Ведуча «Сніданок. Вихідний» на 1+1 Валентина Хамайко з самого початку повномасштабного військового вторгнення росії в Україну вирішила нікуди не емігрувати, а залишатися в Україні з чотирма дітьми і чоловіком. Чому? На це питання Валентина відповіла в інтерв’ю сайту ФАКТИ. А ще розповіла про свої перші емоції 24 лютого, страхи за дітей, врятованих собак з Ірпеня та роботу на телебаченні під час війни.
Валентина Хамайко разом із сім’єю живе під Києвом у приватному будинку недалеко від Ірпеня і Бучі. І хоча в їх село російська армія не входила, весь березень вони жили в безпосередній близькості від місця бойових дій. Чому одразу не поїхала з країни, ведуча так пояснює:
«Я відчувала свою відповідальність перед країною, не хотіла її залишати. Я – медик, лейтенант запасу і зараз, до речі, відновлюю свій військовий квиток. Я дуже сподівалася на наші ЗСУ. Я була серед тих, хто розумів, що росія здатна на все, але навіть у мене в голові не було думок, що вони почнуть зрівнювати наші місця з землею. Росіяни воюють не з військовими, а населенням, просто знищуючи людей. Це геноцид і цього я не очікувала! Чому не поїхала?
Я не звикла тікати від ситуацій, а намагаюся їх вирішувати. У мене була і відповідальність перед колегами на роботі – я не могла просто розвернутись і втекти. Я просто намагалася бути корисною на роботі і тримати спокій».
Але все ж таки згодом Хамайко вирішила відправити двох старших дітей – дочку Соломію та сина Михайла до своєї сестри у Відень. А сама залишилась з двома молодшими – Мирославою та Андрієм та чоловіком.
«Перші тижні я проводила багато часу на кухні, бо займалася харчуванням і хлопців з самооборони. Продуктів було достатньо – у нас своя ферма, є сир і молоко. Ще до першого червня обіднє молоко ми вивозили в село і роздавали тим, кому воно потрібно. Чоловік допомагав військовим, яких у нас було достатньо по периметру - завдання для нього були завжди», - каже Валентина.
Попри те, що бойові дії на Київщині закінчилися, зараз телеведуча не відчуває себе у цілковитій безпеці.
«Нещодавно зловила себе на думці, що моя нервова система стала абсолютно не стабільна. Я можу розплакатися, зірватися з будь-якого приводу. Якщо раніше я була, такою, стабільною всередині людиною, то зараз цієї стабільності немає. Мені трохи стало легше, коли до дому повернулися діти і над головою не літають ракети, у нас не стріляє артилерія і вночі я можу спати. Але, коли нещодавно у нас була гроза, я зрозуміла, що досі не стабільна. Від грому і блискавки я почала знову кричати, що по нам стріляють. Це було повторення тих жахів березня. Тому зараз я просто втратила почуття впевненості».
Валентина Хамайко вважає, що попри труднощі, українцям треба бути сильними. Україна вистоїть, переможе у цій війні і стане ще сильнішою.
«Я вважаю, що війна – це щеплення для всіх нас – нашого покоління, дітей – від штучної любові до всього російського. Це важка, болюча вакцинація. Але ми її пройдемо і підемо далі. Я готую своїх дітей до того, що вони всі, як в Ізраїлі, будуть служити в армії і вміти володіти зброєю. Ми не повинні боятися, а бути готовим. Завжди…»
