Жінка, яка не боїться масштабувати мрії, об'єднувати людей і створювати простори, де народжуються нові можливості. Саме так сьогодні можна описати Інну Джуру – авторку міжнародного марафону «Перемога над собою» та трансформаційної гри «Шлях королеви», співзасновницю експертного простору «Цитадель» і CITADEL FORUM, які вона розвиває разом з Іриною Гузар. Минулого року в ексклюзивному інтерв'ю для GOSSIP Інна відверто говорила про особисті втрати, випробування та шлях, який навчив її не здаватися навіть у найтемніші періоди життя. Сьогодні її історія звучить по-новому. Вона очікує народження дитини, розвиває масштабні освітні проєкти, працює над авторськими продуктами та продовжує об'єднувати навколо себе людей. В інтерв'ю ми поговорили не лише про бізнес, форуми чи особистий бренд. Ми говоримо про силу жінки, яка не погоджується обирати між сім'єю та самореалізацією, про любов і партнерство, що дають крила для власного розвитку, про внутрішню опору та сміливість не відкладати себе на потім. Про жінку, яка доводить власним прикладом: материнство не зменшує масштаб мрій – воно може стати ще одним джерелом сили, натхнення та бажання створювати більше.
Інно, у попередньому інтерв'ю ми говорили про непрості етапи вашого життя, втрати та внутрішню трансформацію. Сьогодні ви перебуваєте в зовсім іншій точці. Поділіться, які внутрішні зміни відбулися з вами за цей час?
Мені здається, головна зміна в тому, що я стала набагато більше довіряти собі й життю. Я все ще вірю в дива, можливо, навіть сильніше, ніж раніше, але сьогодні розумію: іноді диво – це не те, що просто приходить до тебе. Це те, для чого ти сама наважилася створити простір. За цей рік я перестала так довго чекати правильного моменту. Якщо раніше могла сумніватися, чи готова я, чи вистачить мені ресурсів, знань, можливостей, то сьогодні частіше запитую себе: «А що, якщо просто спробувати?» Саме так у моєму житті з’явилося багато речей, про які ще рік тому я лише мріяла: великі офлайн-події, нові проєкти, авторська гра, нові знайомства та зовсім інший масштаб відповідальності. І, мабуть, найважливіше – я перестала сприймати різні ролі у своєму житті як щось, між чим потрібно обирати. Я можу бути мамою, дружиною, очікувати народження дитини й водночас створювати, мріяти, будувати великі плани та реалізовувати їх. Я не хочу відкладати життя до моменту, коли стане легше, зручніше чи спокійніше. Сьогодні я значно більше ціную шлях, людей, які з’являються поруч, і навіть моменти невпевненості. Бо озираючись назад, бачу: дуже часто саме за страхом починався мій наступний масштаб. Тому зараз у мене набагато менше запитання «А чи зможу я?» і набагато більше – «А чому б ні?».
Поговоримо про марафон «Перемога над собою», який сьогодні вже має власну велику спільноту. Розкажіть, чому саме цей проєкт став для вас важливим і як він змінився за понад два роки існування?
«Перемога над собою» народився після дуже непростого періоду мого життя — моїх особистих втрат. Саме тоді я особливо гостро відчула, наскільки жінці важливо не залишатися самій у складні моменти, мати поруч людей, які можуть підтримати, надихнути, поділитися власною історією і просто нагадати: життя продовжується. За понад два роки марафон дуже виріс. Сьогодні за ним уже понад 20 потоків, понад 300 прямих ефірів і понад 200 експертів. До нас долучаються українки з різних країн світу, тому проєкт давно вийшов за географічні межі однієї країни. Але для мене його справжня цінність навіть не в цифрах. Вона в історіях людей. У жінках, які одного дня приходили невпевненими в собі, а згодом починали говорити про свою експертність, створювати власні проєкти, виходити в публічність, знаходити партнерів і нові можливості. У знайомствах, які переростали в колаборації та дружбу. У тому, що чиясь особиста історія, якою жінка наважилася поділитися в ефірі, могла стати для іншої точкою опори. Напевно, саме тому сьогодні я дивлюся на «Перемогу над собою» вже не просто як на марафон. Це проєкт, який народився з мого особистого болю, але з часом перетворив цей досвід на підтримку для інших. І для мене це один із найважливіших сенсів усього, що я роблю.
