матеріал підготувала Кліменко Соф'я
І справді, зараз усі українці борються за свободу, за свою національну ідентичність, за право існування поза російським контекстом.
14 липня відбувся благодійний захід "Театр проти війни" від організаторів Зеленого театру. Мешканці Одеси мали змогу відвідати виставку-ярмарок у Пале Роялі, творчу зустріч Сергія Жадана в Urban Music Hall та показ фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" в оперному театрі. Було зібрано 106000 гривень. Ці гроші передані до фонду Сергія Жадана на потреби Збройних сил України.
Організатори благодійного івенту "Театр проти війни" на своїй сторінці в Instagram наголошують: "Творчість та культура переможуть будь-яку зброю."
Ми завітали на виставку-продаж українських ілюстраторів, щоб дізнатися, як змінилося мистецтво в зв'язку з повномасштабною війною.
На жаль, самі автори не були присутніми на заході. Але нам вдалося зв'язатися з Олександрою Кітаєвою - ілюстраторкою з Києва, чий колаж був першим, що ми побачили на виставці.
На платформі Saaatchi Art ви розповіли про те, що колажі для вас - спосіб рефлексування стресу та страху майбутнього через призму бачення людини у великому місті. Чи залишилися страхи з початку повномасштабного вторгнення?
Ці страхи стали більш масштабними, адже зараз до звичних стресів життя у великому місті додалися страх потрапити в окупацію та страх бомбардувань. Живучи у місті під час війни, серед поганих новин та повітряних тривог, на жаль, ти здобуваєш нові страхи.
Яке значення для вас має використання кольорів прапору в роботах, чи вбачаєте ви майбутнє цих мотивів, як повноцінної частини сучасного мистецтва?
Щодо кольорів - я почала використовувати їх на початку війни, адже це найсильніший та найочевидніший символ країни. Раніше для всього світу український прапор був маловідомим, його якщо і впізнавали, то лише футбольні фани та прихильники конкурсу Євробачення. Зараз ситуація змінилася, і використання кольорів прапору може бути інструментом для викарбовування України у свідомості кожного європейця. Про нас уже неможливо забути. Я думаю що це природньо і зрозуміло - використовувати в ці часи державну символіку в мистецьких цілях. Але, звичайно, Україна та її трагедія настільки велика і страшна, що в мистецтві це буде рефлексуватися багатьма шляхами, звести все лише до зрозумілих державних символів не вийде.
Усі представлені на заході роботи були результатом рефлексації авторами війни. Ми запитали у відвідувачів, щодо майбутнього сучасного мистецтва, актуальності таких виставок, їх улюблених ілюстрацій.
Яким ви бачите українське мистецтво після повномасштабного вторгнення, чи зберігатимуться національні мотиви?
Саме зараз українська творчість під час війни переживає переосмислення і піднесення. Щодо національних мотивів, які поєднуються з сучасними темами, мені подобається, наприклад, картина Анастасії Гайдаєнко, бо вона вміщує в собі українську традиційність, але при цьому не соромиться виражати фемінний мотив. Чи буде це зберігатися точно... Нас чекає інша - післявоєнна творчість.
Якою вона буде?
Важко сказати, я думаю, що буде багато пригнічених мотивів. І спроба переосмислити трагедію, бо це загальносоціальна та індивідуальна травма. Зазвичай післявоєнний період це підйом, якщо спостерігати за минулим, яке формує не тільки живопис, а ще й деякі філософські думки, але тут я не знаю, як воно буде в сучасності. Сподіваюся, що підйом відбудеться і ми зосередимося не лише на зрозумілій ненависті до росії, а й насамперед акцентуватимемо увагу на українському та зможемо зберегти й посилити синтез сучасності з українським етносом.
Озирнувшись, ми побачили групу дівчат, які розглядали стіл, де лежали плакати для продажу та благодійна скринька з написом фонд "Сергія Жадана". Порадившись між собою, одна з них погодилася відповісти на питання:
На вашу думку, такі виставки зараз на часі?
Так, дуже. Тому що потрібно розвивати культурне життя міста і важливо показувати, що десь смерть, а десь життя. Це гарний старт культурних подій і було б непогано, якби вони далі продовжувалося, а благодійність - це тільки плюс.
Повз проходила жінка,якій ми поставили таке саме питання і отримали коротке, але влучне міркування: "Майбутнє за мистецтвом, особливо коли треба виплеснути емоції."
Ближче до вечора на виставці стало набагато менше людей: хтось біг на творчу зустріч із Сергієм Жаданом, а хтось просто повертався у буденність. Після відвідування цього заходу, складно не погодитися з тією жінкою, бо за мистецтвом справді майбутнє. Молоді українські творці викарбовують своє право на свободу, порушуючи гостросоціальні питання та наближаючи перемогу.
