Кохання без обмежень (авторка Олена Воротнікова)

авторка Олена Воротнікова

 

Він витирав лоба брудною рукою і не міг відірвати очей від, вбитої їм, молодої високої брюнетки з короткою зачіскою.

Начебто, гарно закопав та й ще гілками прикрив, тепер треба гарно вичистити салон авто…

 

***

 

Листопад, неділя.

Ден підняв навушники на лоба, ще раз почув дзвінок у двері і вигукнув:

- Мам, ти чуєш?

- Так! Це наші гості, - Марта подивилася у дзеркало, поправила заколоте на голові волосся і відчинила двері.

Вона вже кілька місяців, з початку повномасштабного вторгнення руснячої орди, виїхала з України і дуже рада усім друзям, які час від часу з’являються у неї у Варшаві.

 

На порозі стояли її колишні учні, які з часом стали ще і найкращими друзями.

Стас і Вік: високі, блакитноокі, привабливі блондини з блискучими очами… Вік держав на руках невелику собацю  породи  «Кавалер кінг чарльз спанієль». Марта зразу впізнала цю породу: здивовані оченята, довгі вуха, хвиляста шорстка, вона все дитинство мріяла про таку…

- Нічого, що ми зі своєю дитинкою? – Вік погладжував вушко собаці-підлітку, - це Сашко, знайомся!

- Який гарненький! – Марта взяла на руки теплесеньке і тендітне творіння і запросила гостей до вітальні.

 

Ден почув знайомі голоси, відключився від онлайн ігри і у два підскоки опинився у вітальні біля гостей. Його мама обіймалася із хлопцями, тримаючи у руках цуценя.

- Стасе, Вік, привіт! – Ден привітався гостям і протягнув руки до собаці, - то це ти у нас Сашко? – цуценя, опинившись у руках Дена, радісно підскулювало від загальної уваги.

 

Гості побачили Дена: височенного та худого, у чорному худі, з модною зачіскою типу «Е-бой», такою, як у електронного хлопця з популярних аніме.

- Ну нічого собі, з якою швидкістю ти ростеш, - здивувався Стас, - багато дівочих сердець зруйнував?

- Та не до них зараз, у мене постійно якісь змагання, то з волейболу, то з танців, - Ден почервонів і зніяковів.

- Якщо ви не проти, то розташовуйтесь тут, у вітальні разом із Сашком, - господиня повела рукою на диван і куток біля дивану, які були однією великою кімнатою разом із кухнею, типу кімнати-студії, - ще можна б було на критій терасі, але восени там прохолодно.

- Все гаразд, Марто! Все зручно. Якщо ти не проти – ми у вас залишимось, поки буде йти IT-форум? – запитав Стас, напевно знаючи, що їм тут завжди раді і не відмовлять.

 

Марта кивнула головою і стала накривати вечерю на стіл. Вона дивилася на Стаса і Віка, і згадувала їх історію кохання! Вона починалася ще в Україні. Не всі спільні друзі їх підтримували, але хлопці були впевнені в своїх почуттях і кілька років тому, вони переїхали жити до Амстердаму, там і одружилися. А тепер ще й в свою родину придбали Сашка. Марта не здивується, якщо колись у цій родині з’явиться усиновлений малюк.

 

- Мені тут, у Варшаві не вистачає руху, то, якщо песик не проти, я беруся його вигулювати, - господиня наливала водичку у виставлений посуд для цуценя.

- Ми тільки За! – відповів за обох Вік, - а що там твій чоловік? Він же на фронті? – Вік уважно подивився на Марту.

- Давайте їсти, усі зголодніли, - Марта розкладала по тарілкам пасту з соусом, зверху посипала зеленню та сиром, - так, на фронті, пізніше розповім, - і подивилася на свого синулю, - пізніше.

- Дайте мені повідець, я піду вигуляю Сашка, - сказав Ден, коли все з’їв.

Сашко до цього, начебто, дрімав, підскочив, радісно загавкав і підбіг до столу.

- Тільки недалеко, десь у дворі і недовго, - піклувалася Марта про свого, на вигляд, дорослого синульку.

- А давайте я зроблю каву по-ірландські, - запропонував Стас, - з віскі.

- А давайте! – Марта усміхнулася, піднялася і виставила на кухонний стіл все необхідне для приготування кави.

 

Вона затягнулася айкосом і почала розповідь про свого чоловіка: про те, що її збентежила одна світлина в інстаграм, де її чоловік тримає ніжно за руку якусь молоду дівчину з модним «тюнюнгом» на обличчі, а вона дивиться на нього закоханими очима… під фото напис: «У нас в гостях волонтери». І те, що чоловік не надсилає ніяких смс, вже другий місяць. Вік поклав свої руки на плечі Марті. З її очей побігли сльози, це як завжди, коли тебе починають жаліти, ти відчуваєш себе найнещаснішою.

- Марто, він на жахливій війні. Він живий. Все інше – вирішується, - Стас намагався підтримати подругу, - таке буває, коли кохання минає.

Вік з докором подивився на свого партнера:

- Якщо люди кохають один одного, як кохання може минати?

- Так, хлопці, я все розумію. Сімейне життя і побут можуть похитнути почуття. Розумію, що треба в цій ситуації розібратися, а тоді вже робити висновки.

 

Розмова припиналася після повернення додому Дена з Сашком.

- Мам, він такий класний! – Ден тримав у руках брудне цуценя, на лапках якого були прилиплі жовті осінні листики, - де його помити?

 

Марта знайшла таз і рушник для Сашкового миття та повернулася у вітальню, щоб прибрати посуд.

- Ні, дорогенька, йди спати, ми самі приберемося, - Стас поцілував господиню у щоку і забрав з її рук чашки.

 

***

Понеділок, ранок.

-        Сашко, ні! – грюкнула Марта на собакена, коли він почав перекидатися у мокрому опалому листі, його чорні вуха «розліталися» у різні боки, коли він підстрибував, а довгий ніс вже був брудний.

-        До мене! – віддала команду Марта, але Сашко занурювався у купу гілок і почав гучно гавкотіти!

Ранкові сонячні промені заважали бачити балуване цуценя і Марта підійшла до гілок, які облюбував Сашко та оніміла від побаченого: з-під  пагорба землі виглядала жіноча рука з червоним манікюром, вона нахилилася і… боже милостивий, палець смикнувся…

Далі вже Марта допомагала своєму собаці відривати із землі жінку, коли вони звільнили їй обличчя, Марта тремтячими брудними руками набрала номер «Швидкої допомоги» і сіла поруч з напіввідритою жінкою прямо на землю. Сашко підскулював і лизав Мартине обличчя. Вона розуміла, що собакен так вибачається.

Хвилин за десять вже гули сирени авто швидкої допомоги і поліції, які наближалася до місця злочину.

 

- Матеус Ковальські, поліція Варшави, - поліцейський допоміг піднятися пані з землі і запропонував зігрітися у своїй службовій машині, бо не міг спокійно дивитися, як вона тремтіла від холоду.

- Марта, - відповіла пані.

 

Поки фахівці укладали жертву на ноші і водночас робили реанімаційні заходи, Марта вже сиділа на задньому сидінні поліцейської машини і пила гарячий чай з Матеусом, Сашко лежав біля їх ніг.

 

-       Як Ви думаєте, вбивця знайдеться? – Марта гріла руки о паперовий стаканчик із чаєм.

-        Зараз перевірю одну нічну заявку про розшук, - поліцейський взяв телефон і вийшов із машини.

 

Марта не зводила очей з обличчя поліцейського, він зробив купу дзвінків і коли подивився на Марту та посміхнувся, Марта зрозуміла, що є гарні новини.

 

-        Марто, Ви молодець! Завдяки Вам, жінка отримала шанс на життя, – почав «опер», - щодо злочинця, вночі з психіатричної клініки втік один хворий, черговий лікар зразу нам про це зателефонував. Перший дзвінок я зробив до лікарні і мені відповіли, що він вже повернувся, зараз на прохідній лікарні і вигляд у нього, начебто він спав у калюжі. Я зараз їду туди на допит, хоч мені і так все ясно.

«А мені не все ясно», – подумала Марта, - «бо незрозуміло, як поєднати божевільного втікача і відбитки протекторів біля жертви. Якщо тільки поруч із психіатричною лікарнею не розташовано пункт прокату транспортних засобів для втікачів)».

 

За такими миттєвими висновками Марта відчувала кар’єристів, які  насолоджуються швидкими перемогами. А можливо, цей поліцейський такий профі, що усі справи закриває, не відкривши?).

- Куди Вас підвести? - поліцейський завів машину і повіз пані з цуценям по вказаній адресі.

Вона попросила у поліцейського номер телефона й адресу шпиталю, на всяк випадок, і разом із Сашком вийшла з авто. На прощання Матеус козирнув рукою біля кашкету і поїхав далі. 

Марта, підхопивши під живіт Сашка, піднімалася до квартири ліфтом і міркувала над ранковою подією.

 

- Чого так довго? І що це з вами? Оце так пані з цуценятком! Вас що двох мити в мисці? – Стас, Вік і Ден задавали по черзі питання та напевно не розуміли – сміятися чи плакати, бо ті, що прибули з прогулянки походили на два брудняка.

- Ми із Сашком людину врятували, а бруд відмиється, - відповіла Марта та додала, - вимийте спочатку цуценя.

 

Вона, не роздягаючись, сіла на підлогу і добавила:

- А мені, будь ласка, каву по-ірландські, сюди. І неважливо, що тільки восьма ранку!

 

Ден і Вік полоскали Сашка в мисці, Стас готував каву, а Марта витягла з мокрої кишені телефон і набрала номер Ярослава:

- Привіт, поліцейський року! – почала вона розмову, як завжди, з підковирками.

 

Знайомство з Ярославом відбулося трохи більше місяця тому, коли однокласниця Марти благала допомогти в розкритті крадіжки, в який звинувачували українську переселенку, її племінницю. Тоді, у «нічній вилазці» на місце злочину, Марта завалила польського поліцейського на брудне мокре листя та ще й сама зверху на нього лягла…

 

- Привіт, красуне! – відповів Ярослав, - в тебе ранкові проблеми чи ти за мною скучила?

- Може б я скучила за тобою, але сьогодні мій ранок із Сашком почався з живого мерця, - Марта знімала брудні мокрі кроси однією рукою.

- З яким Сашком? – Ярослав з цієї інформації виділив саме цю.

 

Марта відчула нотки ревнощів, усміхнулася і розповіла все з самого початку: гості із цуценям, ранкова прогулянка, заворушений палець «мертвої» жінки…

- Чому я не здивований! Ти завжди там, де «гаряче»! – вимовив Ярослав.

- Я розумію, що в тебе купа своїх справ, але ти ж мій друг. Я можу розраховувати на твою підтримку? – Марта вже заходила у ванну, не звертаючи увагу на здивовані погляди Стаса і Віка.

- Марто, ти можеш завжди розраховувати і на мою допомогу і на мене, але попри все, не лізь у це діло, тут скоїлось майже вбивство і поліція розбереться без тебе! Я спробую все з’ясувати до вечора і тобі передзвоню, ок? – Ярослав подивися на годинник, вискочив зі свого кабінету і побіг на ранковий звіт перед керівництвом.

 

Марта дивилася на себе у дзеркало, бруднюще біле худі, волосся зліпилося, брудні крапочки навіть на лобі.

«Як гарно, що в універі скоротили її лекції з англійської… у неї буде час поміркувати над злочином…  а може це маніяк?… хоч до вечора треба почекати інфу від Ярослава…» - в її голові вже хаотично рухалися подумки, коли все тіло зігрівалося під гарячими струменями душа.

 

- Дене, а хто такий Ярослав? – запитав Стас, коли вимкнув фен і погладив шовкове, вже сухе, вушко песика.

- Це наш знайомий поліцейський, він запав на мою маму! – скривив усміхнену пику підліток.

- А звідки він взявся? – питання вже було від Віка.

І Ден розповів друзям все, що знав про історію знайомства.

 

Коли Марта вийшла з душу в махровому халаті та з рушником на голові, у вітальні за родинним столом вже зібралися всі мешканці цієї «хати», Сашко у снуді з «підхопленими» вухами, під’їдав своє цуценяче їдло у тарілці на підлозі.

- Марто, ми чули різні уривки телефонної розмови, дуже стурбовані твоїм новим захопленням щодо «режиму Шерлока»! – почав розмову Стас, - але ти повинна знати, що ми тебе підтримаємо будь коли та в будь чому.

- А правда, що поліцейський в тебе закоханий? – не утримався запитати Вік і залупавши очами, додав, - а чого «режим Шерлока»? мені здається, що ти, наша подруга, скоріше опиняєшся у «режимі Марпл»!

 

Марта з докором подивилася на сина і почала готувати сніданок.

- Мам, я нічого такого, - почав виправдовуватися Ден і почухав свою шевелюру, - а хіба ні?

- Так, хлопці, вже почався робочий день, у нас у всіх є свої справи, пізніше, ввечері, тут все обговоримо, ок? - Марта подивилася на годинник, поставила на стіл їжу, а сама ухопила філіжанку кави і пішла до свого імпровізованого кабінету на онлайн з англійської мови.

 

Після сніданку всі хлопці пороз’їжджалися по своїх справах.

Сашко ліг відпочити на свій килимок, згорнувшись клубочком.

З кабінету було чути тільки голос Марти:

- Будь ласка, відкрийте «Workbook», page 15…

 

***

 

- Навіщо Ви втекли з лікарні? Як Ви опинилися у місцевому парку? – Матеус Ковальські ледве себе стримував, бо питання до потенційного злочинця «ходили» по колу і не мали відповідей вже годину.

Справа, яка з першого погляду, здалася простою, набирала непередбачені оберти.

- Лікарю, може Ви спробуєте поспілкуватися зі своїм пацієнтом? – поліцейський піднявся зі стільця і почав ходити по кабінету лікаря туди - сюди.

- Пане Адаме, подивіться на мене, - лікар доторкнувся до психічнохворого чоловіка, який за десять років лікування в приватній клініці не подавав ніяких натяків на буйну поведінку, - Ви були в парку?

Адам струснув з рукава свого одягу засохлий бруд, підняв очі на свого лікаря і затрясся:

- Я її не вбивав! Вона сама! Він сам!

 

Ковальські почув перші відповіді пацієнта, наблизився до нього і нахилився над ним:

- То ти був у парку? Так?

 

Адам замотав головою, очі розплющилися, а його тіло почала пронизувати судома. Він розкривав рота, начебто, щось хотів сказати, але звуків чути не було.

- Пропоную припинити допит, - лікар водночас промовляв свої вимоги поліцейському і натискав на кнопку виклика санітарів.

- Та він тільки почав зізнаватися! – лютував на лікаря Матеус.

Але два величезних санітара вже «пакували» хворого і виводили із кабінету.

 

***

Понеділок.

- Привіт, красуне моя! – почула Марта в телефоні.

ЇЇ завжди нервувало його слово «моя», але зараз вона вирішила не звертати на це уваги:

- У тебе є що розповісти про злочин?

- Так, небагато інформації є. Може ти мене нагодуєш вечерею, а то я голодний, наче вовк? - не дуже сподіваючись на запрошення, попитав долю  Ярослав.

- То приїжджай, юначе, тільки у мене тут повний дім гостей, - Марта вирішила подратувати Ярослава і тут же додала, - та знаю, знаю, ти дорослий!