Інно, вагітною та з маленькими дітьми ви активно працюєте над новими проєктами й готуєте масштабні події. Чи відкрив для вас цей період нові сенси?
Я знаю, що багато жінок бояться народжувати або відкладати свої мрії, тому що думають: «Спочатку діти виростуть, а потім я почну жити». Мені хочеться власним прикладом показати, що не обов'язково ставити життя на паузу. Звичайно, зараз мені непросто, особливо враховуючи вагітність і те, що чоловік не поруч, але водночас я розумію, заради чого все це роблю. Я хочу, щоб мої діти бачили маму, яка не відмовилася від себе, а створювала, допомагала іншим і реалізовувала свої ідеї. Мені дуже хочеться, щоб мій син, коли виросте і побачить фотографії з наших івентів, знав: його поява не зупинила мене. Навпаки, він став ще одним джерелом натхнення рухатися вперед і показувати іншим жінкам, що сім'я та самореалізація можуть існувати разом.
Простір «Цитадель», який ви розвиваєте з партнеркою Іриною Гузар, за короткий час перетворився на масштабну платформу для розвитку експертів, підприємців і лідерів думок. А як ви бачите його роль сьогодні у розвитку української експертної спільноти?
Сьогодні «Цитадель» для мене – це вже екосистема! Ми хотіли створити не просто місце, де люди можуть познайомитися, а середовище, у якому експерт може рости, проявлятися, знаходити партнерів і переходити на новий рівень. Особливо цінно бачити, як людина спочатку приходить із певним страхом, потім починає виступати онлайн, знайомиться зі спільнотою, а згодом виходить на велику сцену. Для мене це і є показник того, що проєкт живий. Водночас «Цитадель» поступово виходить за межі України, тому що ми об'єднуємо українок, які живуть у різних країнах. І мені хочеться, щоб незалежно від того, де сьогодні перебуває українка, вона мала можливість залишатися частиною сильного професійного середовища.
Цього літа ви провели перший великий офлайн-форум, присвячений першій річниці «Цитаделі». Наскільки важливою стала ця подія для вас особисто та для розвитку всієї екосистеми?
Для мене цей форум був дуже емоційною подією, тому що за ним стояло набагато більше, ніж просто організація заходу. Ми довго працювали онлайн і я нарешті побачила в одному залі людей, з якими роками йшла поруч. Коли ти роками знаєш людину через екран, слухаєш її історію, підтримуєш, а потім нарешті можеш її обійняти – це зовсім інше відчуття. Я буквально ходила залом і плакала від радості, тому що для мене це була та сама «розвіртуалізація», на яку я так довго чекала. Окремо для мене важливо, що цей форум мав і благодійну складову: разом ми зібрали кошти на допомогу дітям, а моя донька сама продала 120 квитків і таким чином зібрала 24 тисячі гривень. У такі моменти я розумію, що події можуть бути не лише про бізнес і самореалізацію, а й про людяність, підтримку та можливість разом робити щось більше.
Ваші події вже виходять далеко за межі класичного експертного форуму. Серед гостей та учасників були відомі артисти й медійні особистості! Чому для вас важливо поєднувати експертність, культуру та медійність?
