотограф: Alexia Santamena @lehua.imagery
