Про психіатрію досі говорять пошепки. Для багатьох вона асоціюється зі страхом, стигмою та складними медичними термінами, які лякають ще до першого візиту до лікаря. Проте останніми роками дедалі більше фахівців змінюють цей підхід, доводячи, що говорити про психічне здоров'я можна спокійно, зрозуміло й без зайвого драматизму. Саме так працює психіатр і нарколог Марія Чернописька. У своїй практиці та соціальних мережах вона пояснює складні психіатричні стани простою мовою, допомагаючи людям краще зрозуміти себе, перестати боятися діагнозів і вчасно звертатися по професійну допомогу. Її блог давно став не лише джерелом корисної інформації, а й простором, де медицина перестає бути незрозумілою, а психіатрія – страшною. В інтерв'ю для журналу GOSSIP ми вирішили відійти від звичних професійних запитань і поговорити про саму Марію: шлях до професії, особисті цінності, місію, яку вона бачить у своїй роботі, та про те, чому сьогодні їй так важливо робити психіатрію ближчою й зрозумілішою для кожної людини.
instagram.com/dr.chernopyska_mariia_psy
Маріє, поділіться, коли ви вперше зрозуміли, що хочете присвятити життя саме психіатрії?
Я впевнена, що не я обрала психіатрію, а психіатрія свого часу обрала мене (посміхається). Після медичного училища я отримала державне направлення й почала працювати медичною сестрою в реанімації наркологічного диспансеру. Паралельно навчалася в медичному університеті на педіатричному факультеті й була переконана, що саме з цією спеціальністю пов'яжу своє майбутнє. Але життя розпорядилося інакше. Коли після закінчення інтернатури постало питання працевлаштування, мені запропонували пройти спеціалізацію з наркології. Згодом, після медичної реформи, наркологічну службу об'єднали з психіатричною, і я знову пішла вчитися – вже на психіатра, а пізніше здобула ще й спеціалізацію з психотерапії. Якщо сьогодні озирнутися назад, то я розумію, що кожен етап ніби природно вів мене до наступного. Тому я часто кажу: професія сама крок за кроком вела мене вперед, а мені залишалося лише чесно працювати, навчатися й не боятися нового.
Психіатрія досі залишається однією з найбільш неоднозначних медичних спеціальностей. Чи пам'ятаєте ви момент, коли зрозуміли, що бажаєте змінювати саме ставлення суспільства до психічного здоров'я?
Працюючи багато років у державній системі, я дуже чітко побачила одну закономірність: люди часто потребують допомоги, але бояться за нею звернутися. Вони хвилюються, що їх засудять, що хтось дізнається про візит до психіатра, що інформація потрапить у якісь бази даних або негативно вплине на їхнє життя. Я зрозуміла, наскільки сильним залишається страх перед психіатрією, хоча самі психічні розлади є набагато поширенішими, ніж прийнято думати. Тому я вирішила розпочати приватну практику, де люди можуть почуватися максимально спокійно й захищено. Для багатьох пацієнтів анонімність є надзвичайно важливою. Дехто навіть зачиняє двері кабінету зсередини, щоб бути впевненим, що його ніхто не побачить. Коли ж я почала вести соціальні мережі, побачила ще одну цікаву річ: дуже багато людей читають мої матеріали мовчки, навіть не підписуючись на сторінку. Вони поступово знайомляться з психіатрією, перестають її боятися і вже потім наважуються прийти на консультацію. Думаю, саме такі маленькі кроки й допомагають поступово змінювати ставлення суспільства до психічного здоров'я.
Ваш блог став для багатьох місцем, де складні психіатричні теми вперше звучать зрозумілою людською мовою. Наскільки важливо, щоб пацієнт не просто отримав діагноз чи рекомендації, а справді зрозумів, що з ним відбувається?
