Ольга Яловенко – оперна співачка, культурна діячка, мама трьох дітей та засновниця міжнародного культурного проєкту Bridge of Voices у США. Після переїзду до США Ольга не лише продовжила професійний шлях у музиці, а й поступово створила власний простір для творчості, розвитку та культурного діалогу між Україною та Америкою. Сьогодні її діяльність виходить далеко за межі особистої кар’єри: через музику вона об’єднує артистів, студентів, глядачів і цілі спільноти. Bridge of Voices став проєктом, у якому музика перетворюється на своєрідний культурний міст: між країнами, людьми та історіями. Поруч із концертною діяльністю Ольга розвиває освітні ініціативи, майстер-класи та можливості для молодих музикантів, демонструючи, що культура може не лише зберігати ідентичність, а й відкривати нові шляхи для професійного розвитку.
https://youtube.com/@olgayalovenko
Ольго, переїзд до іншої країни часто стає моментом, коли людина змушена заново відповісти собі на запитання: «Хто я і чого насправді хочу?». Поділіться, яким був цей процес для вас?
Спочатку мені справді здавалося, що я починаю життя з нуля. Але згодом я зрозуміла, що приїхала до Америки вже зі своєю освітою, професійним досвідом, роками роботи на сцені та педагогічним досвідом. Десять років я працювала солісткою Івано-Франківської філармонії, викладала у музичному училищі, працювала зі студентами й дітьми, тому мені було що переносити в нове середовище. Проблема була не в тому, що я не знала, хто я, а в тому, що тут цього ще ніхто не знав. Мені довелося заново будувати професійні контакти, знайомитися з людьми, розповідати про свою освіту, досвід і те, що я вмію. Переїзд дав мені можливість подивитися на себе ширше й поставити запитання: ким я можу бути ще, окрім виконавиці? Саме тоді поступово з’явилося бажання не лише продовжувати співати, а й створювати власні проєкти та можливості для інших. Тому сьогодні я сприймаю свій переїзд не як обнулення, а як новий етап, у якому весь попередній досвід отримав інше продовження.
У вашому житті поєднується одразу кілька важливих ролей! Як вам вдається не втрачати себе за великою кількістю ролей?
Мої діти залишаються для мене найважливішою частиною життя і я дуже уважна до того, щоб вони це відчували. Але водночас я хочу показувати їм власним прикладом, що мама може займатися тим, що любить, розвиватися і мати справу, яка робить її щасливою. Для мене це не про спробу все ідеально поєднати, а про розуміння власних пріоритетів. Коли я переїхала до США, перші місяці повністю зосередилася на дітях, їхній адаптації та новому житті, і це було природно. Але через кілька місяців я відчула, що мені страшенно не вистачає музики, бо вона є частиною моєї особистості ще з дитинства. Тоді я почала поступово повертати її у своє життя, а разом із нею – і себе професійну. Мені важливо, щоб мої діти бачили не лише маму, яка завжди поруч, а й жінку, яка має власні мрії, професію та сміливість їх реалізовувати.
Ольго, ви працюєте з музикою не лише як виконавиця, а й як людина, яка створює можливості для інших артистів. Поділіться, а якою має бути справжня культура?
Десять років роботи солісткою Івано-Франківської філармонії дуже сильно мене сформували. Сцена навчила мене дисципліни, відповідальності та постійної роботи над собою, але найважливіше – вона навчила мене бачити за кожним професійним виступом людину. За кожним артистом є його історія, емоція і те, що він хоче передати слухачеві. Тому сьогодні я сприймаю культуру значно ширше, ніж просто концерт чи виставу. Для мене важливо, чи може людина почути голос, відчути емоцію і встановити з артистом справжній зв’язок. Саме тому в моїх проєктах мені цікаво не лише виходити на сцену, а й створювати простір, у якому можуть розвиватися інші. Мені хочеться, щоб культура давала не тільки красивий момент, а й нові знайомства, знання, професійні можливості та бажання продовжувати цей діалог.
Сьогодні ви розвиваєте Bridge of Voices – міжнародне концертне агентство та культурну платформу. З чого народилася ця ідея і який особистий сенс вона має для вас?
Ідея Bridge of Voices дуже особиста для мене, тому що сама я опинилася між двома країнами, культурами та професійними середовищами. Коли я переїхала до США, разом зі мною приїхала моя племінниця – молода співачка. В Україні вона вже мала своє музичне середовище, друзів, людей, які знали її як молоду артистку, а тут усе потрібно було будувати заново. Я бачила, наскільки складно це було для неї і задумалась: чому ми не можемо показувати українську музику американській аудиторії та водночас створювати можливості для українських артистів? Так поступово народилася ідея Bridge of Voices – мосту між українською та американською культурами через музику. Для мене це не лише назва проєкту, а дуже точний образ того, що я сама пережила. Сьогодні Bridge of Voices вже став більшим за мою особисту історію і я хочу розвивати його як довготривалу платформу для музики, освіти, професійного розвитку та міжнародної співпраці.
Чому культурний діалог між Україною та Америкою потребує не лише офіційних заходів, а й живих зустрічей людей, артистів, студентів та цілих спільнот?
Для мене Bridge of Voices – це можливість не просто представити українську культуру американцям, а створити простір, у якому люди можуть пізнавати одне одного. Українські та американські артисти можуть знайомитися, навчатися одне в одного, співпрацювати й разом створювати щось нове. Особливо важливою для мене є робота з молодим поколінням, тому що один студент, який відкриє для себе українського композитора, може потім виконати його твір, дослідити його творчість або включити українську музику у свою професійну програму. Саме так культура виходить далеко за межі одного концерту. На моєму майстер-класі в університеті було близько шести студентів і ми працювали з ними над українською музикою, вимовою, образом та поетикою. Пізніше вони писали мені, що хочуть виконувати твори інших українських композиторів у своїх концертах та іспитах і для мене це одна з найбільших винагород. Я хочу, щоб після Bridge of Voices залишалися не лише спогади про красиву подію, а знання, професійні контакти та бажання продовжувати цей діалог. Тоді культурний міст справді працює навіть без моєї постійної присутності.
А що для вас означає бути українкою в Америці сьогодні? Чи змінилося ваше відчуття власної культури після переїзду?
Для мене бути українкою в Америці – це передусім не втратити себе, але водночас залишатися відкритою до світу. Коли я жила в Україні, українська культура була просто щоденною частиною мого життя і я не завжди замислювалася, наскільки вона цінна. Після переїзду я почала значно глибше відчувати значення мови, музики, традицій та всього, що пов’язує мене з домом. Особливо гостро це відчуваю через своїх трьох дітей, які ростуть в Америці й дуже швидко вбирають середовище, у якому живуть. Мені важливо, щоб вони знали українську мову, музику, культуру, своє коріння і розуміли, звідки вони походять. Я хочу передати їм не просто набір фактів про Україну, а відчуття зв’язку з нею та розуміння сили нашої культури. Не знаю, чи повернуться вони колись в Україну, але хочу, щоб у них залишилася любов до неї і можливість передати це своїм дітям. Для мене культурна робота в Америці – це ще й особиста відповідальність за те, щоб українська ідентичність не губилася в наступних поколіннях.
