Іноді шлях до професії починається не з чіткого плану, а із запитання, яке роками не дає спокою: чому я живу саме так — і чи можу жити інакше? Для Ірини Кунденко психологія спочатку стала способом зрозуміти власне життя, а згодом особистий інтерес переріс у системну освіту та роботу з людьми. Сьогодні Ірина — психологиня, life coach і підприємиця. Вона живе у США, працює у сфері особистісного розвитку й психологічної просвіти та розвиває проєкти у двох країнах. В Україні Ірина створила Mazanka UA — простір, де її підприємницький досвід поєднався з розумінням того, як середовище впливає на людину.
Ірино, розкажіть, із чого почався ваш професійний шлях? Що колись привело вас саме до психології?
Психологія присутня в моєму житті ще з 18 років, але спочатку була не професією, а способом змінити те, що мені не подобалося, і зрозуміти, чому зі мною відбуваються певні речі. Мені було важливо побачити причини й зрозуміти, чи можу я впливати на власне життя. Я вчилася помічати власні реакції, долала страхи, змінювала звичні сценарії й робила те, що здавалося неможливим. Цей досвід показав: зміни справді можливі. Але одного бажання та інтуїції недостатньо, коли береш відповідальність за іншу людину. Потрібні системні знання, професійна етика й супервізія. Після переїзду до США я вирішила перетворити багаторічний інтерес на професійний шлях. У мене дві магістерські освіти — з економіки та психології, MBA і спеціалізація з клінічної психології. Ще під час навчання я почала працювати з реальними запитами людей під супервізією.
А які запити сьогодні найчастіше приводять людей до вас?
Нерідко це розумні, діяльні, зовні реалізовані люди. Ззовні все добре, але всередині — виснаження, порожнеча або втрата контакту із собою. Людина звикає жити через «треба», підлаштовується під інших, відкладає власні бажання й уже не може відповісти: а чого хочу саме я? Мені близька тема саморозвитку не як нескінченного вдосконалення себе, а як повернення до себе: почути власні потреби й перестати жити у компромісі, який зовні зберігає спокій, але поступово забирає енергію та відчуття сенсу. Я не прихильниця того, щоб у кожній складності шукати травму. Іноді людині потрібні ясність, конкретне рішення й новий спосіб дії.
Цікаво, які саме історії ваших клієнтів залишили найглибший слід у вашому серці?
Мені особливо запам’ятовуються історії, у яких людина поступово перестає домагатися від інших дозволу бути собою. У своїй практиці я не раз зустрічала жінок, які опинялися між сильними почуттями до партнера та потребою не відмовлятися від власного шляху. Їм хотілося кохати й бути коханими, мати близькість і визначеність у стосунках, але водночас зберігати право на професійну реалізацію. Партнер міг бути важливою і дорогою людиною, але не бути готовим запропонувати ті стосунки, яких жінка потребувала. Проте через силу своїх почуттів вона продовжувала сподіватися, що з часом усе зміниться. Вона пояснювала свої потреби, відстоювала амбіції й намагалася переконати партнера прийняти її такою, якою вона є. За цим поступово виявлялося дещо глибше: ніби саме від його прийняття залежало її право хотіти більшого. У роботі ми розділяли почуття до людини й реальність того, що вона може дати. Визнати, що хтось тобі дорогий, не означає погоджуватися на стосунки, які постійно ранять. А прийняти обмеження іншого — не означає відмовитися від власних потреб. Найважливіша зміна відбувалася тоді, коли жінка переставала доводити іншому цінність своїх бажань і сама починала ставитися до них серйозно. Вона дозволяла собі хотіти і взаємних стосунків, і професійної реалізації — не обираючи між коханням та собою. Для мене глибина таких історій не лише в подальших зовнішніх досягненнях. Вона в тому, що людина починає бачити стосунки такими, якими вони є, і перестає використовувати кохання як причину відмовлятися від власного життя.
Ірино, поділіться, як ви підтримуєте власну кваліфікацію? Які сучасні підходи використовуєте у своїй практиці?
Для мене навчання — це постійний процес. Я продовжую професійну підготовку й працюю із супервізією. Залежно від запиту це можуть бути елементи когнітивно-поведінкової роботи: дослідження думок, переконань, реакцій і поведінки. В інших випадках ми звертаємося до неусвідомлених механізмів — повторюваних сценаріїв і внутрішніх конфліктів. Ми починаємо з конкретного запитання: що людина хоче змінити і що утримує її у старій точці? А далі формуємо кроки, які можна не лише обговорити, а й перевірити у реальному житті.
Окрім психологічної діяльності, в Україні ви створили власний бізнес — будиночки для відпочинку. Як народилася ця ідея?
Це особлива для мене історія. Усе почалося зі списку бажань: мати власну справу, працювати з клієнтами з різних країн і дати нове життя дачі, яка майже 15 років стояла без використання. І тут почалася магія: чоловік запропонував зайнятися будиночком, батьки підтримали мої плани, а брат підказав ідею зеленого туризму та запропонував фінансову допомогу. Так ми всі разом почали втілювати цей задум. Для мене це був не просто бізнес, а можливість створити простір, де люди можуть сповільнитися й відновити сили. Сьогодні Mazanka UA приймає гостей із різних країн: я дистанційно займаюся розвитком і бронюваннями, а батьки опікуються будиночками. Особливо цінно, що проєкт став родинною справою та дає моїм батькам зайнятість і відчуття потрібності.
Що за час життя в Америці стало для вас найбільшим професійним досягненням?
Напевно, те, що після переїзду я не лише не відмовилася від професійної реалізації, а й почала вибудовувати її в новій країні. Я приїхала з недостатнім знанням англійської й розуміла, що не зможу просто перенести в Америку той самий професійний шлях. Я продовжила освіту, почала працювати з людьми під супервізією та знайшла формат, у якому можу професійно й етично застосовувати знання та досвід, здобуті в Україні: life coaching, консультування з особистісного розвитку й психологічна просвіта. Сьогодні я поступово формую власну професійну присутність у США й розвиваю практику, яка спирається на мою попередню кваліфікацію, але враховує правила та реалії нової країни. Для мене це і є конкретним досягненням: не почати себе з нуля, а знайти нову форму для всього, що вже було напрацьовано.
Ірино, якою ви бачите свою професійну діяльність у США через кілька років?
Психологія й надалі залишатиметься важливою частиною моєї діяльності. Я хочу розвивати індивідуальну практику, освітні програми й говорити про складні внутрішні процеси простою мовою — без магічних обіцянок та ідеї, що людину потрібно «полагодити». Водночас я не хочу обмежувати себе одним напрямом і покладати на нього всю фінансову відповідальність. Підприємництво та власні проєкти також залишаються моїми точками опори. Ці сфери доповнюють одна одну: психологія допомагає зрозуміти, що зупиняє нас перед змінами, а підприємницький досвід — перетворювати ідеї на конкретні результати. Я не знаю всіх деталей майбутнього, але знаю свій напрям: продовжувати навчатися, розвивати власні проєкти й допомагати людям виходити зі старих сценаріїв та знаходити рішення, які відповідають їхнім потребам, бажанням і реальним можливостям.
