Анна Духовична — художник із різноманітним досвідом, серед яких і живопис у класичному розумінні, і сценографія, і театральний костюм, і театральний плакат, і багато іншого.
В інтерв’ю журналу GOSSIP Анна розповіла про життя «в театрі», про плани на майбутнє та свою найбільшу здійснену мрію.
Анно, скажіть, чим ви зараз займаєтеся? Який основний вид вашої діяльності?
За освітою я художник театру і кіно. Подібна спеціалізація передбачає широкий спектр можливостей,
і це продиктовано передусім необхідністю вирішувати найрізноманітніші творчі завдання, розуміючи особливості сучасного мистецтва, а також соціуму в цілому. Навряд чи вийде відповісти однозначно на ваше запитання. Наразі розробляю проекти в театрі, що включає в себе роботу над сценографією (це комплексний підхід до оформлення сцени, це світогляд, виражений предметно), над костюмами, над театральним плакатом. Також займаюся станковим живописом, мої роботи знаходяться в приватних колекціях, у колекціях музеїв, у Музеї історії Києва тощо. Надзвичайно цікаво працювати над створенням монументальних об’єктів, зокрема над панно «Карта», виготовленим з металу і встановленим на сходах між Пейзажною алеєю і Гончарами-Кожум’яками. Ця робота створювалася в співавторстві з архітектором Ю. Ковальовим і скульптором К. Синиць- ким. Досить довгий і дуже цікавий період співпрацювала з банком «Аркада», створюючи серію панно «Патріотика», ідеєю яких був формат нетравматичних для міста стріт-арт об’єктів, надрукованих на банерній тканині і встановлених на фасадах будівель. Їх було створено понад 30-ть (посміхається).
Чи вплинуло на вибір вашої професії те, що ви народилися в творчій родині?
Безумовно, вплинуло. До того ж це виявилося визначальним фактором. Мій батько відомий архітектор, Г. Духовичний, завжди був для мене взірцем творчої особистості, яка втілює в життя найсміливіші проекти, незважаючи на опір середовища. Мати, Д. Ільницька, архітектор-реставратор, завжди вражала мене витонченістю смаку.
Анно, художник по костюмах — дуже цікава професія. Де ви вчилися, як прийшли в світ театру/кіно/телебачення?
Я вчилася в Державній художній середній школі ім. Т.Г. Шевченка, а потім на театрально-декораційному відділенні живописного факультету (пізніше відділення стало факультетом сценографії) Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, в майстерні у професора Д.Д. Лідера. Данило Лідер — легенда української сценографії. Масштаб його особистості мене вразив. Я була 18-річною абітурієнткою і при першому знайомстві мені здалося, що він якнайменше створіння з горішніх сфер. Дивно, що його вплив абсолютно не зменшився з плином часу, він просто проріс у мою творчу структуру. Саме завдяки йому я опинилася в театрі.
Ви працюєте в театрі ім. І. Франка. Що для вас означає ця робота?
Театр відкрив свій 100-й, ювілейний сезон. Його історія драматична, іноді трагічна, іноді тріумфальна, як, власне, історія всієї України цього ж періоду. Театр ім. І. Франка — явище, безпрецедентне за своїм масштабом, за яскравістю і повнотою. Імена людей, які є основою цього явища, стали легендою. У театрі є свої чудові традиції. Мені, звісно, дуже приємно бути частиною такої команди, і я прекрасно усвідомлюю
міру своєї відповідальності. Мені випала честь брати участь у відновленні вистави «Поминальна молитва» (в минулій версії «Тев’є-Тевель»), режисер Д. Чирипюк, сценограф Д. Лідер, художник по костюмах М. Глейзер. Я працювала в якості реконструктора-художника по костюмах. Це надзвичайно цікаве завдання!
Ви якось сказали, що кожну країну пред- ставляє культура. Як в Україні підви- щити культурний рівень?
Справді, країна відома завдяки культурі. Україна, володіючи самобутніми традиціями, приголомшливою культурною спадщиною, прекрасним потенціалом, знаходиться в занепаді. Для того, щоб зберегти те, що поки ще залишилося, в першу чергу необхідне відповідне фінансування. У всьому світі фінансуванням об’єктів культури займається як дер- жава, так і благодійні організації, меценати. Для цього існує відповідна зако- нодавча база, пільгове оподаткування. Культура в усьому світі сфера не прибуткова, дотаційна. Україні в галузі культурної спадщини, розвитку далеко до світового досвіду. Втім, прагнути, змінювати, діяти абсолютно необхідно, інакше ми ризикуємо залишитися ні з чим. І це дійсно важливо, першочергово важливо, особливо для майбутніх поколінь, які будуть жити в цій країні.
Анно, порадьте must have місця в Києві, де можна «зловити» натхнення?
Наше місто прекрасне, воно може запропонувати абсолютно чарівні місця під будь-який смак. Це і центр, де кожна будівля сповнена власним характером, історією, з його пагорбами і парками, і Дніпро, від одного виду якого дух захоплює, і затишний Поділ, і тихий Печерськ, і Пуща-Водиця, де трамвай їде крізь справжній ліс. Прекрасні театри, музеї, концертні зали. Кафе і ресторанчики. Місто дуже гостинне, воно нікого не залишить байдужим!
Які у вас глобальні цілі в творчому плані? До чого зараз прагнете?
Життя загалом не можна передбачити, адже це постійна імпровізація. Є тільки одна незмінна величина — зміни. У дитинстві я взагалі мріяла стати двірником, тільки б не йти в школу, не потрапляти в соціальну систему. Ця мрія поки не здійснилася (посміхається). З’явилися інші мрії. Якісь із них збулися, якісь втратили актуальність і змінилися іншими. Збулася найважливіша мрія — у мене є прекрасний син, який, як ніхто інший, вже зараз (йому 13 років) оцінює якість моїх досягнень. Тому нині намагаюся продовжувати розпочате, працювати над цікавими проектами, які змінювали б цей світ на краще!
