Ірина Красілич – це приклад сучасної українки, яка змогла за короткий час побудувати абсолютно новий професійний шлях у сфері освіти та соціальної комунікації в США. Маючи економічну освіту, вона фактично з нуля увійшла в американську систему дошкільної освіти, пройшла сертифікацію вихователя, успішно інтегрувалася в англомовне професійне середовище та вже сьогодні навчається на директора дитячого садочка, демонструючи стрімкий кар’єрний ріст у міжнародному середовищі. Окреме місце у діяльності Ірини займає соціальна та комунікаційна робота: вона веде власний YouTube-канал, організовує зустрічі для українок у США, створює простір відкритого діалогу, підтримки та живого спілкування для жінок, які проходять власний шлях адаптації за кордоном. Через свою професійну, медійну та соціальну діяльність Ірина формує новий образ української жінки за кордоном: сильної, освіченої, ініціативної та здатної впливати на суспільство через освіту, комунікацію та створення підтримуючих спільнот!
Ірино, ви змогли практично з нуля увійти в американську систему дошкільної освіти! Розкажіть, як внутрішньо відбувалася ця трансформація, що стало вашим головним мотиваційним фактором?
Моя трансформація почалася з глибокого внутрішнього стану виживання. Коли ми приїхали до США, у нас фактично не було ґрунту під ногами; потрібно було починати абсолютно все з нуля і в той момент головним питанням було не «ким я хочу бути», а «як нам втриматися і вижити». Ми приїхали сюди після дуже складного періоду під час війни, після страху, обстрілів і постійної тривоги. Я добре знаю, що таке сидіти з дітьми в коридорі і думати, чи буде приліт поруч. І коли ти проходиш через такий досвід, то починаєш зовсім інакше дивитися на життя, на роботу та можливості. Для мене Америка не була «мрією з фільмів» чи красивою картинкою. Це була можливість врятувати дітей, себе і дати родині шанс на стабільне майбутнє. У професію дошкільної освіти я потрапила ніби випадково, але зараз розумію, що нічого випадкового в цьому не було. Весь мій попередній досвід – робота з людьми, соціальна діяльність, знання психології, інклюзії, емоційного інтелекту – дуже органічно привели мене саме сюди. Спочатку я йшла в садочок просто як на роботу, де можна заробляти гроші, але поступово це переросло в набагато глибшу історію. Я побачила систему, логіку, підхід до дітей, до людей, до середовища і зрозуміла, що тут я можу не просто працювати, а реально розвиватися, рости та впливати на щось важливе!
Для багатьох людей мовний бар’єр стає головною причиною внутрішньої невпевненості. Як вам вдалося пройти цей етап??
Чесно кажучи, страх говорити був величезний (посміхається). Коли ти приїжджаєш у нову країну, ти ніби знову стаєш дитиною: не розумієш багатьох процесів, інколи навіть елементарні речі викликають тривогу, але в якийсь момент я зрозуміла, що мовний бар’єр – це не стіна, а процес. І якщо чекати ідеальної англійської, можна так ніколи й не почати жити. Мені дуже допоміг мій характер і внутрішня відкритість до людей. Я завжди посміхалася, була включена в процес, брала відповідальність і не боялася казати: «Я не зрозуміла, поясніть ще раз». І дуже важливо, що американське середовище в моєму випадку виявилося підтримуючим. Тут не очікують від тебе ідеальності – тут цінують бажання вчитися і рухатися вперед.
Ірино, ваша історія – це приклад дуже швидкого професійного росту в США: перша співбесіда, перше місце роботи й одразу позитивний результат. А як ви вважаєте, які ваші особисті якості стали вирішальними для роботодавця?