Для мене це, мабуть, одна з найважливіших складових лікування. Я ніколи не хочу бути лікарем, який просто виписує рецепт і відправляє людину додому. Мені важливо, щоб пацієнт зрозумів, чому саме виник його стан, як працює лікування і чому ми обираємо саме такий шлях. Сьогодні люди отримують величезну кількість інформації з інтернету, але, на жаль, далеко не вся вона є достовірною. Дуже часто пацієнти приходять до мене вже з певними страхами або переконаннями, наприклад категорично відмовляються від антидепресантів ще до початку розмови. Тоді моє завдання – не переконати силою, а спокійно пояснити, як усе працює, які існують ризики, які переваги лікування і чому не варто боятися самого слова «антидепресант». Інколи людині справді потрібні медикаменти, а інколи достатньо змінити режим дня, додати психотерапію чи просто чесно поговорити про те, що вона переживає. Лікування завжди має бути індивідуальним, адже не існує однакових людей чи універсальних схем. Я переконана, що коли людина розуміє, що з нею відбувається, вона перестає боятися власного діагнозу, починає довіряти лікарю й набагато впевненіше рухається до одужання. Для мене психіатрія – це насамперед не про рецепти чи діагнози, а про повернення людині якості життя. Найбільше задоволення я отримую тоді, коли бачу результат своєї роботи. Для когось він приходить уже за кілька тижнів, комусь потрібні місяці, але момент, коли людина починає знову посміхатися, спати, працювати, будувати стосунки чи просто відчувати смак життя, безцінний. Заради цього я працюю.
Багато людей звикли вважати психіатра лікарем, до якого звертаються лише у критичних ситуаціях. Чи змінилася ця тенденція за останні роки? Чи стали українці уважніше ставитися до свого психічного здоров’я?
Так, я бачу, що ситуація поступово змінюється, і це дуже радує. Якщо ще кілька років тому більшість людей зверталася вже тоді, коли проблема ставала критичною, то сьогодні дедалі більше пацієнтів приходять на консультацію значно раніше. Люди починають розуміти, що психічне здоров'я потребує такої ж уваги, як і фізичне. Водночас страх і стигма поки що нікуди повністю не зникли. Багато хто роками намагається самостійно впоратися зі своїм станом або проходить десятки інших спеціалістів, хоча справжньою причиною поганого самопочуття є саме психоемоційний стан. Дуже часто до мене приходять люди з великими папками обстежень після кардіологів, гастроентерологів, ендокринологів чи інших лікарів. Аналізи хороші, лікування не допомагає, а виявляється, що причина – тривожний розлад або депресія. Мені здається, суспільство поступово стає більш відкритим до таких тем, але нам ще потрібно багато говорити про те, що звернення до психіатра – це не ознака слабкості чи «страшного» діагнозу; це така сама турбота про своє здоров'я, як візит до будь-якого іншого лікаря.
І насамкінець: якщо уявити, що це інтерв'ю прочитає людина, яка вже давно живе з тривогою, депресією чи іншими психологічними труднощами, але все ще боїться зробити перший крок до психіатра, що б вам найбільше хотілося сказати саме їй?
Насамперед я б хотіла сказати: не потрібно боятися звернутися по допомогу. Дуже часто люди уявляють консультацію психіатра значно страшнішою, ніж вона є насправді. Багато хто думає, що після першої зустрічі обов'язково почує важкий діагноз або одразу отримає рецепт на сильні препарати. Але це зовсім не так. Дуже часто перша консультація – це звичайна спокійна розмова, під час якої ми разом намагаємося зрозуміти, що саме відбувається з людиною. Іноді достатньо змінити спосіб життя, іноді потрібна психотерапія, а іноді медикаментозна підтримка. Але будь-яке лікування починається не з таблеток, а з довіри між лікарем і пацієнтом. Не варто чекати моменту, коли стане зовсім нестерпно. Якщо ви відчуваєте, що ваш стан уже тривалий час заважає працювати, спілкуватися з близькими, радіти життю чи просто бути собою – це вже достатня причина звернутися до спеціаліста. Просити про допомогу – не соромно. Навпаки, це прояв відповідальності перед собою і власним життям.