 

Цей неприкритий флірт Марти почули Стас і Вік, переглянулися та перекинулися усмішками між собою.

- Пішли готувати вечерю, мої любі друзі, у нас сьогодні буде гість, - господиня виставляла на стіл сиру картоплю, сало, цибулю, дістала кожному по ножу.

- О, сьогодні буде смажена картопля! – чоловіча родина взялася за справу, яку вдома робила удвох і завжди з задоволенням.

Ден заглянув до кухні, зрозумів, що у мами помічників вистачає і здриснув у свою кімнату до своїх справ.

 

- Привіт! Проходь! – Марта зустріла у дверях Ярослава, взяла з його рук смажене м'ясо у ланч боксі, торт, пепсі та понесла на стіл. Було дуже приємно, що її друг знав, що улюблений напій Дена - пепсі.

 

На столі вже парувала гаряча картопля зі смаженим салом і були розставлені тарілки.

 - Боже, яка смакота! Куди мені сідати? – запитав Ярослав і потягнув до себе найближчий стілець.

Ніжкою стільця він зачепив Сашка й усі почули жалісне скиглення цуценяти.

 - Хто це? - Ярослав нахилився і побачив під столом чудове створіння зі сумними очима та мокрим чорним писком, - я ж не спеціально! Іди будемо знайомитися!

Сашко обнюхав руку незнайомця, подивився на нього своїми оченятами, начебто зауважив:  «Треба бути уважним» та пішов жалітися до Віка.

 - Так, хлопці, давайте знайомитися! І сідати вечеряти! – Марта представила Ярослава своїм друзям.

 

Коли вся картопля і м’ясо були знищені, Марта ввімкнула чайник і поставила на стіл торт:

- Яка є інформація щодо цього жахливого злочину, Ярославе? – Марта затягнулася айкосом і уважно подивилася на поліцейського.

 Ярослав по свійські дістав ніж з кухонного столу і розрізав торт:

- Ну що можна розповідати? - почав поліцейський, - цією справою займається досвідчений поліцейській, у якого непогана статистика розкриття злочинів. Він майже зразу натрапив на слід злочинця. Це пацієнт приватної психіатричної клініки. Зізнання хворий поки не дає. Але це тільки поки.

- Тут ключове слово «хворий». Тобі не здається, що якось дуже швидко розкривається справа? Може цей досвідчений поліцейський звик таким чином робити собі гарну статистику розкриття? І його не цікавить справжній злочинець? Я не відкидаю, що псих може бути вбивцею, але давай це перевіримо? - Марта задавала питання, але всім було зрозуміло, що вона нікого не питає.

 

Чайник свистів вже кілька хвилин.

- Ми чай будемо пити? - Вік піднявся з-за столу, вимкнув чайник, заварив у заварнику чай, поставив чашки на стіл, - смачного, друзі!

Ярослав, Ден і Стас не відриваючи очей від Марти, просто підтягнули до себе чашки з чаєм.

- Дякую тобі, Вік! Не має за що! - Вік сам собі подякував і теж занурився у бесіду.

 

- А що жінка, яку ми із Сашком врятували? - Марта звернулася до Ярослава. Було зрозуміло, що вона вперто наполягала на своєму розслідуванні.

- Жінка у шпиталі Wilanow, стан важкий, поки без свідомості, на жаль, - Ярослав відкусив шматок соковитого бісквіту та зажмурив очі. Він дуже любить такий торт, який нагадує йому маму, бо вона завжди готує до його приїзду саме такий.

 - Ярославе, давай завтра з’їздимо на місце злочину? Я розумію, що там все перетоптано і перенівечено, але ж! - Марта подивилася таким поглядом на поліцейського, що відмовити було неможливо.

Ярослав ковтнув чай, махнув головою:

- Та звичайно, що я допоможу в твоєму розслідуванні, але ж я можу залишитися безробітним, тому що лізу, разом із тобою, у чуже розслідування!

- Не переймайся, дорогенький! Відкриємо своє детективне агентство! – жартувала Марта , дивлячись на Ярослава і посміхалася.

- Ок, завтра із самого ранку заїду за тобою, щоб прогулятися по парку, як мінімум. Може ще щось знайдемо нове по справі, як максимум.

Ярослав ніякій пані не дозволяв вити з нього мотузки, але чомусь ця пані має над ним неймовірну владу…

 

***

 

Сучасна чоловіча гардеробна шафа - безліч чорного одягу і взуття - куртки, пайти, світшоти, бандани…

Окремо полиця з жіночими хустками…Їх вже три… такі різні по кольору і такі однакові по відчуттям…

Він повернувся до дзеркала. Блиск очей мисливця вже стух…таке цікаве природне явище, коли блакитні очі звичайного парубка змінюються на зелений колір очей хижака…

Зараз на нього дивилися блакитні очі, від погляду яких мало які панночки могли встояти.

Він зібрав у хвіст своє довге шикарне біле волосся і закрив шафу.

Тепер можна зануритися в звичайне життя…

Вівторок.

Марта з вечора завела будильник на шосту ранку, але прокинулася ще раніше. Накинула на плечі плед і підійшла до вікна.

За вікном ще було темно, звичайно, останній місяць осені. Слава Богу, ранок без дощу.

Зазирнула до спальні Дена - її здоровенна дитинка спить - сопить.

Зазирнула до вітальні - Стас і Вік теж сплять, натягнувши ковдру до носів,  ймовірно, змерзли хлопці. Зате Сашко побачивши господиню, підняв голову, тряхнув вухами, вискочив зі своєї лежанки та почав ластитися біля ніг Марти.

- Все гаразд? - спросоння запитав Стас.

- Так, спи, я сама виведу Сашка прогулятися, - Марта нахилилася і посмикала м’якенькі вушка цуценяти.

- Так, сьогодні ти детективна собаця! Їдемо на місце злочину!

 

Коли Марта вийшла з під‘їзду з  цуценям, Ярослав посміхнувся:

- Шолома для Сашка не має!

- Нічого страшного! - Марта залізла на байка, усадила цуценя між Ярославом і собою, одягла шолом і скомандувала:

- Команда для виїзду на місце злочину готова!

 

Ярослав увімкнув фари байка та відчув руки бажаної ним жінки, це могло б бути насолодою обіймів, якби не скиглив і не крутився між ними собакен):

- Тож поїхали! - Марта відчувала думки Ярослава і сама могла б насолоджуватися обіймами, але як тільки вона торкалася цього красеня, в голові з‘являвся образ її чоловіка і думки вже були там, з ним, на війні…

 

Ярослав зупинив мотоцикл на галявині:

- Марто, ти пам‘ятаєш місце?

Вона випустила з рук Сашка, перекинула ногу і сплигнула на землю:

- Зараз не так видно, як було, але десь тут.

 

Вони залишили байк і пішли шукати місце злочину:

- Там точнісінько є куча з гілок, як0000000ими вбивця прикривав тіло жінки, принаймні, він думав, що тіло.

Сашко біг попереду та раптом зупинився й загавкав.

- Марто, а що ти будеш робити, коли закохана парочка забере «твою» пошукову собацю і поїде додому? - Ярослав не стримував сміху, але сам розумів геніальність здатності песика до пошуку.

 

Після ранкових цуценячих справ, Сашко почав розгрібати купу листя, поруч з місцем злочину.

В парку вже світало, але Марта все рівно увімкнула ліхтарик на айфоні та присіла до тієї страшної купи з гілками. Листя після нічних заморозків втратило колір… слідів взуття було такої кількості, що не було сенсу це аналізувати.

Вона піднялась і почала шукати поруч відбитки коліс, які учора  зафіксувала в своїй голові.

- Ярославе, подивись на це! Це може бути важливим, - Марта світила ліхтариком на фрагмент протектору, який не встигли затоптати).

 

Поліцейський оглядав поруч кущі та нічого такого не бачив:

- Зроби фото відбитку, Марто, та скинь мені на телефон.

- Ну як це так? Ні ґудзика тобі злочинця, ні зуба! Срака мотика! - Марта-Шерлок наклацала кілька фото під різними кутами і відправила на телефон Ярослава.

- Цікаво, а що шукає собаця? - запитав поліцейський, підійшов до Марти і в цю мить побачив, що до них стрибав Сашко, опале листя та його вуха розліталися у різні боки і він щось тримав у зубах.

Марта протягнула до собаці руку і отримала на долоню щось мокре та брудне.

- Фу! Що це? - Марта з гидливістю розглядала знахідку.

- Якщо я щось розумію у ваших жіночих прикрасах, то це резинка для волосся, - поліцейський уважно розглядав цю штучку.

- І схоже, що на ній шматок волосся? Йопт! І це прикраса блондинки? - Марта підняла брови і подивилася на Ярослава, - але наша жертва з коротким темним волоссям, то не треба виключати варіант зі злочинцем-жінкою?

Поліцейський дістав з кишені маленький пластиковий мішечок для речдоків і поклав туди резинку.

- Нам би відвідати жертву у шпиталі, - Марта взялася за рукав куртки Ярослава і зазирнула йому в самі очі, - я без тебе ніяк.

І знову він був готовий заради неї на все! Що ж це за плем’я таке - українські жінки?!)

- Вже пора їхати на роботу, бо справді, виженуть, - припустив Ярослав і поклав пакет з нахідкою до кишені, - сідайте на байк, детективне агентство!

 

Марта завела Сашка до квартири і крикнула Віку, щоб той забрав цуценя до ванної та вимив.

- Хлопці поїхали по справах, мам! Я біжу до школи, не хочу спізнюватися! - Ден натягнув на себе куртку та почав шнурувати кроси.

 

Марта подивилися на годинник і зрозуміла, що мити Сашка в неї теж не має часу, бо через сім хвилин починається семінар.

- Дене, будь ласка! Допоможи, я не можу затримувати цілий курс студентів!

Ден все зрозумів, дивлячись на маму та песика.

- Давай мені цю брудну собацю! - хлопець підхопив Сашка під мокре та брудне пузико та попер до ванної кімнати. Ще вчора він хотів мати свою собацю, а сьогодні зранку вже з’явилися сумніви - щось багато часу ця радість займає.

 

Коли синуля закривав вхідні двері, його матуся починала семінар:

- Good morning! Are all present?…

 

***

Вівторок, вечір.

Ярослав із Мартою показали черговій медсестрі на поверсі свої посвідчення. Марта, вже зазвичай - своє придбане у підземному переході, посвідчення приватного детективу, на що закоханий поліцейський тільки зітхнув.

- Потерпіла ще не приходила до тями та і лікар тільки-но пішов з чергування додому, - молода медсестра у білосніжному халаті стояла за стійкою з комп’ютером і пропонувала прийти завтра.

 

Поки парочка намагалася взнати хоч якусь інформацію, до сестринської стійки підійшла дівчина з довгим білявим волоссям, яке виглядало з під рожевої капи, привіталася та почувши питання про злочин, нахмурилася:

- Ви хто такі? Поліція вже все таке питала.

- Поліцейський спецпідрозділу Ярослав Зелінські і приватний детектив Марта. А Ви?

- Я Олівія, сестра Софії! - відповіла дівчина, її припухлі очі вказували на недосипання.

- Олівія, мені не байдужа доля Вашої сестри, це я знайшла її у парку, - Марта вирішила зразу почати спілкування з козирів, - можна з Вами поговорити, ми багато часу не відберемо.

- Так, почекайте, будь ласка, мене біля шпиталю, я побуду з сестрою кілька хвилин і вийду.

 

  На вулиці був суморок, неприємний осінній вітер пронизував одяг, дощ переходив у дрібний колючий сніг, і Марта з Ярославом, накинувши на голови капюшони, пішли чекати Олівію в авто, залишаючи за собою на засніженому асфальті сліди від взуття.

- Пане поліцейський, як ви думаєте, сестра могла намагатися вбити свою сестру? - Марта увімкнула автообігрівач та двірники, бо сніг на лобовому склі закривав огляд двору шпиталя і повернула розчервоніле від вітру обличчя до Ярослава.

Він з посмішкою подивився на пані, поправив її, вологу від снігу, прядку волосся, подивився в неймовірні очі і приблизив своє обличчя до поцілунку.

- Та ти здурів чи що? - вона рукою припинила наміри до обіймів, - знайшов час і місце! Дивись, наша «родичка» вийшла у двір.

Марта вискочила із авто, щоб зустріти Олівію, а Ярослав прокручував у голові слова про «не той час і не те місце»… то це означає, що у нього є шанс на інше місце та інший час…

 

- Якщо Вам зручно, пропоную поговорити у моєму авто, - Марта своєчасно підтримала пані за руку, коли та послизнулася на засніженій доріжці.

- Так, давайте, бо на вулиці дикий колотун!

 

Ярослав відкрив задні двері машини, допоміг Олівії та Марті сісти у авто, сам сів на переднє місце, праворуч водія.

- Що каже лікар про стан Вашої сестри? - Марта приготувалась до отримання нової інформації по справі, задала перше питання і натиснула кнопку диктофону у кишені, щоб потім прослуховувати не один раз, можливо, почути якісь нові слова чи відчути невпевненість відповідей через вібрацію голосу…

- Каже, що стан стабільно важкий, але шанси на життя є, - Олівія стягнула з голови капу і поправила волосся.

- Які у Вас були відносини з сестрою? - продовжувала запитання детектив і почула, що потерпіла, Софія є старшою сестрою, між сестрами були дуже довірливі відношення і вони розповідали одна одній все про своє особисте життя, хоч і жили окремо. Олівія - з батьком, Софія - орендувала житло з того часу, як почала працювати в бутіку італійського одягу.

 

Все, що розповідала Олівія здавалося дуже щирим, але резинка з залишками білого довгого волосся точила мозок…

- Що ви думаєте про цей випадок? - Марта дістала з кишені айкос і покрутила у долоні.

- Я знаю те, що Софія пішла на паті. У нічний клуб з подругами, - знизала плечима пані.

- А Ви не пішли з сестрою? - Шерлоку все ж не давала спокою ця клята резинка для волосся.

- У нас різниця у віці десять років, тому кожна мала свої компанії й свої клуби, - Олівія уважно подивилася на Марту і відчула до себе підозри, - я залишилася вдома в цей вечір. Вам теж здається не дотепним визначення психохворого головним злодієм у цієї справі?

Молодша сестра потерпілої перевела питання до себе у другий напрямок. Підозра і обвинувачування психічного хворого теж не давали Марті спокою. Алібі Олівії треба перевірити, а поки є запитання:

- А що Вам здалося штучним в обвинуваченні?

- Не зрозуміло, як сестра опинилася в парку, поруч з хворим, хирлявим чоловіком…

Олівія уважно подивилася на Марту:

 - Я вже думала звернутися до приватного детектива.

 

Ярослав зиркнув на Марту та кивнув головою, без слів пропонував їй взяти цю справу офіційно, як детективу.

Марта й так вже почала нишпорити щодо злочину, а тут ще й особисте замовлення від сестри постраждалої:

- Я можу взяти цю справу, але спочатку мені потрібно перевірити Ваше алібі, пані. Будь ласка, дайте мені свої паспортні дані, місце проживання і дані свого батька.

- Ок, я Вам все скину на телефон, - погодилася Олівія та вийшла з авто.

 

Марта пересіла за кермо, увімкнула двигун та відчинила вікна:

- Не люблю, коли в моїй машині запах чужих жіночих парфумів, навіть і непоганих, але не моїх.