Мені завжди хотілося, щоб наші події не були замкнуті лише в експертному середовищі, тому ми залучаємо людей із різних сфер – експертів, підприємців, артистів, медійних особистостей, творчих людей. На наших заходах уже були Дмитро Коляденко, Людмила Ардельян, Олена Александрович, а наступним хедлайнером офлайн-форуму стане Леонід Мартинчик. Для мене кожна така людина привносить свою енергію, свою аудиторію і зовсім інший погляд на світ. Мені подобається, коли в одному просторі можуть зустрітися люди, які зазвичай навряд чи перетнулися б у професійному житті. Тоді народжуються нові знайомства, колаборації, ідеї та навіть дружба. Я взагалі вірю в силу таких перетинів, тому що масштабні проєкти часто народжуються саме там, де зустрічаються різні сфери й різні люди. І мені хочеться, щоб «Цитадель» була саме таким майданчиком – живим, відкритим і цікавим не лише для експертів.
Інно, восени ви плануєте провести ще один великий офлайн-захід у Львові. Які цілі ви ставите перед цією подією?
Ми зрозуміли, що хочемо чергувати онлайн і офлайн, щоб кожен формат мав свій простір для розвитку і водночас давав людям різний досвід. У вересні у нас запланований онлайн-форум про духовний інтелект у бізнесі, а великий офлайн-захід проведемо в листопаді. Він матиме назву «Генетичний код нації», і для мене це дуже особлива тема, тому що хочеться не просто говорити про Україну, а показати її через культуру, історію, цінності та людей. Ми плануємо етностиль, трансформаційні ігри, практики, виступи експертів і багато деталей, які допоможуть створити особливу атмосферу. Мені важливо, щоб учасниці не просто прийшли послухати лекції, а буквально прожили цей день: знайомилися, взаємодіяли, отримували практичні інструменти й водночас відчували зв’язок із власним корінням. Окремо ми хочемо зробити своєрідний показ українських вишиванок: моделі будуть дефілювати у вишиванках, а під час показу ми розповідатимемо історію кожної з них: у якій кольоровій гамі вона створена, з якого регіону походить, які особливості має та що саме закладено в її дизайні. Таким чином хочемо не просто показати красиві образи, а познайомити учасниць та експертів з українською культурою через моду, традиції й історію. Для мене важливо, щоб українське звучало сучасно, красиво й масштабно, а такі формати допомагали знайомити з нашою культурою не лише українців, а й гостей з інших країн.
Також одним із ваших особистих проєктів є авторська трансформаційна гра «Шлях королеви». Поділіться, які сенси ви заклали у цей продукт і чим він може стати для жінок, які перебувають у пошуку себе або нового життєвого етапу?
«Шлях Королеви» для мене — дуже особиста історія. Це не історія про ідеальну жінку. Навпаки, це шлях жінки, яка закохується, помиляється, розчаровується, втрачає, починає спочатку, народжує дітей, створює проєкти, боїться, але все одно продовжує йти й щоразу відкриває себе заново. Під час створення гри до мене прийшла фраза, яка фактично стала одним із її головних сенсів: «Королева не просить дозволу». Не тому, що вона ставить себе вище за інших. А тому, що вона більше не просить дозволу бути собою. Мріяти масштабно. Говорити «ні». Обирати себе. Заробляти. Любити. Починати спочатку. Змінювати рішення. Бути сильною сьогодні й дозволити собі бути вразливою завтра. У грі є 40 станів Королеви, і через них жінка може працювати з дуже різними запитами – стосунками, грошима, самоцінністю, реалізацією, вибором нового життєвого етапу. Але для мене найважливіше не дати їй готову відповідь. Я хочу, щоб у процесі гри вона сама почула ту відповідь, яку, можливо, давно знала, але боялася собі озвучити. Саме тому в грі з’явилася коронація. Для когось це може здатися просто красивим ритуалом, але для мене корона — символ. Її ніхто не приносить жінці, щоб зробити її Королевою. Вона вже нею є. У фіналі вона лише дозволяє собі це згадати. І якщо після гри жінка виходить хоча б з однією думкою – «я можу», «я маю право», «я більше не хочу зраджувати собі» – значить, «Шлях Королеви» відбувся.
