Для Дарії Іщук (Dariia Noa) фотографія – це значно більше, ніж спосіб створювати красиві зображення. Працюючи в Нью-Йорку та по всій території США, вона поєднує весільну, bridal fashion, portrait, та editorial-фотографію, поступово формуючи власну візуальну мову. У її роботах естетика не існує окремо від людини: за продуманою композицією, світлом і атмосферою залишаються характер, душа людини, справжня емоція та відчуття конкретного моменту. Підхід Дарії до фотографії виростає з інтересу до жіночністі, архетипів, міфічності, циклічності життя та особистої пам’яті. Особливе місце в цьому баченні займає heritage – те, що людина несвідомо несе в собі через історію родини, поколінь і власного шляху. Вона прагне створювати кадри, які не просто фіксують подію, а з часом перетворюються на частину особистої історії родини!
Даріє, ви працюєте на перетині кількох напрямів. А як ви знайшли своє місце між цими жанрами? Що кожен із них дав вашому професійному почерку?
Насправді я ніколи не відчувала ці жанри як щось окреме – для мене це різні шляхи до однієї сутності: людини, її характеру, енергії, сили, свободи й зв’язку з іншими. Особливе місце у моїй роботі займає жінка. Я захоплювалася жіночими образами ще з дитинства, малювала їх і вигадувала історії про те, ким вони були та ким стають, тому bridal fashion мені дуже природно відгукнувся. Все, що повʼязане з жіночою природою, внутрішньою силою, красою і трансформацією – це дуже моє. Мій професійний шлях почався з роботи асистенткою у студії відомого fashion & beauty фотографа в Нью-Йорку, де я навчилася світлу, техніці й композиції, і паралельно створювала власні editorial та art-проєкти. Fashion навчив мене будувати зображення, весілля – швидко реагувати, відчувати людей і довіряти моменту, а разом ці досвіди сформували мою візуальну мову. Мені подобається поєднувати продумане світло, форму й образ із реальним життям, яке неможливо повністю контролювати!
Власна візуальна мова формується роками. Цікаво, як ви зрозуміли, що саме хочете говорити своєю фотографією?
З часом я зрозуміла, що для мене фотографія – це передусім про memory and heritage. Ми іноді забуваємо хто ми і звідки. Нам потрібна опора, потрібні спогади й віра у світло, віра в себе і свої коріння. Саме тому мене так притягують моменти світла і трансформації. Моменти, коли в житті щось народжується, змінюється, коли люди люблять, обирають одне одного, стають кимось новим. Коли я фотографую, я часто уявляю як ця світлина одного дня опиниться в руках їхніх дітей чи онуків, як вони дивитимуться на неї і знатимуть свою історію: і я відчуваю, що моє завдання – бути поруч, побачити і зберегти. I am here to witness it and to save it for you to remember. Мабуть, про це я хочу говорити своєю фотографією, що доки ми памʼятаємо, у нас неможливо забрати нашу історію. Неможливо забрати любов і світло, які ми залишили після себе. Ми продовжуємо жити, ми невідʼємна частинa життя.
Даріє, іноді найсильнішими стають саме ті кадри, де щось виходить за межі запланованого. Наскільки ви дозволяєте собі втрачати контроль під час зйомки і довіряти моменту?
I flow with it. Я дозволяю собі втрачати контроль, тому що не бачу сенсу намагатися контролювати життя і те, як воно розгортається переді мною. Умовно 30% зйомки я планую сама: світло, локацію, композицію, позу чи напрямок руху, а решта 70% це життя як воно є. Саме там часто народжуються мої улюблені кадри: обійми, сльози, діти, що граються, бабусі, які плачуть, дівчата, які танцюють, або якийсь абсолютно абсурдний момент із гостями. У такі секунди я не хочу втручатися – мені важливо лише відчути, де потрібно бути, змінити кут і вчасно натиснути кнопку. Життя саме вибудовує сцену набагато краще, ніж я могла б її придумати. Заради таких моментів я живу, тому що ніколи не знаєш, із якими саме кадрами повернешся наприкінці дня.
У вашому підході важливе місце займають архетипи, міфічність і циклічність життя. А через що вони проявляються у ваших роботах?
Для мене архетипи проявляються через стани й сюжети, які повторюються в людському житті незалежно від часу: закоханість, близькість, очікування, перехід, втрата, народження чогось нового. Мене цікавить момент, коли особиста історія людини стає універсальною, коли в конкретній жінці можна побачити щось від музи, коханої, мандрівниці чи героїні власної історії. Візуально я шукаю це у світлі, жестах, руках, природі, русі, погляді та взаємодії людини з простором, але не хочу, щоб символи виглядали навмисними чи награними, я ловлю їх інтуїтивно. А циклічність для мене – це розуміння, що ми живемо сучасним і дуже особистим життям, але водночас проходимо через ті самі фундаментальні переживання, які люди знали задовго до нас. Фотографія дозволяє мені поєднати ці два виміри – особисте й сучасне з вічним циклом природи.
Ви згадуєте особливе відчуття, яке виникає, коли ви розглядаєте фотографії своїх бабусь і дідусів. Чи вплинуло це особисте переживання на те, як ви сьогодні фотографуєте інших людей?
Так, безумовно. Коли я дивлюся на фотографії своїх пра-пра-прабабусь і дідусів, для мене це величезний енергетичний колодязь: я бачу їхні обличчя, одяг, погляди, те, як вони стоять поруч і відчуваю зв’язок із часом, у якому мене ще не було, але який живе в мені. Вони нагадують мені, що я не починаюся із самої себе: до мене вже були люди, які любили, переживали втрати, створювали сім’ї, будували і мріяли. Тому, під час зйомки я думаю не лише про те, як людина сприйматиме фотографії зараз, а й про те, що через десятки років побачать наступні покоління. Мені важливо зберегти не просто те, як люди виглядали в конкретний день, а їхні характер та енергію, погляди, дотики, стосунки. Tiny big things. Фотографія – це міжчасовий портал, який допомагає зберегти звʼязок між минулим і теперішнім, і відчути: «Ось якими вони були. Ось як вони любили. Ось звідки я».
Сьогодні, коли ви вже сформували власний стиль і працюєте на американському ринку, що для вас є наступною точкою професійного зростання?
Зараз моя наступна точка росту – це масштаб, і наскільки далеко я готова піти за власним баченням. Macштаб не в сенсі більшої кількості зйомок, а в сенсі глибини й рівня проєктів, до яких я хочу бути причетною, працювати з командами, які так само сильно горять своєю справою, створювати більші bridal & editorial проєкти, подорожувати з фотографією і працювати в різних країнах і культурах. Водночас я рухаюсь від просто «гарно фотографувати» до робіт, у яких є думка, символізм та історія, коли людина може побачити гарний кадр і щось у ньому відчути і впізнати свій стан. Тож ціль зараз – ставати ще більше собою і більше довіряти власному баченню!