Ярослав дивився на Марту і милувався її профілем. Він раніше не думав, що для неї важливі аромати та задумався щодо вибору свого парфюму:

- Мій парфум тебе не дратує, красуне?

Марта тільки повела плечем. Ну звісно, режим «Шерлок» увімкнено, в її голові вже будувалася низка кроків розкриття злочину…

 

***

Двадцять років тому. Угорщина.

- Алане, ти що досі незайманий? - Якоб з посмішкою та з глузуванням задавав питання своєму кращому другові.

Алан тримав у руках банку з пивом, навколо гриміла музика сучасного угорського рок-гурту Republic, в напівтемряві барного життя якийсь парубок прямо на столі роздягав п’янючу дівку… поруч почалася хлопчача бійка… в задушливому повітрі відчувався запах канабісу… дівки гучно реготали…

 

- Ти бачив цих? - Алан кивнув у сторону дівок, - такі мене зовсім не цікавлять, - стиснув рукою порожню пивну банку, кинув на стіл і взяв повну.

- Ну чому зразу ці? - Якоб закурив кальян і зажмурився від диму, - у мене є телефончик пані із досвідом, яка не тільки захопить, а й відкриє нові можливості. Покаже тобі «Кохання без обмежень»!

- То ти бажаєш мені підсунути якусь стару гримзу? Накшалт «Повія на пенсії?» - Алан долонею промокнув уста від залишків пінного пива, уважно подивився на друга і посміхнувся.

 

Алан і сам розумів, що у свої сімнадцять вже потрібно когось кохати чи, принаймні, хоч з кимось займатися сексом, як це роблять його друзі. Дівки-студентки його не заводили. В його голові іноді пролітали думки про секс із хлопцями, але від цього ставало ще гірше…

- Агов! Ти де, друже? Я що, сам із собою розмовляю? - Якоб плескав друга по плечу, - я тобі закинув на телефон потрібне смс з номером телефону,  не зволікай.

 

 

***

Середа, ранок.

За вікном сніжило, нібито взимку, віконне скло зсередини запітніло. Марта, замотана у плед, дивилася на ранкову завірюху та малювала вказівним пальцем на склі візерунки, вони були схожі на сніжинки. До зими залишилося зовсім трохи. Скоро новий рік… Так довго не має звісток від чоловіка… Клятій війні не кінця ні краю… Чужа країна… Чуже житло. Вона обернулася до ліжка, шукаючи очами телефон: «Що він завжди губиться?», залізла рукою під подушку, відкинула ковдру… «Ага, ось ти!», Марта набрала коротке смс і відправила Максу:

«Привіт! Ми за тебе переживаємо! З тобою все гаразд?».

 

Поки господиня поринала у свої роздуми, мешканці квартири попросиналися і почався рух.

Біля ванної утворилася черга, цуценя гасало по кухні, на плиті збігала кава.

- Доброго ранку, хлопці! Що за метушня із самого ранку! - Марта вимкнула каву і усміхнулася, - я зараз приготую сніданок. Ден, ти не забув, що в тебе сьогодні спортивні тренування?

- Ні, мам! Все під контролем! - синуля виглядав із своєї спальні і однією рукою запихав кросівки до рюкзака.

- Стасе, Вік, ви коли сьогодні повернетеся зі свого форуму? Я хочу на вечерю запросити Ярослава. Є що обговорити нашу справу.

- Плануємо повернутися о шостій, - відповів Вік.

- Нам теж цікаве твоє розслідування. І щоб ти знала, твої друзі просунуті в IT, юзають там по повній і пропонують тобі свою допомогу! - продовжив Стас.

- Ого! То у мене ціла команда! Люблю вас, хлопці! - Марта робила сендвічі та розливала каву по чашкам.

 

Чи буде в неї сьогодні онлайн із студентами ще не відомо. Все залежить від наявності електропостачання у Києві. Якщо знову будуть масовані ракетні атаки рашистів по українським електростанціям, можливий блекаут - це коли споживачі аварійно вимикаються, щоб не перегоріла мережа і цілі міста живуть у темряві, користуючись свічками, ліхтариками  та генераторами. Міста у такий час становляться схожі на громаду світлячків.

 

***

 - Серденько, ти можеш для мене зробити дещо? - Ярослав гіпнотичним голосом звернувся до своєї колеги, колишньої коханки, витяг з кишені пластиковий пакет із резинкою для волосся та поклав на стіл.

- Що це? - Лана взяла у руку пакет, - Десь народилося твоє дитя? А ти не впевнений, що твоє? - посміхалася експерт-криміналіст, у питанні відчувалося ще не згаснувше почуття до поліцейського.

- А ти, як завжди, з ревнощами? - Ярослав подивився на гарну молоду панночку і на свій наручний годинник, - це речовик у справі, будь ласка, подивись. Може щось спливе! - достав з іншої кишені шоколад і поклав на стіл Лані, - а я побіг, багато справ…

 

Марта сиділа на підвіконні, курила айкос, гортала у телефоні новини з війни та раптом побачила смс:

«Марто, у мене все гаразд! Я живий і здоровий! Планую у цьому місяці бути по справам у Львові. Ти зможеш приїхати?»

Серце заколотилося! Вона так довго не бачила чоловіка! Звичайно, вона візьме відпустку і поїде через кордон, щоб зустрітися з Максом. Така радість, що він живий і здоровий! Може їх кохання ще не зовсім зникло? Може з’явиться шанс на відновлення почуттів?

«Так, я приїду!» - вона відправила смс чоловікові та пішла на терасу працювати.

Треба на кілька годин абстрагуватися від думок про майбутню зустріч з чоловіком, від планування розкриття злочину та думати тільки про англійську, бо зараз тільки цей дохід дає можливість їй і Дену нормально жити у Варшаві. З початку війни Макс посилав їм гроші, а вже пару місяців - тиша. Вона розуміє, що йому потрібно і одяг зимовий придбати, і взуття, і паливо купувати для авто… вона все розуміє…

 

***

Середа, вечір.

- Ніхто не проти борщу? - Марта поставила на круглий стіл п’ять тарілок і каструлю у центр столу, - сподіваюсь, що усім вистачить, давно я не куховарила на таку кількість чоловіків.

- Борщ - це суп? - Ярослав дивився на вміст борщу, коли Марта заповнила його тарілку.

Неймовірний аромат заповнив кімнату.

- Борщ не може бути супом! Краще скуштуй! Моя мамуся смачно готує! - підтримав маму Ден, закидаючи ложку до рота.

 

Кілька хвилин тільки і було чути цокання ложок об тарілки - найкращий комплімент для господині.

- Марто, у мене для тебе є дивна інформація щодо злочину! - Ярослав перший все з’їв і піднявся прибрати свою тарілку у раковину.

- Круто! Розповідай !- підхопила розмову Марта.

- Знаю, що ти хотіла перевірити алібі сестри постраждалої, - Ярослав подивився на заклопотану Марту та піднявся допомогти прибрати зі столу.

- Ну так! Ця резинка з залишками довгого білого волосся! - Марта прибрала зі столу борщ і поставила чашки для кави.

 

- Мам, дякую за вечерю, - Ден взяв із холодильника колу та пішов до своєї кімнати.

- Ок, сину! - кивнула матуся.

- Алібі, звичайно, можна перевірити, але ДНК показало, що на резинці фарбоване чоловіче волосся, - випалив Ярослав і чекав від Марти реакцію, бо після отриманого смс від колеги, сам довго цей факт переварював.

 

Марта витрощила очі на поліцейського і присіла на стілець.

- Нам теж все це цікаво, друзі! Але зовсім нічого не зрозуміло! То може, якось по порядку? – перервав діалог Стас.

- Ок, - Марті самій не подобався хаос думок і треба вистроїти все належним чином, щоб розуміти куди рухатися далі у цій справі, то ж, що маємо на зараз:

- Що ми маємо, хлопці і дівчата? - Ярослав ковтнув каву і закашлявся від погляду Віка, - я мав на увазі, хлопці і Марта.

- А маємо ми наступне, - почала Марта, - жертва непритомна, на її шиї сліди гематоми, засоби вбивства не визначені, Софія - жінка, незаміжня, висока струнка брюнетка з короткою зачіскою тридцяти п’яти  років, полячка, працює у італійському бутіку столиці, ввечері була у нічному клубі на паті з колегами по бутіку. Підозрюваний - під вартою в психлікарні. Твої колеги, Ярику, цей злочин  кваліфікують, як розкритий, - Марта поставила на підзарядку айкос і повернулася до детективного гуртка, - далі, родичі жертви – батько та сестра потерпілої живуть разом, але окремо від постраждалої. Молодшій сестрі двадцять п’ять років, вона має довге біле волосся, але на резинці, знайденої Сашком, не її волосся, тобто, вона поза підозрою, поки поза підозрою, - Марта подивилася на Ярослава, підозрюваний - пацієнт психіатричної клініки, хирлявий, маленького зросту, у вбивстві не зізнається, але на місці злочину, схоже був, - продовжив перелік фактів поліцейський, - Місце злочину - місцевий парк. Жертва після задушення була зарита у землю, зверху прикрита гілками дерев. Біля місця злочину знайдені сліди протекторів авто і резинка для волосся із залишками довгого білого волосся – вже відомо, що фарбованого чоловічого.

- Ярославе, а щодо протекторів авто на місці злочину? - Марта ледве не забула про основний доказ, який сама і побачила.

- Так, завтра зроблю ідентифікацію, - Ярослав засмутився, бо він забув про це.

 

Стас посунув чашку з залишками кави та поставив на стіл свій ноутбук:

- Марто, скинь мені на телефон фото протекторів, зараз все зробимо!

 

Стас запустив пошукову програму, на екрані блимали різні протектори

 і авто, відсотки ідентифікації…
- Отож слухайте, - Стас потягнувся, задравши руки до гори, - протектори досить дорогого авто, позашляховика. У Варшаві таких - кілька. Точніше - три.

- Як нам знайти те авто, яке було у парку тієї ночі? - Марта встала зі столу та почала ходити по кімнаті туди сюди.

- Я б зразу подивився на власників і відкинув жінок, а тоді вже по кожному перевіряв би алібі. Звичайно, можна взяти зразок ґрунту у парку і порівняти із ґрунтом на колесах авто, але минуло вже три доби, - зробив підсумки Ярослав.

- Стасе, кинь мені на телефон, будь ласка, все, що зміг нарити про власників авто й давайте прослухаємо розмову із Олівією ще раз, - Марта ввімкнула диктофон.

 

За столом йшло жваве обговорювання фактів. У дверях вітальні з‘явився Ден:

- Та у вас тут цікавіше, ніж мої онлайн ігри! Пропоную малювати схему злочину, як це роблять професійні опери! - Ден підсів до столу та протягнув матусі зошит і фломіки.

- Слухайте! За останні  кілька років є зниклі жінки різного віку. Є кілька «висяків»! Навіть є фото жертв і зниклих, - Стас перегортав на компі досить багато інформації, - Марто, може їх треба  якимось чином класифікувати?

 

Марта мовчки палила айкос та дивилася в одну точку. Інтуїтивно вона відчувала, що це дуже схоже на маніяка, але як виявити.

- Стасе, спочатку треба подивитись тих жінок, які зовнішньо схожі з нашою жертвою: вік, статура, зачіска, - запропонував Вік, можна почати зі зниклих.

Стас розвернув екран до друзів.

- Ти що заліз у поліцейську базу? - у Марти із рота на стіл випав айкос, - та невже!

- Не зовсім поліцейська, але закрито-інформаційна. Зроби мені ще каву, будь ласка, - Стас знову занурився до ноуту, одне за другим відкривалися віконця та здавалося, що його туди затягує, як в коловорот, - подивіться, друзі, майже усі зниклі - блонди, напевно, найулюбленіший типаж для злочинців! О ні, є і чорняві!

Стас відсканував фото жертви на свій комп і програма сама почала шукати у базі зниклих, подібних їй.

Ярослав уважно дивився на екран компу:

- А це вже щось! Стасе, кинь мені, будь ласка, скрін цієї чорнявої зниклої, я по своїм каналам проб’ю додаткову інформацію щодо цієї пані.

 

Поки дорослі шукали схожих жертв, Ден намалював схему злочину і був дуже собою задоволений. Все, як в гарних детективних серіалах!

- Марто, сестра жертви, здається, Олівія, тобі запропонувала гроші за викриття злочинця? - Вік згадав діалог із диктофону, він тримав на руках Сашка та погладжував йому довге вушко.

- Вона сказала, що хоче найняти детектива, але про гроші нічого не казала, - відповіла Марта і подивилася на Ярослава.

- Так це ж і так зрозуміло, - Ярослав поклав свою долонь на руку Марти, - але, Красуне, для приватної агенції, мабуть, не досить твого уродженого таланту, треба підтвердження спеціальної освіти чи стажу роботи у поліції.

- Марто, а наш поліцейський не знає, що ти колись була його колегою? – трішки пафосно зауважив Вік.

Ярослав вже виходив із вітальні та коли почув ці слова розвернувся на сто вісімдесят градусів:

- Ти була опером?

Марта подивилася на хлопців і посміхнулася:

- Що ви лякаєте варшавську поліцію, друзі! Ні, Ярославе, я не була опером, але деякий час працювала психологом в аналітичному відділку поліції.

- То в тебе не одна вища освіта? – розчепірив очі Ярослав.

- Чого тебе так дивує? Боже мій, вже опівночі! На сьогодні, мабуть, досі, друзі! – Марта розвернула за плечі Ярослава у напрямку коридору.

- Ви укладайтеся, а я ще посиджу. Хочу, Марто, тебе зареєструвати, як приватного детектива, але поки не зрозумів механізм! - не піднімаючи очей, сказав Стас, - і ще, подруго, скинь мені на пошту, будь ласка, скріни своїх дипломів.

Марта хотіла щось заперечити, але Ярослав погукав її зачинити за ним двері.

 

Коли вона укладалась у своє ліжко, побачила довгоочікуване смс від чоловіка:

«Пропоную зустрітися у Львівській кав’ярні, геопозицію та час зустрічі скину пізніше».

 

***

Четвер .

- Варваро, привіт! Як твої справи? - Марті потрібно було з кимось обговорити майбутню зустріч із Максом і вона зателефонувала подрузі.

- Привіт, Марто! Бувало і краще! – відповіла подруга, яка останнім часом жила у Хорватії зі своїм чоловіком.

- Що трапилося? – запереживала Марта за Варвару. Здається, не тільки у неї сіра смужка у житті.

- Зі мною все норм, а от Маріо підхопив ковід нової хвилі, та отримав ускладнення і ми зараз кожен день їздимо до лікарні, як на працю. Але ми все подолаємо! - хвилювалася Варвара при розмові, - а що у тебе трапилося? Ти ж не просто так зателефонувала мені?

- Дякувати богу, усі здорові, але у мене дещо інше, - і Марта все розповіла Варварі, і про майбутню зустріч, і про довгий термін тиші, і про фото із волонтеркою з тюнінгом на обличчі та про своє бажання все прояснити.

- Я впевнена, що ти сама знаєш, що робити! Зустріч повинна бути! Твої наступні дії цілком залежать від твоїх планів на сімейне життя! - Варвара знала, що ще до війни стосунки між подружжям трохи охололи, але при бажанні дружини та чоловіка, ці стосунки можна реанімувати.