Ви багато говорите про жіночу силу, проявленість і право жінки не відкладати себе на потім. Сьогодні ви самі є дуже яскравим прикладом цього! Як для вас проявляється жіноча сила сьогодні і що ви хотіли б транслювати іншим жінкам власним прикладом?
Для мене жіноча сила – це не про те, щоб завжди бути сильною і все витримувати самостійно. Навпаки, це про можливість залишатися собою в різних ролях: бути мамою, дружиною, професіоналом, авторкою, красивою жінкою і при цьому не втрачати себе. Мені дуже хочеться показувати жінкам, що навіть після вагітності та народження дітей ми не повинні забувати про себе, своє тіло, зовнішність, бажання і мрії. Я зараз сама проходжу цей етап і розумію, наскільки важливо не чекати якогось моменту, коли «все стане ідеально», щоб знову дозволити собі подобатися собі. Мені приємно, коли жінки пишуть, що надихаються моїм прикладом, тому що я сама колись шукала таких жінок, на яких могла б подивитися й подумати: «Так теж можна». Я хочу транслювати саме це – не ідеальність, а любов до себе, внутрішню опору і бажання розвиватися на кожному етапі життя. Жіночність для мене не суперечить амбіціям, материнству чи силі, навпаки, усе це може існувати одночасно. І якщо мій приклад допоможе хоча б одній жінці не відкладати себе на потім, я вважаю, що вже роблю щось важливе.
Інно, сьогодні ви з чоловіком перебуваєте в різних країнах: він у Туреччині, ви в Україні, а водночас у вас обох є власні справи, відповідальність і спільна сім'я. Як ви зараз розподіляєте обов'язки та підтримуєте одне одного на відстані?
Для нас цей період став своєрідною перевіркою на зрілість і довіру. Ми обидва маємо свої справи, свої цілі та відповідальність, тому не намагаємося постійно контролювати одне одного чи бути присутніми в кожній деталі життя. Навпаки, ми вчимося підтримувати одне одного навіть тоді, коли фізично не можемо бути поруч. Звичайно, бувають моменти, коли хочеться просто, щоб чоловік був поруч, допоміг із дітьми чи вирішив якісь побутові питання, але ми розуміємо, що зараз такий етап і його потрібно пройти. При цьому для мене дуже важливо, що кожен із нас може розвиватися окремо, мати власні проєкти та реалізовувати свої амбіції. Я не вважаю, що у шлюбі люди повинні розчинятися одне в одному, навпаки, сильне партнерство для мене якраз про двох самодостатніх людей, які обирають бути разом. І, мабуть, саме на відстані ми ще більше зрозуміли цінність довіри, підтримки та можливості залишатися собою. А ще для мене дуже важливо відчувати його віру в мене. Коли поруч є чоловік, який не боїться твоєї сили, підтримує твої ідеї й щиро радіє твоїм успіхам, це дає дуже багато внутрішньої опори. Я відчуваю його любов саме в цьому: у довірі, підтримці та в тому, що він завжди вірить у мене, навіть коли я сама можу на мить засумніватися.
Якщо сьогодні до вас звернеться жінка, яка переживає непростий період, боїться починати спочатку або сумнівається у власних силах, що б ви хотіли сказати їй?
Я б сказала їй насамперед: не знецінюйте себе і свою історію. Те, що для вас може здаватися звичайним досвідом, для іншої жінки одного дня може стати саме тією історією, яка допоможе їй не здатися. Не чекайте, поки вам перестане бути страшно, тому що страх часто приходить саме перед чимось великим і важливим. Я дуже люблю фразу «чим страшніше, тим масштабніше», і сама не раз перевіряла її на собі. Якщо сьогодні вам здається, що ви не можете почати все спочатку, зробіть хоча б один маленький крок, а далі з'явиться наступний. Вірте в те, що дива трапляються, але водночас будьте готові самі створювати для них простір. І найголовніше – пам'ятайте, що всередині кожної жінки є своя королева: сильна, велична, чуйна і здатна підтримати не лише себе, а й інших. Не бійтеся дозволити їй вийти назовні!