Мені здається, що вирішальним фактором стала не освіта чи досвід, а саме моє ставлення до роботи та людей. Я завжди дивлюся на будь-яку систему ширше, ніж просто «виконати свої обов’язки». Навіть працюючи вихователькою, я бачила не лише свою групу дітей, а всю структуру: атмосферу, взаємодію команди, комфорт батьків, репутацію центру. Якщо я бачила проблему – я не мовчала. Якщо бачила, що щось можна покращити – пропонувала ідеї. Думаю, у США дуже цінують людей, які не просто «відсиджують години», а включаються емоційно й професійно в процес. Тут роботодавці звертають увагу на відповідальність, стабільність, ініціативність, здатність працювати в команді. Наприклад, за весь час роботи я жодного разу не брала day off без причини, не запізнювалася, завжди була готова допомогти чи закрити додаткові задачі. І це помічають!
Ірино, сьогодні ви проходите навчання на директора садочку! А які нові горизонти це відкриває?
Для мене це не просто новий етап кар’єри – це внутрішній доказ того, що навіть після еміграції, мовного бар’єру і повного обнулення можна знову вирости професійно. Навчання на директора відкрило для мене інший рівень бачення системи освіти. Я почала дивитися не лише на роботу в класі, а на команду, менеджмент, комунікацію з батьками, побудову середовища та корпоративної культури. У майбутньому я бачу себе в напрямку інклюзивної освіти та управління освітніми процесами. Я хочу поглиблювати свої знання в цій сфері, можливо, продовжувати навчання вже в американських програмах, пов’язаних з інклюзією та educational leadership. Мені дуже хочеться не просто бути частиною системи, а впливати на те, щоб вона ставала ще більш людяною, відкритою та підтримуючою.
Ви вже багато років працюєте у соціальній сфері, підтримуєте людей з інвалідністю та ведете YouTube-канал, присвячений темам інклюзії. Чому для вас важливо створювати простір для відкритого діалогу і допомагати людям говорити про свій досвід без страху та стереотипів?
Для мене ця тема є дуже особистою. Моя сестра має інвалідність, а сама я понад 10 років працюю у соціальній сфері, тому добре знаю, з якими труднощами стикаються люди щодня. Дуже часто проблема полягає не лише у фізичних бар’єрах, а й у нерозумінні, стереотипах та відсутності відкритого діалогу в суспільстві. Тому мені важливо було створити простір, де люди могли б чесно говорити про свій досвід, адаптацію, життя на кріслі колісному, власні виклики та перемоги. Мій YouTube-канал став платформою, де звучать реальні історії людей з інвалідністю. Я запрошую героїв, які готові відкрито розповідати про свій шлях, ділитися досвідом адаптації та показувати, що інвалідність не визначає людину й не обмежує її право на повноцінне життя. Для мене важливо, щоб такі розмови допомагали руйнувати упередження та робили суспільство більш розуміючими до потреб інших. І якщо завдяки моїй роботі хоча б одна людина відчує підтримку, знайде натхнення або перестане почуватися самотньою у своїй ситуації, то це вже має великий сенс для мене.
Якщо говорити про ваш професійний розвиток стратегічно: якою ви бачите себе через кілька років?
Я точно бачу себе в розвитку! Мені дуже близька ідея поєднання освіти, управління, соціальної комунікації та медійності. І зараз я вже розумію, що всі ці напрямки можуть не конфліктувати між собою, а навпаки – підсилювати один одного. Мені хочеться масштабувати свою діяльність у сфері освіти, я бачу величезну цінність у тому, як американська система працює з підтримкою людини і мені цікаво вивчати це глибше та передавати далі. Також я хочу продовжувати розвивати соціальні ініціативи для українок у США. Бо еміграція – це не лише про документи чи роботу, це дуже глибокий психологічний процес і часто жінкам просто потрібен простір, де їх почують і зрозуміють. Щодо медійності – я відчуваю, що це теж частина мого шляху. Мені цікаво працювати з історіями людей, говорити про важливі теми, об’єднувати навколо себе спільноту. І, можливо, через кілька років це трансформується у власні освітні або соціальні проєкти, де можна буде поєднати управління, комунікацію, освіту та підтримку людей!