- Бути заміжньою жінкою краще ніж бути одиначкою. Ти це краще за мене знаєш, Варваро, - Марта сиділа у своєму кабінеті на терасі, використовуючи невелику перерву в роботі для розмови.

- Якщо ти хочеш зберегти родину, тоді треба подумати над ефектною появою у Львові! - Варя не збиралася надавати конкретні поради, досить було деяких натяків.

- То мені треба прийти на зустріч у костюмі стюардеси чи медичної сестри? - Марта почала реготати, уявивши свою стюардесну появу.

 

Подруги  разом сміялися над різними варіантами появ! Все було б дуже весело, якби не було так сумно.

Марта пообіцяла Варі держати її в курсі подій та попрощалася з подругою.

 

Ввімкнула комп… зазирнула у «Київ цифровий»… все зрозуміло - тимчасове відключення електропостачання по багатьох районах, то сьогодні буде онлайн тільки три студента, замість десяти. Заняття прийдеться перенести.

 

Шерлок пішла у вітальню за зошитом зі схемою злочину, сама ситуація дає їй можливість обдумати наступні кроки у розкритті справи.

Її поява в кімнаті визвала бурю емоцій у Сашка, він виліз із свого гнізда й почав крутити маленьким хвостиком та підскулювати.

- Ну ок, давай разом думати, - Марта сіла за стіл, взяла на коліна тепленьке цуценя і почала записувати у зошит питання:

- Яка адреса нічного клубу, де Софія була на паті?

- Дані про колег, з якими жертва тусила.

- Після реєстрації свого приватного агентства можна повідомити Олівію, що я беруся за цю справу й обговорити гонорар.

- Протектори позашляховика…

- Психіатрична лікарня…

 

Марта ще кілька разів прочитала свої нотатки та вирішила дочекатися друзів із форуму IT, щоб спочатку обговорити реєстрацію приватної детективної агенції.

- Мам, я вдома! - до вітальні зазирнув Ден у засніженій куртці.

- Привіт, сину! Роздягайся, я зараз приготую пасту із сиром, - Марта закрила зошит, переклала сонного Сашка в його м’яке гніздечко та почала готувати їжу:

- Як справи у школі?

- Все норм, мам! - Ден перед тим як сісти за стіл, нахилився і потріпав вуха песику, - який він чудовий, правда?

- Правда, давай їж, - Марта сіла напроти синулі, підперла руками щоки та задивилася, - ти в мене такий дорослий, синку!

 

Ден  уважно накручував довгі спагеті виделкою в ложці.

- Я скоро їду до України у Львів, - Марта вирішила зразу розповісти своє рішення синулі.

- Навіщо? Війна не скінчилася, - Ден підняв брова, бо дії мами були не зрозумілі.

- На зустріч із твоїм па, - Марта крутила в долоні айкос.

- А я? - Ден аж підскочив, почувши новину.

- Там війна, ти сам тільки що сказав та й у тебе не закінчився навчальний рік, - Марта знала, що може швидко переконати сина у необхідності залишитися тут, у Варшаві.

 

Вона сіла на підвіконня, закурила і подивилася на засніжене місто за вікном. В голові пролетіли асоціації - вона маленька дівчинка, за вікном білий сяючий сніг, на календарі новий рік, у квартирі пухнаста висока ялинка, під ялинкою пакунки з подарунками і всюди аромат мандаринів. Так! Аромат мандаринів завжди залишався у неї відчуттям свята, відчуттям щастя!

- Дене, ти ще щось будеш? - Марта повернулася до сина.

- Та ні, я наївся, піду зроблю домашку, - Ден подивився на матусю і не зрозумів, - Ти що? Збираєшся плакати? Отакої!

- Я так хочу мандарин! Поїхали зі мною у супермаркет! - Марта чітко зрозуміла, якщо вона зараз не відчує аромат мандаринів, то точно почне ридати.

- Та вирішено, я їду з тобою! - Ден підійшов до мами та обійняв її за плечі.

 

 

***

 

Двадцять років тому. Угорщина.

Алан сидів у великому зручному кріслі, тримав у руці банку з пивом і роздивлявся кімнату: напівтемрява, червоні важкі штори на вікні, на підлозі сірий м’який килим, на маленькому столику горять свічки, від яких по всій кімнаті розходяться сірі хмарки, з невідомим для нього ароматом.

Двері відчинилися і в кімнаті з’явилася Вона – не дуже молода, висока, струнка! Майже без одягу! Хіба він таке не бачив! З її появою хлопець не відчував ні бажання, ні збудження!

Алан дивився на неї, як на гарну картину, не більше! Лише одна деталь його зацікавила - шовкова кольорова хустка на шиї, кінчики якої Вона тримала тоненькими пальчиками з блискучим манікюром.

Жінка повільно, як кішка, наближалася до нього під музику, ступаючи босими ногами пухнастим килимом, її ступні потопали у ворсі…

Повія опустилася перед кріслом на коліна і почала знімати з хлопця джинси…

Алан запустив свої руки в її темні короткі волосся, повернув до себе її обличчя та побачив затуманені очі й вологі відкриті уста. Він провів рукою по вустам, по її шиї і доторкнувся до шовкової хустки… Неймовірно! Його тіло стало наповнюватися теплом. Для нього це були неймовірні відчуття! Він спустився на підлогу, став _міцно цілувати її уста і … стягувати хустку на шиї жінки сильніше і сильніше, поки чоловіче бажання не поширилося по всьому тілу і не досягло піку задоволення, наче судома пронизало тіло…

 

Після того, як «сексуальна гарячка» минула, він побачив, що накоїв…

- Гей, ти чого? – Алан тряс мертве тіло жінки, - відкрий очі!

- Ти ж не була проти! – він стягнув з її шиї шовкову хустку, але повія була вже мертвою…

 

***

- Марто, я бачив, як мої батьки купували яблука відрами! Але щоб мандарини купувати ящиками, такого ще не бачив, - Стас забрав із рук подруги великий пакунок із мандаринами та усміхаючись, відніс до вітальні, - Вік вигулює Сашка, а я вирішив приготувати вечерю.

- Я чую аромат куриного супчику, - Ден повів носом, допоміг мамусі повісити куртку у шафу та пішов до кухні на чудовий аромат.

- Ти не уявляєш, як мені захотілося мандаринів! - Марта викладала їх у велику миску, стиснула одну мандаринку пальцями й кімнату заповнив дивовижний цитрусовий аромат.

- Пахне новим роком! - Вік тримав у руках брудне цуценя після прогулянки та заглядав до вітальні.

- Бачиш! Запах нового року! І я про теж! - Марта стиснула у руках ще одну мандаринку та сік зі шкіри бризнув їй прямо на носа, - ммм!

 

Хлопці накривали стіл на п’ять персон, навіть не спитавши у Марти про поліцейського.

- Ярослава сьогодні не буде, - господиня попередила питання хлопців, - у нього якась дуже невідкладна справа.

- Ок, - зреагував Вік, але зайву тарілку залишив на столі.

- Марто, я зранку трохи порився в гуглі про реєстрацію приватної агенції і знаєш що? - Стас порушив звук стукотіння ложок об тарілки.

- І що?

- А те, що в Україні є крутякова електронна платформа Дія! І вона повинна бути додатком і в твоєму телефоні, - Стас промовив з величезним здивуванням.

- Дія є в смартфоні кожного українця, - втрутився Ден у розмову та здивовано відкрив очі, - для нас це звично!

 

Марта слухала хлопців та дивувалася тим, що звичайний додаток у телефоні, де зберігається купа різних документів та інформації, став для українців поденним, а це, навіть, для просунутої Європі є чимось фантастичним!

- Так ось! Відкрий свою Дію і дай мені телефон, - Стас протягнув руку до Марти, - ми зараз занесемо необхідні дані для реєстрації детективної агенції, оберемо систему оподаткування і через пару днів повідомлення про реєстрацію твого ФОП з’явиться на електронній пошті. Після того, як запис про реєстрацію ФОП з’явиться в Єдиному державному реєстрі, впродовж 2 робочих днів ти можеш отримати витяг з реєстру — він надійде тобі на пошту. Виписка має юридичну силу — її можна роздрукувати та користуватися, як будь-яким іншим документом.

- Стасе, ти геній! - Марта не очікувала такої швидкої реєстрації.

- Та це ваше міністерство цифрових технологій геніальне! А я звичайний айті! - трошки применшив своє значення Стас.

 

Стас займався реєстрацією ФОП, а Марта, Вік і Ден заглядали до телефону через його плечі:

- Цікаві мої, краще придумайте назву Агенції, ніж стовбичити наді мною!

- Назву? - в один голос повторили друзі.

- Може «Міс Марта»? Альтернатива «Міс Марпл»? - недовго думаючи, запропонував Вік.

- А нічого, що я заміжня і треба казати «місіс»? - Марта голосно посміхалася.

- А навіщо усім знати, що ти заміжня? Чи є інші пропозиції щодо назви агенції? - не зупинявся Вік.

- То нехай буде! - зареготала та махнула рукою Марта, - я ще не була Міс, а тим більш Марпл!

 

 

***

 

П’ятниця, ранок.

Марта завжди любила п’ятницю, останній робочий день, можливість запланувати безліч заходів на вихідні чи, навпаки, нічого не планувати й дати собі можливість просто у піжамі вештатися по дому.

Вона потягнулася у ліжку, подивилася на годинник у телефоні та вирішила ще повалятися під теплою ковдрою.

«Поки реєструється її агенція в Дії, у неї є пара-трійка днів для родини і себе. Треба завтра сходити із Деном до кінотеатру чи зоопарку, йому завжди не вистачає уваги мами. Стаса з Віком теж можна прихватити у свою компанію, якщо вони захочуть. І, необхідно знайти час для шопінгу, для шопінгу без свідків, бо у неї з’явилися деякі ідеї до блискучої появи перед Максом… А ще треба забронювати номер в готелі міста Львів, не в кав’ярні ж вражати свого чоловіка сексуальністю…» - за своїми думками Марта не помітила, коли до неї підкрався Сашко.

- Ти хочеш погуляти? - Марта своїми нігтиками почухала його лобик, - ок, дай мені одягнутися, красунчику, тільки сьогодні ми не підемо до парку, ми ще той злочин із тобою не розкрили.

 

Сашко обережно ступав по брудному снігу на подвір’ї, обнюхував все підряд, за своїми цуценячими смаками знаходив, обрані для себе, кущі і дарував їм свій ранковий сцик.  Інколи  сварився тоненьким «гав» на горобців, які заважали його серйозній справі.

У телефоні Марти дзенькнуло смс:

«Добрий ранок, Марто! Це Олівія! Я чекаю на Ваше рішення!».

«Добрий! Так, я беру цю справу. Давайте в понеділок зустрінемося о дев’ятій  ранку в кав’ярні, щоб обговорити умови… і гонорар. Адресу кав’ярні скину на Ваш телефон пізніше».

«Ок» - відповіла Олівія.

 

- А що сьогодні ніхто не збирається працювати та вчитися? Вже восьма ранку! - Марта тримала під пузико маленьку брудну собацю, - і Сашка треба мити!

Собакен слухняно висів на руці Марти та чекав, поки Вік підніметься та забере його до ванної.

- Дене, а ти чого ще валяєшся? - Марта присіла на краю ліжка біля сина, - треба ще день попрацювати, а в суботу поїдемо з тобою хоч куди!

- Вау! Я хочу в Музичну зону на концерт гурту «Без обмежень», туди збирається багато знайомих зі школи, гурт співає на підтримку Україні! - він дивився на маму сяючими очами.

- А чого раніше не казав? За добу навряд чи будуть гарні місця! - Марта скуйовдила густу шевелюру синулі.

- Мовчав тому, що завтра вечірнє тренування з волейболу, - Ден сів поруч з мамусею та прищурив очі.

- Один раз обійдуться без тебе! Давай вмивайся та збирайся до школи й не забудь попередити хлопців з команди, що тебе не буде, - Марта поцілувала синульку й пішла до кухні.

 

Там вже повним ходом йшла хлопчача тусня. Так цікаво жити великою родиною, та ще й і з цуценятком. Марті стало трохи сумно від думок про день, коли Стас, Вік і Сашко повернуться до Амстердаму.

 

- Якщо сніданок вже готується, то я подивлюся квитки на концерт, - Марта відкрила сайт, - до речі, хлопці, ви з нами?

- Звичайно! А куди йдемо? - запитав Стас і посміхнувся, - на розкриття злочину?

- На український гурт «Без обмежень», - Марта теж посміхнулася, - на розкриття злочину підемо пізніше!

 

Після сніданку хлопці пороз’їжджалися по справам, Сашко влаштувався у своєму гніздечку і поклав мордочку на м’який бортик так, що вуха звисали до полу і заснув.

Марта швиденько прибрала на кухні та пішла до кабінету. Сьогодні важкий день - на двох курсах нова тема, до вечора голосу не буде. А що робить, робота є робота, значить ввечері помовчить. Іноді це корисно! Помовчати!

 

 

Ярослав з самого ранку, ще до появи своїх колег, сидів за своїм робочим компом, відпрацьовував  протектори позашляховиків та їх господарів.

Він наче брав свій комп «на слабо»! Звичайно, треба було залізти до спеціальної бази.

Перше авто - номер, прізвище власника, вірніше власниці… так, це акторка, тендітної статі… зразу можна відкинути, як злочинця.

Залишається ще два позашляховика.

Друге - так, чоловік, політичний діяч, на час злочину у Варшаві не було, ок.

Третє - відомий пластичний хірург. Оце вже щось!

Ярослав закинув Марті інфу про підозрюваного і переключився на свою роботу, якої завжди була купа.

 

***

Субота, вечір.

«Без обмежень»!

Вільних квитків у сидячу зону на сайті вже не було, тому вся «родина» притоптувала перед сценою у фан-зоні.

«Вільні люди, так було, так буде,

Вільні люди,

Довкола нас вільні люди,

Вільні люди…»

На сцені звучала сучасна рок-музика відомого українського гурту, за музикантами на великому екрані український прапор змінювався фото революційного Майдану, Кузьми, Кличка, Шевченка, Івасюка, Стуса, Чорновола… від впевненого голосу фронтмена Сергія Танчинця та змонтованого відео за ним по тілу Марти розходилися мураші, на концерті вона відчувала себе причетною до історії України, до історії Незалежності!

Вона подивилася на Дена та побачила, що він відчуває теж саме! Та мить, коли слів не треба!

Весь стадіон мерехтів вогниками ліхтарів телефонів!

Багато хто знав слова усіх пісень і підспівував.

Енергія пісень поєднувалася з енергією кожного присутнього на концерті!

Якби пісенний ряд у турі рок-гурту не називався б «Вільні люди», його можна було назвати «Єдність», бо на концерті зібралася молодь всієї Європи.

 

Пізніше, після концерту, Стас і Вік вже у кетерінгу зустріли своїх знайомих із Голландії та Франції. Всі хлопці були під враженням концерту!

Емоцій на сьогодні було так забагато, що Марта вибачилася перед друзями, пригорнула до себе Дена та пішла на вихід, голосно наспівуючи:

«Вільні люди, так було, так буде»…

 

***

Неділя, ранок.

Марта готувала каву, аромат розходився по всій квартирі та діяв на усіх краще за будильника. В одному її вусі стирчав маленький білий навушник і мелодія, напевно, була повільною і романтичною, бо стегна рухалися зі сторони в сторону, ще й і коліна по черзі згиналися.

 

- Як гарно починається неділя! Приємно кава пахне! Наша дівчинка пританцьовує! – Стас підійшов до Марти і поцілував у плече.

- О! Добрий ранок! – Марта вимкнула навушник і розвернулася до Стаса, - давайте снідати поки кава гаряча!

- Вік, ти вже помив цуценя? – Стас вигукнув у ванну кімнату та побачив вибігаючого щасливого Сашка, а за ним і Віка.

 

Через кілька хвилин за круглим столом усі пили каву і смакували шоколадне печиво, яке вчора Стас і Вік купили у барі після концерту.

- Які сьогодні плани у моїх хлопців? – Марта по черзі подивилися на Дена, Стаса і Віка.

- Я буду вдома, - Ден взяв із кошика ще одне маленьке печиво, - бо на вулиці колотун та сніг із дощем починається! Бачите, що за вікном? – Ден махнув головою до вікна.

- Ми, мабуть, теж сьогодні нікуди не підемо, просто релакснемо, – Вік підняв до себе на руки цуценя і обійняв його.

 - А я тільки щось приготую на обід та поїду у місто по справам, - Марта вирішила нікому не казати, що їде до торгового центру за обновами.

- Твої справи точно не пов’язані зі злочином? – захвилювався Стас, - бо тоді ми поїдемо з тобою!

- Ні, хлопці, мені просто треба розвіятися трохи, - Марта зняла айкос з підзарядки і запалила.

- Тоді їдь хоч зараз, обід ми приготуємо без тебе, - Стасу дуже хотілося зробите щось приємне для своєї подруги, бо останнім часом у її очах не було веселих чортиків, до яких він звик у тому житті.

 

   Марта розглядала білизну з мереживом, в одній руці був комплект червоний, в другій – блакитний і який же з них був найбільш сексуальним вона так і не вирішила, тому взяла обидва.

Панночка вийшла з бутіку жіночої білизни до великого холу торгового центру, де вже все нагадувало різдвяні та новорічні свята: велика ялинка з прикрасами, різдвяні подарунки, відділ новорічних костюмів…

- У Вас є костюм Снігурки мого розміру? – Марта звернулася до продавчині, молодої дівчини, на голові якої був обруч зі сріблястою зіркою на маківці.

Молода продавчиня подивилася на панночку, потім на полиці, посмикала плечима, покрутила головою:

- Який Вам потрібен костюм?

У тут Марту осяяло! Це ж Європа! Тут тільки Санта Клауси та Різдвяні гноми!

- Вибачте, нічого не треба! - трошки сумно відповіла Марта.

 

З великими пакунками вона сіла за маленький стіл кав’ярні, замовила каву та стала продивлятися новини на телефоні.

«Добрий день, моя Красуне! Як справи?» - прочитала смс від Ярослава і відповіла:

«День добрий, юначе. Я зараз трішки зайнята. Якщо є якась інформація щодо нашої справи, скинь мені будь ласка на телефон, я прочитаю пізніше!» - відповіла Марта Ярославу, взяла в руку філіжанку з гарячою запашною кавою і … її очі зачепилися за вивіску бутіку «SeхShop».

 

Марта згадала, як колись, років п’ять тому, вона з друзями зайшла в величезний «SeхShop» в Амстердамі і там влаштували цирк, тикали пальцями у безліч засобів, щиро не розуміючи застосування, та коли щось було зрозуміле, але перевершувало їх фантазії, піднімали регіт на два поверхи шопа!

 

Марта розрахувалася за каву, чуть не забула пакунки та попрямувала до бутіка «SeхShop». Вітрини з фалоімітаторами, гумовими дівками, засобами БДСМ, якісь віяла та парфуми з афродизіаками…На стіні висів блакитний костюм стюардеси – просто вау!

- Будь ласка, підберіть мій розмір! – звернулася Марта до консультанта бутіка, хлопця-красеня із татуйованими руками і шиєю.

 

Консультант провів Марту в примірювальну кімнату та за хвилину подав їй кілька розмірів костюму.

Це таке випробування сьогодні, коли треба з себе зняти весь одяг, а його кілька шарів, а потім вдягти… але мета вище спокою!

У дзеркалі було неймовірне створіння у блакитному: красуня у вузькій короткій спідниці, яка відкривала стрункі довгі ноги, облягаючому жакеті з глибоким декольте і на блискучому темному волоссі ота сама – пілотка стюардеси… Те, що треба! Макса вразить вщент!

 

Коли Марта під’їхала до свого дому, вже почало сутеніти. Ці коротенькі та похмурі, майже, зимові дні завжди діяли на нерви, але не сьогодні! Вона залишила пакети від шопінгу в багажнику, щоб не було зайвих питань від хлопців та взяла тільки пакунок із солодощами до чаю.

Повітря було настільки морозним і колючим, що у носі защипало поки добиралася до під’їзду.

- Хлопці, привіт! – Марта переступила поріг квартири і почула смачний запах смаженого м’яса, - та невже, ви самі упоралися із вечерею?!

- Заходьте, пані, зараз будемо їсти! – Стас переможно виглянув у коридор та повернувся в кухню до плити.

 

На кухні всі були при ділі: Стас смажив стейки, Вік нарізав квашену пелюстку, Ден розставляв прибори на столі, Сашко мирно сидів у своєму цуценячому гніздечку і тільки блимав оченятками.

- Яка краса! – Марта милувалася чоловічими рухами.

- Мам, а ти смаколиків купила?

- А як же, моє дитинчатко! Все, що ти любиш! – вона розкладала печиво, кекс та цукерки в окремі тарілки.

- Я змерзла, то може трішки зігріємося віскі? – Марта виставляла з холодильника на стіл запотілу пляшку, - Дену зрозуміло - пепсі.

- Усі За, - відповів Вік і запропонував нарешті сісти і вечеряти.

 

Після віскі та смачної їжі Марта прогорнула повідомлення в телефоні і побачила смс від Ярослава, де він запрошував її завтра увечері з’їздити до власника позашляховику. Звичайно, ніяких подробиць щодо адреси, щоб вона сама не поперла туди самотужки. Але додав, що це відомий пластичний хірург.

Далі цілий звіт:

«Алібі Олівії перевірив. Все, що вона розповіла, підтвердилося. У неї та її батька чітке алібі.

І ще, щодо жертв схожого типажу потерпілої: типаж і вік схожих зниклих поки знайшов двох, але перша зникла пані – в Угорщині, друга – у Польщі.

Перша пані зникла двадцять років тому, вона офіційно ніде не працювала, жила самотньо, без родини і через деякий час її сусіди оголосили в розшук.

Друга пані зникла десять років тому, у Вроцлаві, вона працювала барменом у нічному клубі, про зникнення заявив її друг, який мав нормальну репутацію.

Ні панночок, ні їх тіл досі знайдено не було.

Дуже примарний зв’язок між усіма випадками…» - написав Ярослав і додав: «Так давно тебе не бачив, моя Красуне! Скоріше б завтра!»

 

Марта обперлася стегнами об підвіконня, відкрила повідомлення на електронній пошті і побачила підтвердження реєстрації свого ФОП «Детективне агентство «Міс Марта».

- Хлопці! Я справжня детективиня! Дивіться! – вона показала Стасу і Віку повідомлення.

- Вітаю тебе, подруго! Ти сама роздрукуєш чи тобі допомогти? – Стас радів не менше Марти.

- Ні, я сама впораюся! І документ роздрукую і посвідчення поновлю. Дуже вдячна тобі, Стасе! – Марта міцно обійняла друга, - як гарно, що ви у мене є!

 

Вона згадала, що завтра зранку призначила зустріч Олівії, відправила їй геопозицію «CREMA CAFFE» та нагадала про зустріч о дев’ятій ранку.

 

 

***

Понеділок, ранок.

Марта завела будильник раніше, щоб вигуляти Сашка і ще раз на самоті в голові прокрутити план розмови з сестрою потерпілої.

Вигулювати цуценя зранку приходилося з ліхтариком, бо вуличне освітлення було вимкнене «через одне» – руzкая війна відгукувалась  підвищенням тарифів на електрику по всій Європі, а в рідній Україні тривала війна і там цілі міста без світла, тепла, зв’язку… так все жахливо, але все одно, хотілося додому, до рідного Києва.

Марта виринула зі своїх роздумів і побачила тремтячого  Сашка, зрозуміла, що треба повертатися додому. Цуценя зраділо, що вони повертаються додому і бігло навипередки! Коли Марта не встигала за ним, повідець натягувався, Сашко обертався до неї і голосно підгавкував, типу:

«Ну що ти там? Давай швидше!».

 

До квартири дісталися голосно під цуценячий гавкіт та усіх розбуркали.

- Хлопці! Пора вже прокидатися! Початок неділі – це серйозно! – Марта швиденько помила лапи Сашку, відправила його до Віка та почала збиратися до зустрічі.

 

До кав’ярні детектив з’явилася трохи раніше назначеного часу, замовила каву і сіла на високий стілець біля широкого підвіконня, яке водночас було столом.

Марта потерла рукою запотіле холодне скло, щоб з’явилося віконце для огляду вулиці.  А день, хоч і морозний, але обіцяв бути сонячним і вже перші промені обережно пробивалися крізь тендітні хмаринки, що гріло душу.

- Добрий ранок!

 Марта обернулася і побачила поруч ефектну блондинку:

- Добрий ранок, Олівіє! Сідайте біля мене, є кілька запитань, думаю, що за годину впораємося.

Олівія легким жестом замовила баристі каву, сіла поруч із Мартою і уважно розглядала жінку-детектива: одяг в палево-димчастих кольорах,  свіжий френч на нігтях, довге доглянуте блискуче волосся, закручене на одне плече і проникливі очі, хоч з натяком на якийсь дитячий вогник.

- То Ви, Марто, беретесь за нашу справу, - більш затверджене, ніж із запитом почала Олівія.

- Так, - відповіла детективиня і затягнулася айкосом.

- Хочу, щоб Ви розуміли, що ми з батьком хочемо знайти та покарати злочинця.

Марта зупинила погляд на замовниці та закашлялася аж до сліз:

- Давайте так, я знайду злочинця, передам у поліцію, а вирок він отримає відповідно державних законів, - Марта вказівним пальцем витирала сльози під очима і чекала погодження.

- Ну нехай буде так, - Олівія відхлебнула каву і достала з кишені гроші, - це аванс, а коли справа буде зроблена, ми добавимо ще стільки ж.

Марта взяла у руки злоті, у голові перевела по курсу на євро, непогано… а як щоб вона погодилася ще покарати злочинця, то можливо було б і більше, але Марта детектив, а не кілер. Фу-фу-фу, що за думки, пані.

- Гаразд, а тепер мені треба від Вас наступна інформація, - Марта задавала питання по одному та отримувала відповіді, ввімкнувши диктофон:

Софія та Олівія зведені по батьку сестри, коли мати Софії померла, дівчині було дев’ять років і батько одружився на зовсім молодій дівчині, через рік народилася Олівія. Вони жили звичайною родиною, принаймні так думали сестри. Та, коли Олівії виповнилося шість років, її мати втекла з дому, навіть, не попередивши свого чоловіка. Так, чоловік, батько Софії і Олівії став для дівчаток і татом і мамою.

Тепер Марті зрозуміло, чому сестри зовсім не схожі одна на одну.

Марта отримала від Олівії адресу нічного клубу, де в останнє бачили Софію до нападу та номер телефону кращої подруги сестри.

 

Олівія пообіцяла зразу зателефонувати, як тільки Софія прийде до тями, запропонувала детективу робити фото-звіти та смс-повідомлення про просування справи і розпрощалися.

 

Марта накидала у нотатках в телефоні план на три доби та відправила смс Ярославу:

«Привіт, поліцейський! Є деяка інформація від сестри потерпілої, розповім ввечері, при зустрічі. Пропоную їхати до пластичного хірурга на моєму авто, бо на твоєму байку примерзнемо шмарклями до сидіння», - відправила смс, вийшла з кав’ярні, сіла у авто та поїхала додому попрацювати. Сьогодні у Марти ще було три приватних уроки з англійської мови.

 

***

 

Ярослав вже працював зі свідками по своїй черговій справі, яким не було ні кінця ні краю, коли отримав смс від Марти. Ця жінка, начебто, тримала його серце у своїх долонях і не вдавалось про неї не думати й не хотіти її, навіть коли у його житті  були інші.

Ну якщо хоче їхати на авто, то нехай так і буде, але, коли Марта сідає позаду нього на байк та дуже інтимно обіймає його руками, то Ярославу здається, що вона теж до нього не байдужа…

 

День поліцейського промайнув дуже швидко – свідки, виїзди у місто, пошуки нових свідків, наради з колегами…

 

Коли ввечері Ярослав їхав до Марти, то побачив на розі вулиць бабусю, яка продавала у такий холод вже підмерзлі різнокольорові айстри. Зупинився і купив все, що було у бабусиному відрі…

Він розповідав Марті про бабусю та квіти, чекаючи на порозі квартири, бо вона все ніяк не знала, що вдягнути та взути, то почув питання:

- То ці квіти мені чи ти пожалів бабусю? – Марта глузувала над і без того, збентеженим поліцейськім.

- Я зупинився купити квіти для тебе, але коли побачив змерзлу бабусю, пожалів її та купив все, що у неї було, - виправдовувався Ярослав.

- Дай мені сюди квіти, серцеїдка, я їх підріжу та поставлю у воду, - Вік вирішив прийти на допомогу Ярославу та забрав із рук Марти квіти.

- Дякую, друже, нам вже треба їхати по справі, а наша Красуня хоче мене випробувати на вошивість чи ще щось там, - поліцейський подякував Віку та допоміг Марті вдягнути куртку.

 

- Може вам треба допомога, друзі, то ви кажіть, - запропонував Стас, - а знаєш що, Марто, дай мені свій телефон, я зараз за мить тобі зроблю термінову програму оповіщення про небезпеку і на мій телефон прийде твоя геопозиція, коли ти натиснеш три рази оцю бокову кнопку, отак, - показав як це просто зробити, навіть, не виймаючи айфон із кишені, - і я буду розуміти, що ти влізла в халепу та зразу приїду на допомогу!

- Стасе, зроби таке оповіщення і на мій телефон, будь ласка, хоча я сподіваюся, що наша Шерлок-Марпл сама не полізе у пекло! – Ярослав протягнув телефон Стасу.

 

 Вже через п’ять хвилин поліцейський та детективиня їхали по дорозі до підозрюваного, власника позашляховика.

- Нам їхати з півгодини, його помешкання майже за містом, - Ярослав подивився на Марту, потім на спідометр, де швидкість збільшувалася, - але не треба так поспішати, на дорозі ожеледиця, - він обережно зробив зауваження Марті.

- Ти пристебнутий, юначе, то не бійся, все буде гаразд, - Марта посміхнулася та ще більше прискорила авто.

Ярослав насолоджувався кожною хвилиною поруч із Мартою, а вона вирішила, що він боїться швидкості чи просто його дратує.

 

Їх авто зупинилося біля величезних металевих воріт і білого позашляховика поруч.

- Це ж та машина? – Марта вимкнула своє авто та разом із Ярославом підійшли розгледіти протектори.

- Ви хто такі? – почулося за їхніми спинами.

Марта випросталась, розгорнулася і побачила перед собою високого молодого чоловіка, стать якого та вигляд вказував на заможність, впевненість і снобізм:

- Приватний детектив. До Вас є кілька запитань, - витягла з кишені нове посвідчення зі своїм фото, піднесла до очей сноба та сама міркувала: «Чи може оце бути вбивцею? Що йому не вистачає в житті? Як його притиснути до зізнань?»

- Слухаю Вас, пані, - сноб натиснув кнопку на брелоку, позашляховик поблимав фарами та клацнув замками.

- Будь ласка, не поспішайте, - Ярослав перекрив дорогу до водійської двері.

- Де Ви були ввечері в позаминулу неділю? – почала детектив з головного питання.

- Я був вдома. Отут, - хірург трохи замислився, відповів і махнув рукою у сторону воріт.

 

- Хто це може підтвердити? – продовжувала запитання Марта.

- Моя дівчина, - відповів роздратовано підозрюваний.

Ярослав оглянув вулицю, стовпи напроти дому та побачив камеру відеоспостереження:

- Камери працюють?

- Так, авжеж, можете продивитися відеозаписи, - хірург набрав на телефоні номер та віддав наказ, - Марек, мені потрібні відеозаписи з камери за позаминулу неділю. Зроби копію та винеси флешку до воріт.

 

У Марти майнуло в голові, що якби чоловік щось приховував від них, то так легко не дав подивитися відеозаписи того дня чи вже встиг стерти відео.

- А я дуже поспішаю! – звернувся сноб до Марта та Ярослава.

- Ок, але з початку покажіть нам салон і багажник, - наполягав на огляді поліцейський.

 

Пластичний хірург нервово видохнув та показав усе на запит:

- Тепер я можу їхати? Я добряче запізнююся на зустріч!

- Так, дякую, але, будь ласка, будьте на зв’язку! Можуть бути ще запитання, - порекомендувала Марта хірургу, хоч після огляду позашляховика не було нічого виявлено, - і може, Ви пустите нас додому продивитися відеозаписи камери спостереження, бо на вулиці холодно очікувати?

Хірург зробив ще один дзвінок Мареку, почекав, поки помічник вийде на вулицю, запросить детектива та її супутника додому і, не прощаючись, поїхав по справам.

 

У Марти так замерзли руки, що вона ледве ворушила пальцями, коли розв’язувала шарф.

Помічник провів Марту та Ярослава через великий просторий хол, де на пів стіни був камін, всередині палало багаття, що робило оселю затишною та гостинною. Марек завів парочку до невеликого кабінету і запропонував сісти біля копма, де вже почалося скачування інформації на флеш.

 

- Давайте подивимося конкретно той день, - Марта витягла айкос, затягнулася і тільки тоді згадала, що не запитала у помічника дозвіл на паління, - нічого, що я?

Помічник махнув рукою та увімкнув потрібне відео.

- Стоп! – вигукнув Ярослав, - машина виїжджає з вашого двору! Як це? Хірург сказав, що він був дома!

- Так і було, він попросив мене відвести машину на СТО для діагностики, - відповів хлопець.

- Зробіть паузу на цьому місці та збільшіть кадр! – закомандувала Марта.

 

«За кермом точно не хірург, ага, досить гарно пізнається обличчя помічника», - Марта уважно подивилася на хлопця, наче примірювала його на роль маніяка, - «Худорлявий, рафінований інтелігент. Багато таких злочинців, які на перший погляд є сама невинність».

- А тепер давайте докладно, - Ярослав витяг з кишені наручники, покрутив їх та поклав на стіл.

Хлопець весь затремтів, на очах з’явилися сльози і він тоненьким голосом почав виправдовуватися:

- Я тільки відвіз це авто на СТО, залишив його там і поїхав у гості до батьків.

- Хто може підтвердити Ваше алібі по хвилинам? – Ярослав побрязкував наручниками, що ще більше додавало психозу помічнику.

- Фахівець на СТО, мої батьки, - Марек потроху приходив до тями, коли це проговорював.

- Ок, дай нам адресу СТО і поки можеш бути вільним, - поліцейський заховав наручники у кишеню.

 

Парочка попрощалася з Мареком та сіла у авто, кожен зі своїми думками і поїхала додому.

Марта думала про наступний крок розслідування – все рівно треба перевірити алібі помічника, нарешті відвідати психіатричну лікарню, уважно перечитати інформацію, яку на її телефон переслала Олівія одразу після зустрічі в кав’ярні, про те, що мало часу приділяє сину, про те, що скоро відбудеться зустріч зі своїм чоловіком...

Ярослав дивився на засніжене узбіччя та на Марту, яка керувала впевнено своїм авто по слизькій дорозі, він відчував, що вона подумки планувала наступні дії і, водночас, докоряла себе, що мало приділяє часу вихованню сина. Він спіймав себе на думці, що відчував цю панночку краще, ніж знає.

 

-Тобі не здається, Красуне, що ми вже прямуємо до фінішу розкриття злочину? – Ярослав доторкнувся своєю долонею до руки Марти, якою вона тримала кермо.

- Я теж це відчувала сьогодні перед візитом до хірурга, а зараз, начебто, такої впевненості не має. Ти бачив чистий салон і «вилизаний» багажник? Чи він не причетний? Чи навпаки, зробив генеральне прибирання після злочину! І під підозрою хто? Помічник? - Марта натиснула на гальма перед світлофором і машину трішки повело, - загадки тільки починаються, - промовила вона через посмішку.

 

***

 

Вівторок,  день.

Наступного дня після завершення онлайн роботи, Марта заглянула у кімнату Дена і вирішила навести порядок на його робочому місці, хоч заздалегідь знала, що після повернення зі школи, син буде бурчати.  Їй і самій, коли навчалася у школі, не подобалося, коли її мама розкладала речі по шафам та полицям. Навіщо? У кожного своє відчуття порядку та комфорту.

Вона позбирала м’ятий папір зі столу, щоб викинути у сміття, склала стопочкою кілька книжок і побачила, що з однієї книжки виглядає куток глянцевого фото, відкрила сторінки та впізнала дуже давнє фото з поляроїда, де вона, Макс і маленький Ден гуляють по паризькому Дісней Ленду.  Оце так знахідка! Ден береже у себе це давнє фото, яке вже втратило якість і різкість!

Марта до цього і не уявляла, що Ден так прив’язаний до родини, у розмовах його були тільки ігри онлайн, спорт та друзі. Вона торкалася пальцем до родинного фото та згадувала ті найкращі часи і знала, що треба зробити все можливе, щоб зберегти родину…

Подивилася на годинник у телефоні і вирішила, що не буде чекати до вечора Ярослава та сама поїде до СТО і до нічного клубу.

 

Марта дуже швидко доїхала до станції технічного обслуговування авто по навігатору, зупинилася перед невисокими, але довгими будівлями, більш схожими на гаражну спілку та почала визначати по воротах головний вхід. «Так, скоріше за все, адміністрація отам», - визначилася про себе детектив і пішла у наступ.

- Добрий день! Я детектив. До вас є кілька запитань, - Марта розкрила своє посвідчення та наблизила до обличчя немолодого чоловіка у бейсбольці, який сидів за комп’ютером і одним пальцем тикав по клавішам запорошеної клавіатури.

- Добрий день, слухаю Вас, - чоловік підняв очі до посвідчення і рукою запропонував пані присісти напроти нього.

- Оцю машину привозили до Вас на діагностику? – Марта показала фото машини, з такого ракурсу, де було видно номери.

- Так, це наш клієнт, - не вагаючись, відповів чоловік.

- Можна подивитися в журналі дати, коли у Вас було це авто? – продовжувала запитання детектив.

 

Адміністратор погортав сторінки засмальцьованого зошита і прочитав їй кілька останніх дат, коли на СТО була ця машина.

- В якій годині позашляховик привезли до вас та скільки часу авто знаходилося тут? – Марта в голові прокручувала варіант, про те, як би міг помічник використати цю машину у своїх цілях.

Машину привезли опівдні у неділю, а забрали через добу, - не піднімаючи голови, відповідав чоловік та гортав сторінки журналу.

«Треба весь час помічника розкласти по хвилинам, коли будуть дані з вуличної камери спостереження», - подумала детектив і попросила зробити фото потрібних сторінок.

 

- А хто працював із авто на СТО? – Марта вирішила поспілкуватися з фахівцем.

- Це був… Бушич, - адміністратор ще раз перевірив ім’я фахівця, - так, Бушич.

- Я можу його побачити? – Марта була впевнена, що почує потрібну інформацію від цього чоловіка.

- У нього кілька вихідних, він буде у четвер, тоді і приїжджайте. А він щось накоїв? – тільки в кінці розмови адміністратор почав хвилюватися.

- Ні, він мені потрібен, як свідок. Дякую, що приділили мені час. До побачення, - Марта прощалася з чоловіком та вже міркувала про наступні зустрічі у нічному клубі.

 

Поки вона спілкувалася на СТО, ще більше похолодало і зовсім потемніло, що прийшлося ввімкнути ліхтарик на телефоні, щоб дивитися під ноги і не гепнуться на підмерзлих, після морозу, калюж на шляху до свого авто.

У машині Марта увімкнула обігрівач та набрала номер Дена:

- У тебе все гаразд, сину?

- Так, все ок! Ти скоро? – відповів Ден, - хлопці питають чи тебе чекати на вечерю?

- Звичайно! За годину, може півтори буду дома, - невпевнено відповіла Марта, дивлячись на годинник, - все, чао, у мене друга лінія.

 

- Привіт, Ярославе! Я тільки збиралася тобі телефонувати, правда! – виправдовувалася панночка, - я зараз їду у той нічний клуб, де в останнє бачили Софію, геопозицію тобі вже скинула, до зустрічі.

 

Коли Марта під’їхала до клубу, байк Ярослава був вже біля входу, а сам поліцейський робив огляд прилеглої території:

- Більше тижня минуло після того вечора, звичайно, тут нічого такого не побачимо. А ось трохи далі на отій будівлі щось схоже на камеру відеоспостереження, бачиш? – показав він долонею на стовп з ліхтарем з протилежного боку вулиці.

- Це мабуть, камера тієї фірми, бачиш ту вивіску? – Марта прикидала кут обхвату камери.

- Так, але вхід нічного клубу, можливо, проглядається, - відповів Ярослав, - і виявити це ми зможемо тільки завтра.

 

- Ок, а сьогодні давай поспілкуємося з кимось у клубі, наприклад, з охоронцями, вони завжди все і всіх знають, - Марта потягнула Ярослава за рукав до входу розважального закладу.

 

- Розважальна програма тільки за дві години, - загородив прохід міцний чоловік, схожий швидше на вишибалу, ніж охоронця.

- Детектив. До Вас є кілька запитань, - вже не в перше за сьогодні Марта козиряла своїм посвідченням, - подивіться, будь ласка, на фото цієї жінки. Ви її знаєте?

Охоронець глянув на фото, знизав плечима:

- Імені не знаю, але кілька разів бачив у тут, у компанії.

- Що можете про неї сказати? – Марта продовжила запитання.

- Та сказати нічого: доросла жінка, з подругами пила та курила кальян, інколи до них підсаджувалися чоловіки, танцювали. Нічого особливого, як усі відвідувачі, - охоронець почухав потилицю.

- Ви не пам’ятаєте у позаминулу неділю вона сама із клубу пішла чи може з якимось чоловіком? – запитав Ярослав, роздивляючись антураж залу, де зашторені вікна, диванчики, навіть, атмосфера були надто інтимними.

- Цього не знаю, але те, що ця компанія добряче набухнячилася, це пам’ятаю, - відповів охоронець і стало зрозуміло, що більше нічого цікавого він не скаже.

 

Детектив та поліцейський подякували охоронцю і пішли з клубу.

- Поїхали до нас, повечеряємо, - запропонувала Марта, коли підходила до авто, - заразом із хлопцями поспілкуємося.

- Гаразд, - Ярослав зовсім не сперечався, - тільки заїду за солодощами до чаю і приїду.

- Ок, будемо тебе чекати, - Марта посміхнулася і сіла в авто.

Ця посмішка для Ярослава начебто бальзам та ще й запрошення у гості! «Який чудовий вечір!» -  Ярослав сів на байк та газонув так сильно, що колеса покрутились на одному місці і байк підстрибнув, наче коняка. Марта це побачила, відчула його настрій і ще раз посміхнулася.

 

- Синку, що треба купити у магазі? – Марта побачила по дорозі супермаркет і подзвонила Дену.

- Нічого не треба. Вік приготував голландську їжу під назвою «хутспот», по нашому – м'ясо з овочами. А ти де, мам? Ми не вечеряємо, чекаємо тебе.

- Я вже під’їжджаю. Поставте ще одну тарілку на стіл, до нас їде Ярослав, - Марта вимкнула телефон і припаркувалася біля дому.

 

 

- Ну, нарешті, всі зібралися! – Вік насипав Сашку цуценячого пюре, підхопив йому вуха та усівся за стіл до усіх.

- Як смачно! – Ярослав жував м'ясо і закочував під лоба очі, - Вік, у тебе талант!

- Стасу теж дуже подобається моє куховарство! – Вік подивися на Стаса і поклав свою руку йому на плече.

 

Хлопці не соромилися своїх почуттів у цій родині і Стас поцілував руку Віка при всіх.

Ярославу було не звично це бачити, нижче нахилився до тарілки, став ще швидше закидати смачну їжу у рота і подумав, що він не такий толерантний до хлопців, як Марта і Ден, для яких не було нічого незвичайного. Треба трохи більше часу для розуміння, адже хлопці дуже гарні друзі цієї родини.

 

Марта відчула настрій та незручність Ярослава:

- У нас, схоже, новий підозрюваний!

- А що, у вашого «позашляховика» алібі? – Стас піднявся, щоб поставити на стіл десерти, які привіз Ярослав.

- Прикинь, він у той вечір і ніч був з подружкою, це підтвердилося, - Марта запалила айкос, випустила дим через плече та засмутилася.

 

Друзі пили чай із смаколиками і довго спілкувалися про злочин, про його нові обставини, про наступні кроки розслідування, про те, що Стас і Вік через тиждень поїдуть додому, про те, як гарно і затишно тут у Марти…

 

 

***

 

Середа, листопад, останній день осені.

- Приватний детектив Марта! – пані розкрила посвідчення і піднесла ближче до очей лікаря.

- Чим можу допомогти? – відповів головний лікар психіатричної клініки.

Він був би дуже схожий на Доктора Айболить - білий халат, гостренька борідка, окуляри, фонендоскоп на плечах, якби не нервовий тік густих брів, які по черзі здригувались до гори над окулярами.

- Я по справі Вашого хворого, якого підозрюють у замаху на вбивство, - Марта без запрошення сіла на стілець напроти столу, за яким працював лікар, - чи можу я з ним поговорити?

- Ні, це не можливо, - відокремив кожне слово лікар, начебто натякаючи, що розмова закінчена.

 

Марті прийшлося увімкнути усі свої жіночі чари, розказати дещо про її розслідування та зацікавити «опонента» до розмови.

- Те, що наш хворий тією ніччю був у лісі – це можливо, бо він приплентався під ранок у лікарню, брудний, начебто виваляний у калюжі, - пішов на контакт з детективом головний лікар, - я намагався декілька разів з ним розмовляти про цей випадок, але окрім того, що він сказав при першій зустрічі із поліцейським - більше нічого.

- Ви розумієте, що Ваш хворий може бути не причетним до злочину? – наполягала Марта на своєму.

- Якщо Ви так піклуєтесь про хворого, то зараз він проходить чергове обстеження і, скоріше за все, буде проводити свій термін ув’язнення теж в лікарні, тільки з більш потужною охороною, - брівки Айболита не переставали здригуватися.

- Піклуюсь про хворого? – детектив уважно подивилася на лікаря, на вікно з металевими гратами за його робочим місцем, знову на лікаря, - я впевнена, що Ваш хворий тут ні до чого, а справжній злодій знаходиться на волі і планує нові злочини, - Марта повільно піднялася і вийшла з кабінету.

 

За вікном авто біліли засніжені дерева і дахи будівель, завірюха нагадувала, що на вулиці почалася справжня зима.

Марта керувала своїм авто, іноді затягувалася айкосом і думала про те, що півгодини спілкування з лікарем вщент розладили її нервову систему:

«Ну як так можна міркувати? Якщо так лікар себе поводить, а він найголовніший фахівець, який повинен піклуватися про здоров’я і життя людей… Стоп! Може у психіатрів інша мета? А може цей Айболить після їхнього спілкування напише докторську під назвою «Тридцять хвилин і у нас новий пацієнт»?... Так хотілося намилити йому незворушну пику та  пришпилити цвяхами брова».

 

На телефоні голосно блимнуло смс-нагадування: «За півгодини перший урок іспанської мови».

«Йопт, треба ворушитися», - подумала Марта, - «я давно запланувала вивчення іспанської і не можу пропустити перший онлайн урок», - перемкнула важіль на четверту швидкість та помчала додому.

 

 Ярослав використав невелику перерву у роботі та зайнявся камерою відеоспостереження. Він знайшов контактний телефон фірми, де на його думку можливо був й запис тієї доби і зателефонував. Йому одразу відповіли, підтвердили робочий стан камери, пообіцяли зробити копію і віддати запис… тільки після пред’явлення відповідного документа. Ну що ж, треба буде з’їздити і забрати.

 

- Поліцейський спецпідрозділу Ярослав Зелінські, - показав він посвідчення на ресепшн в офісі потрібної фірми.

- Начальник охорони! Не знаю чим може вам допомогти ця камера? Вона налаштована на наш двір і вхід, - сказав чоловік із військовою виправкою та віддав поліцейському флешку.

- Дякую, сподіваюсь, що допоможе, - Ярослав взяв флеш із відео, потиснув руку охоронцю та поїхав у поліцейський відділок.

 

Марта завершила на сьогодні всі заплановані справи, закрила ноут, потягнулася, розім’яла собі м’язи шиї та згадала, що треба зробити дзвінок подрузі Софії, контактний номер якої отримала від Олівії:

- Добрий вечір, Лауро! У Вас є кілька хвилин для розмови? Я приватний детектив, займаюся справою вашої подруги Софії, - Марта одразу перейшла до справи.

- Так, добрий вечір! Я Вас слухаю, - відповів хриплуватий жіночий голос по той бік телефону, що вказувало на любительку палити.

- Лауро, розкажіть, будь ласка, про той вечір у клубі, де у вас була вечірка, - Марта увімкнула диктофон, щоб навіть дрібниці не проґавити.

 

- Я, Софія і ще дві колеги пішли у нічний клуб просто розслабитися. Ми пили коктейлі та курили кальян, танцювали. Ближче до опівночі, Софія сказала, що їй досить, викликала таксі, попрощалася та вийшла із клубу. Все. Тільки наступного дня я дізналася, що вона потрапила у лікарню -промимрила жінка.

- У Софії був бойфренд чи коханець? – зітхнула Марта, відчуваючи, що інформація подруги Софії і охоронця з нічного клубу ідентична.

- Ні, вже рік нікого не було, - відповіла Лаура, - після розриву з одруженим коханцем, Софія відшивала всіх залицяльників, казала, що не готова до нових відношень.

- Дякую, Лауро, якщо буде потрібна Ваша допомога, я Вам зателефоную, - подякувала детектив.

«Якийсь глухий кут! Ходимо по колу!» - трохи запанікувала Марта, але згадала, що ще є камера відеоспостереження.

 

- Ярославе, привіт! Як твої справи? Йо… – Марта хотіла затягнутися айкосом, але побачила, що він розряджений, почала шукати дріт для підзарядки, стілець похитнувся і вона ледь не гепнулася.

- Привіт, моя Красуне! З тобою все гаразд? Ти де? - почав хвилюватися Ярослав після почуваного «йо».

- Все гаразд! Сьогодні я не у лігві ворога, – відповідала Марта, водночас пирснула та потерла роздерту долоню, - ти краще скажи, що з тією камерою відеоспостереження?

- Все гаразд із камерою, у мене копії відео, але там нічого цікавого, - Ярослав вийшов із робочого кабінету в коридор, щоб не було зайвих питань від колег.

- І що, зовсім нічого по нашій справі? – Марта поставила на підзарядку айкос.

- Трішки чіпляє вхід у нічний клуб, багато різних людей, які снують туди-сюди… Я тобі скину відео на пошту, передивись ще сама. Все, мені треба повертатися до роботи. Завтра подзвоню, - Ярослав вимкнув телефон і пішов працювати.

 

За хвилину дзенькнуло сповіщення на пошту. Марта відкрила відео і перекрутила одразу на вечірній час. У правому куту екрану мерехтіла вивіска нічного клубу під сучасну музикальну тему, біля входу проглядався силует, схожий на охоронця, з яким Марта та Ярослав розмовляли,  люди парочками і компаніями заходили у клуб… а ось вже охоронця не видно, мабуть, десь у середині… деякий час до клубу ніхто не заходив і не виходив… стоп, а оця струнка жінка із зачіскою піксі, схожа на Софію, вийшла на вулицю, добряче хитається, зупиняється, комусь маше рукою…

Це пів першої ночі, коли Софія пішла до таксі, як стверджує її подруга, але куди вона сіла нічого не зафіксувало, вона маше рукою, далі в ту сторону йде і зникає з екрану, все.

«Можна припустити, що злочинець та таксист – це один чоловік. Але хіба під таксі орендують позашляховики? Завтра ще раз з’їжджу на СТО, послухаю свідка, а тоді вже перевірю таксиста», - Марта переварювала в голові всю отриману інформацію та намагалася все розкласти по поличкам.

 

***

 

Четвер, грудень, перший день зими.

Марта від своїх думок погано спала і рано піднялася з ліжка. Вона стояла біля вікна у піжамі зі схрещеними на грудях руками і дивилася у вікно на засніжені дахи. В промені вуличного ліхтаря повільно рухалися сніжинки та було незрозуміло: чи зранку така маленька завірюха почалася чи це з верхівок дерев злітає сніг. Марта відчинила вікно, глибоко вдихнула, морозне повітря зачепило її обличчя, пощипало кінчик носу, похолодило горло. Очі перестали сонитися. Коли вікно відкривала, розбуркала цуценя,  воно прибігло і почало вертітися під ногами та підскулювати.

- Тихіше, Сашко! Бо побудиш усіх, - Марта зачинила вікно та почала переодягатися на ранкову прогулянку із собацею.

Не зрозуміло, як без команд та слів Сашко все розумів і коли господиня підійшла до дверей, цуценя тримало у зубах свій повідець та стрибало на задніх лапках.

 

Ось і перший день зими. Згідно до дати. Бо природа пару останніх тижнів віяла снігом, випробувала місто морозом та ожеледицею. Пані з песиком залишали за собою сліди на білому первинному пухнастому килимку снігу. Але в голові Марти було стільки думок, що вона не помічала цієї ранкової краси.

Думки були схожі на формат бліц-запитань, які блимкали у голові, плуталися, нашаровувалися та поки не мали відповідей. Марта була впевнена, що всі таємниці вона розгадає та злочин розплутає, треба тільки терпіння та час. Вона відкрила у телефоні органайзер, перечитала плани на день, додала кілька задач та закрила додаток. Поки Марта розбиралася з планами на день, Сашко закінчив свої цуценячі справи і вже терся об її ноги.

- Що, Мауглі, змерзло? – Марта взяла на руки припорошеного снігом Сашка, обтрусила рукавичкою лапи від налиплого снігу, пригорнула до себе і пішла додому.

- Та невже! Усі попрокидалися! – господиня не очікувала зранку побачити рух по квартирі.

Стас готував каву, Ден, розкуйовджений після сну, щось шукав у шафі. Вік забирав Сашка, щоб помити лапи.

 

- Неймовірний аромат кави, - Марта скинула верхній одяг та сіла до столу у вітальні.

- Привіт, подруго, почекай трохи буде і тобі кава, - Стас чаклував над туркою.

- Я так звикла, що ми тут усі разом живемо, спілкуємося, п’ємо каву, що я буду дуже сумувати, коли ви повернетеся до Голландії.

- До речі, Марто, ми плануємо завтра їхати додому, - Вік витер лапи Сашку і пустив його на підлогу.

- А ви можете ще на трохи затриматися, бо я отримала від Макса смс і збираюся їхати до Львова у суботу, а повернутися - у неділю, максимум у понеділок. Забула вам зразу про смс сказати, - Марта перед ковтком кави спочатку вдихнула його аромат, - не хочу, щоб Ден був сам.

- Раз така справа, ти можеш на нас розраховувати, так Стасе? – Вік взяв горнятко з кавою у долоні і теж спочатку вдихнув, а потім сьорбнув.

- Так! Авжеж! – Стас хитнув головою, - ми тебе дочекаємося, - а зараз нам вже час їхати на зустріч із колегами.

- Мам, мене хлопці підкинуть на машині до школи, буду дома, як завжди, - Ден обійняв мамусю і чмокнув у щоку.

 

Семінар, репетиторство, нарада із колегами… день швидко промайнув у роботі, Марта була задоволена завантаженістю дня і відчувала себе потрібною та незамінною. Давно не було такого продуктивного робочого дня, начебто, повернулася у ті часи, коли не було війни і Ден вже повернувся зі школи та вчив уроки, Сашко закутався у своєму гніздечку у м’яку ковдру і сопів.

- Сину, мені треба перевірити деяку інформацію, буду за годину. В холодильнику є все на вечерю, тільки розігрій, ок, - Марта підійшла до Дена, витягла з вуха навушник і поцілувала його, - ти взагалі мене чуєш?

- Так, мам, я все чув, - відповів Ден, не відволікаючись від екрану компа.

 

Марта під’їхала до СТО, коли вже смеркалося.  Були відкриті одні ворота з п’яти і щоб не шукати адміністратора, вона вирішила зразу піти у бокс та поспілкуватися із ремонтником позашляховика, здається його прізвище Бушич, якщо не наплутала.

Детектив перевірила у дамській сумочці посвідчення та зайшла до боксу. В досить великому помешканні стояло три авто, грала тихенько музика, було чуть брязкання металевих предметів, скоріше за все це перекладалися інструменти для ремонту. Пахло мастилом і паливом.

Над однією із машин було досить яскраве світло. Під тією авто лежав на спині ремонтник і щось там робив. З під машини виглядали довгі рівні ноги у рваних джинсах з масляними плямами по всій довжині та величезні кросівки .

 

- Добрий вечір. Мені потрібен пан Бушич, - Марта досить голосно привіталася.

- Це я, - відповів чоловік з-під машини.

- Ви можете приділити мені десять хвилин? – чоловік виліз з під машини, потер свої руки об коліна та незадоволено відповів:

- Сьогодні ніяк. Я дуже зайнятий. Бачите скільки машин у черзі?

 

Перед Мартою стояв високий привабливий блакитноокий чоловік у джинсах, сіро-брудній тонкій куртці та в’язаній спортивній шапці на голові.\

- Приватний детектив, - пані приблизила до чоловіка посвідчення, - мені треба Вам задати кілька питань.

- Я Вас слухаю, - погодився фахівець.

- Подивиться уважно на це фото, - детективиня відкрила потрібне фото авто на своєму телефоні, - хто його привіз на СТО?

- Молодий хлопець, - чоловік дивився у вічі Марти і не блимав.

- А хто забирав? – продовжувала детектив запитання.

- Він і забирав, - відповів Бушич і вимкнув свій телефон, який бринькав у кишені.

- Оцей? – Марта тепер показала фото Марека.

- Так, - дуже коротко відповідав чоловік, наче боявся набалакати зайвого.

- А Ви можете згадати той день? Коли Ви покинули СТО? – наполягала Марта, бо поки нічого цікавого не почула та злилася на себе.

 

Чоловік зробив кілька кроків назад, різко розвернувся до виходу, перечепився через обладнання, яке стояло поруч із розібраною машиною, зачепився за тельфер головою і в цю мить з його голови звалилася на підлогу шапка… 

Марта не очікувала такої реакції і продовжувала стояти з розтопиреними очима та коли побачила на його плечах довге біле волосся, яке розсипалося по плечам, просто оніміла, по спині хвилями набігав холодок, серце закалатало... 

Вона неслухняними пальцями дістала з кишені телефон і натиснула три рази кнопку «sos», зрозуміла, що вскочила в халепу і що сама буде вигрібати, бо це тільки у кіно є Людина-павук, який летить миттю на допомогу по дахам та рятує всіх дуреп.

- Ах ти, курво! – блондин зрозумів, що Марта відправила якусь смс, підскочив до неї, схопив за руку та крутонув із такою силою, що вона відлетіла до стіни і повільно сповзла по ній на підлогу.

 - Ах ти, вишкребок! - Марта відчувала, що сильно обідрала стегно та забила спину, але часу на жалість до себе не мала, вона мацала наосліп руками по підлозі, в надії знайти щось важке і металеве, щоб гепнуть блондина.

Він теж щось шукав на полиці з інструментом, та коли розвернувся до неї, Марта побачила в його руках ланцюг. Він з озвірілим обличчям подзвякував шматком ланцюга та насувався на неї, шансів на помилування не було. Марті здалося, що його очі горіли вогнем хижака.  Вона смикала рукою, щоб звільнитися від сумочки, побачила поруч гачок тельфера та зрозуміла, що це тільки у бойовиках «геройська» героїня, зачепившись за гачок, відштовхується від стіни і лупить ногами у морду злочинця… і тут… згадала, що ще тиждень тому поклала у свою сумочку лак для волосся після покупки в супермаркеті та забула його витягти.

 

Все було за лічені секунди – чоловік нахилився над Мартою та закинув їй на шию ланцюг, щоб покінчити з енергійною пані, вона намацала в сумці балончик, витягла, натиснула на верхівку та розпилила липку аерозоль в пику блондина:

- На тобі, падлюко! Напийся з гівна юшки!

 

І поки ворог продирав очі та скавчав, Марта добралася до воріт, накульгуючи на забиту ногу, щоб закрити ворота та залишити злочинця у боксі. Ворота виявилися такими великими та важкими, що її охопив страх не встигнути зачинити «свідка», а він вже наближався до Марти з ланцюгом у руках. Панночка зажмурила очі й почала прощатися із життям… та світло фар і сирена поліцейського авто, що під’їхала до боксу на великій швидкості, змусила блондина кинути ланцюг та бігти вдовж будівлі СТО.

 

Її рятівник! Її Людина - павук! Її Ярослав з іншими поліцейськими вчасно прибули на допомогу! Вони не довго здоганяли, втікача! За хвилину, блондин вже був у наручниках і Ярослав, тримаючи його за довгі патли, перед тим, як усадити в авто, врізав коліном поміж ніг. Патлате заскавчало! Так, зігнутого затриманого і упакували  до поліцейського авто.

 

- Марто, як ти? – Стас допоміг Марті піднятися та притулив її обезсилену до воріт боксу.

Рукав її куртки був розірваним, джинси у пилюці, пальці у крові, волосся стирчало у різні боки.

- Бачу, що закоханий поліцейський нас випередив, - Вік з повагою подивився в сторону гучного поліцейського авто.

- Так, поліція приїхала дуже швидко і дуже вчасно, я й не думала взагалі, що твоя програма «sos» спрацює, зараз відчуваю себе «Гайкою», до якої друзі поспішають на допомогу, чомусь згадала дитячий мульт, - Марта усміхнулася та обійняла друзів.

- Хлопці, я у відділок, треба поспілкуватися з цим покидьком, а ви, будь ласка, потурбуйтеся про нашу Красуню, - Ярослав взяв у свої долоні роздерті пальці Марти, поцілував їх, пригладив рукою її скуйовджене волосся і пішов до поліцейського авто, де все ще працювали сирени та проблискові маячки.

 

***

П’ятниця, грудень.

Наступного ранку після душу Марта розглядала себе у велике дзеркало в ванній кімнаті та міркувала:

Долоні подряпані… на стегні великий синець в обрамленні фіолетового сяйва…безумовно красуня…а мені завтра їхати до Львова повертати кохання чоловіка… зате, проти його шрамів, якщо вони у нього є, в противагу будуть мої).

 

- Мам, дзвонить Ярослав. Думаю, що щось важливе, бо дуже рано, - Ден постукав у двері ванної кімнати та передав телефон у маленьку щілину відчинених дверей.

- Слухаю тебе, мій поліцейський, - Марта гола присіла на тумбу для брудної білизни, - добрий ранок і дякую за моє врятоване життя.

- Добрий ранок, моя Красуне, - Ярослав чекав біля автомату, поки набереться у паперовий стаканчик його кава, - наш затриманий не дає зізнання щодо нападу на Софію та спроби вбивства. Каже, що ти на нього перша почала нападати, а він тільки захищався і більше він нічого не скаже.

- Стоп, по перше, вирви у нього пасок патлів та віддай на експертизу, - почала керувати детектив.

- Якщо буде стовідсотковий збіг ДНК, то це тільки доведе його присутність у цьому парку без прямих доказів на замах, - висував свої аргументи поліцейський.

- Ок, по друге, я зранку отримала смс від Олівії, сестри нашої постраждалої, що Софія прийшла до тями та якщо мене сьогодні туди пустить лікар, вона повинна впізнати цього покидька, так що роби фото блондина у різних ракурсах і висилай мені, - Марта увімкнула гучний зв'язок на телефоні та одягала банний халат, - і просто будь зі мною на зв’язку.

- Гаразд, мій генерале, як скажеш! – відповів Ярослав, відсьорбнув гарячої кави та подався до свого кабінету.

- Мам, а якби тебе вчора вбили?– Ден стояв під дверима та чекав, поки мама вийде, - Хіба так можна ризикувати?

- Сину, я вірю в долю! Якби Всевишньому було завгодно, щоб мене було вбито, то я б загинула ще тоді у Києві, минулого березня. Пам’ятаєш, коли я їхала на роботу в Академію та стався «приліт» поруч із моєю парковкою? – Марта обійняла сина і поцілувала у щоку, - пішли снідати, бо ти до школи запізнишся, а я до інтенсиву…

 

Одна півкуля мозку Марти працювала зі студентами у форматі інтенсиву, друга півкуля обробляла події останнього тижня та плани на прийдешній… жертви… позашляховики… підозрювані… поліцейські проблискові маячки… поїздка до Львову… зустріч із Максом… блакитні очі Ярослава… Стоп, Марто, якщо ти хочеш зберегти родину, хоча б заради сина, то які блакитні очі? Який Ярославе?...

- Ні, Остапе, тут краще задати питання в іншому форматі. Згадай тему, будь ласка, минулого уроку, - пильнувала вчителька за діалогами учнів, не зважаючи ні на що…

- Добрий вечір, - Марта привітала медичну сестру на ресепшені, - я до Софії.

- А Ви отримали погодження лікаря, який стежить за її станом здоров’я? – насторожено запитала молода дівчина.

- Так, можете у нього запитати. Я приватний детектив і мені потрібно задати кілька питань пані, - розвернула своє посвідчення детектив перед очима медичної сестри.

Вона кивнула головою Марті:

- Палата друга праворуч по коридору, - і продовжила розмову по телефону.

 

В повітрі був стійкий запах ліків та антисептиків, Марта тихенько ступала по блискучій світло-сірій підлозі. Коридор  пустий, нікого, тільки чути шурхіт її бахіл. Вона зупинилася перед скляними дверима, побачила біля ліжка Софії купу моніторів з показниками здоров’я. З іншого боку від ліжка, на стільці сиділа Олівія і тримала руку сестри у своїх долонях.

Марта відкрила двері у палату:

- Добрий день, дівчата, рада вас бачити, - і стала напроти сестер.

Софія перевела погляд на пані і ледве поворухнула вустами та Олівія випередила сестру, у якої після стискання шиї злочинцем, ще не зовсім  були відновлені голосові зв’язки та промовила:

- Це приватний детектив, якого ми з батьком найняли, щоб знайти справжнього злочинця, - Олівія подивилася на сестру, - ми ж розуміємо, що коли ти вийдеш із лікарні, то вбивця захоче закінчити свою справу, а той чахлик із психлікарні, якого офіційно признано злочинцем, навряд чи є справжнім злочинцем.

- Ви все правильно зрозуміли, Олівіє, - майже пошепки, продовжила Марта, щоб не порушувати лікарняну атмосферу, - зараз у відділку поліції знаходиться підозрюваний на замах, але він всі звинувачування спростовує, тому я Вам зараз покажу його фото, а Ви скажете: пізнали його чи ні, - детектив показала фото на екрані свого телефону, - Софія затремтіла, очі наповнилися сльозами і пошепки відповіла:

- Так, це він.

 

Олівія погладила сестру по руці:

- Все гаразд, Софіє, будь ласка, заспокойся.

- Ви пам’ятаєте, як усе було? – Марті дуже було шкода цю жінку із синцями під очима, з сірим кольором обличчя, яка була похована живою, але заради ж неї треба знайти правду тієї ночі та увімкнула диктофон.

- Ми з подругами відпочивали в клубі, - почала тихо і повільно розповідати потерпіла, постійно зупиняючись, щоб глибоко подихати, - десь опівночі я відчула себе втомленою та викликала таксі. Коли вийшла на вулицю, мене погукав водій таксі, я ще здивувалася, що для таксі використовують такі дорогі авто.

- Але ж все рівно сіли? – детектив хотіла зрозуміти, що штовхає жінок самих влазити у халепи. Хоч сама в цьому просто профі.

- Так, сама. Мабуть, кількість випитого мені затуманило розум, - продовжувала Софія, - мені здається, що я навіть задрімала в авто, коли їхала, бо те, що я гарно пам’ятаю було вже в якомусь лісі чи парку.

 

Олівія підняла сестру, щоб її напоїти водою та звернулася до детектива:

- Може на сьогодні досить?

Софія випила всю воду з чашки і підняла руку, Марта зрозуміла, що вона хоче закінчити:

- Цей водій підсів до мене на заднє сидіння машини, почав здирати мій одяг…закрив долонею мені рота, щоб не репетувала і почав ґвалтувати… я намагалася чинити опір, вчепилася в його довге волосся, потягнула і вирвала шматок разом з резинкою… Він не зупинявся, навпаки, витягнув із кишені шовкову кольорову хустку, накинув мені на шию, міцно затягнув і далі я вже нічого не пам’ятаю.

 

У палаті була німа сцена, усі жінки начебто завмерли, у Марти в горлі був ком.

 

- Я більш не буду турбувати Вас, бажаю скорішого одужання, - звернулася Марта до Софії та виходячи із палати вже звернулася до Олівії, яка проводжала детектива до дверей, - але треба буде пізніше дати у поліції письмові свідчення.

- Ок, ми все зробимо. Дуже Вам вдячні, Марто! Другу частину гонорару переведу Вам впродовж тижня, – завершила розмову Олівія.

Марта кивнула головою та вийшла з палати.

- Ярославе, цей покидьок є нападником, Софія це підтвердила та впізнала його по фото, - Марта їхала додому і розмовляла по гучному зв’язку.

- Все ок, Красуне! Коли ми трішки «притиснули» цього блондина, він почав розколюватися щодо Софії, - почула у телефоні досить бадьорий голос свого поліцейського.

- А що він розповів? – зацікавилася Марта, бо дуже хотілося зрівняти показання жертви та злодія і з’їхала машиною на узбіччя.

 

- Підозрюваний – Бушич Алан, народився в Угорщині тридцять сім років тому. Двадцять років тому переїхав до Польщі, останнім часом жив у Варшаві і працював на цьому СТО. Сказав, що Софія сама сіла до нього у авто, - продовжував Ярослав.

- Стоп, а ти запитав про позашляховик? – втрутилася у оповідання детектив.

- Так, Бушич зізнався, що після ремонту авто, взяв його просто покататися по місту, типу тест драйву, проїжджав біля нічного клубу та побачив пані, дуже на підпитку, яка гальманула його рукою, сама сіла в авто, - Ярослав повторював зізнання злочинця.

- А далі цей виродок сказав, що Софія сама на нього заплигнула та змусила до БДСМ? – Марта курила айкос і пускала кільця диму у напіввідкрите вікно авто.

- Практично так він і розповів. Сказав, що вона сама запропонувала секс, потім запропонувала себе придушити хустинкою, щоб швидше отримати пік задоволення. Він так і зробив, але коли вона перестала дихати, злякався та вирішив закопати, щоб прибрати сліди…- продовжував поліцейський.

- Ярославе, на ній не було хустинки! Подивись ще раз відео з камери спостереження! – наполягла Марта, - це тільки його версія. Те, що було насправді, ти почуєш від Софії, - зробила зауваження детектив, - я зараз тобі скину запис, прослухай його і передзвони, мені, будь ласка.

 

Марта продовжувала стояти на узбіччі, чекала зворотній зв’язок від Ярослава, дивилася у телефоні новини та повідомлення. Новий Рамштайн, нова зброя для ЗСУ, військові експерти пишуть про скорий контрнаступ та фіаско московії. Та скоріше б!

- Марто, то ми молодці? Таку справу розкрили! Завтра дам прослухати ґвалтівнику зізнання жертви і тут у нього не має ніякого шансу сплигнути з обвинувачень, - Ярослав зразу відреагував після прослуховування аудіозаписи, - Цікаво те, що є жінка, подібна нашій Софії по статурі, віку, зачісці, яка зникла в Угорщині двадцять років тому. Цей покидьок не визнає того злочину, але потрібно трішки більше часу і ми знайдемо зв’язки та докази. Та ще треба уважно перевірити другу зниклу із Вроцлава. Впевнений, що це його справи, його брудних сексуальних уяв, - Ярослав закашлявся і запитав, -  А ти відчуваєш перемогу та смак виконання першої офіційної справи?

- Я дуже рада, що все закінчилося і я, нарешті, можу зайнятися родиною, - Марта затягнулася айкосом.

- Я знаю, що ти завтра вирушаєш до України на зустріч зі своїм чоловіком, - Ярослав гучно глибоко вдихнув, що Марта відчула його хвилювання, - хочу, щоб ти знала, що якщо йому не сподобаються твої бойові синці … ти потрібна мені будь-яка, кохана моя жінка!

- Та ти геть здурів, зухвалий хлопчисько! – відповіла Марта таким тоном, ніби збентежилася, вимкнула телефон та попрямувала додому.

 

***

 

Шість годин в дорозі, перетин кордону, рідна країна.

Славетне місто Львів! Засніжені дахи та дерева, готичні купола соборів, брущаті дороги!

Львів, який зустрів Марту гучною сиреною повітряної тривоги! Так, в Україні війна, вона цього ніколи не забувала, але від сирен відвикла.

 

Марта розбирала речі, вішала на тремпелі свої речі та костюм для спокуси,  оглядала номер, який забронювала відразу, як тільки було визначено час зустрічі з Максом. Номер був у біло-димчатих відтінках, велике ліжко з білим простирадлом, холодильник, велика ванна, махрові халати, пухнасті рушники.

Вона подивилася на себе у люстерко, яке було розташоване на дверцях великої шафи і їй зовсім не сподобалося зображення – темні плями під очима, засмучене обличчя, замордовані очі. З цим треба щось робити.  

На годиннику опівдні. В запасі три години. Марта спустилася на перший поверх до спа-салону та запитала у косметолога, що можна встигнути зробити за три години і чи є у неї якісь маски та процедури з миттєвим ефектом. Вислухавши увесь перелік можливостей, Марта перевдяглася в білий махровий халат та лягла на великий косметологічний диван для перевтілення.

Тиха лаунж-музика та лагідне торкання майстрині до обличчя ввели Марту в нірвану, вона насолоджувалась процесом та сподівалась, що і результат буде.

- Ви виглядаєте приголомшливо! – посміхалася косметолог, коли Марта розглядала себе у люстерко, - у Вас ще залишилося трохи часу, можна зробити нюд-візаж – це ніяких яскравих кольорів, а тільки підкреслення Вашої природної краси, ну як?

Додаткова платня за детективні послуги була в нагоді!

Звичайно, і візаж теж був, бо на кону велика мета.

 

Сяюча та запашна Марта вийшла з номеру в чорних гостроносих чобітках на височенних підборах, у коротенькій чорній куртці з хутровим білим комірцем, джинсах, які облягали її стрункі ноги. Вона йшла на парковку крізь ресепшн готелю в повному бойовому наряджені, з локонами довгого волосся на плечах. Коли її побачили охоронці, то роззявили рота і не відривали від неї очей, поки красуня не зайшла до ліфту.

«Ну що ж! Тестування краси пройшло вдало!» - усміхалася Марта в дзеркало ліфта та відкинула прядку волосся за плече.

 

А ось і кав’ярня «Світ кави», Марта подивилася на годинник, потім на парковку біля кав’ярні та не побачила авто чоловіка, його джипа, з яким він вирушив на війну і пішла чекати в середину приміщення.

Вона зайшла до кав’ярні та відчула мікс аромату кави і ванілі, в першому залі побачила купу різних столів та вибрала найбільш затишний вільний стіл із кріслами біля вікна.

- Будь ласка, американо, - зробила замовлення пані, подивилася у вікно і побачила свого Макса, зачиняючого двері невідомого їй авто – великий пікап, кабіна якого була укрита маскувальною сіткою.

Він був у військовому костюмі, худий, втомлений, із бородою, такий незвичний, навіть чужий…

«Без квітів» -  подумала Марта, - «а я надивилася, дурепа, відосиків, де чоловіки приїжджають у відпустку з квітами для дружин та іграшками для дітей».

 

Макс зайшов у кав’ярню, зупинився, кілька разів обдивився навколо і тільки, коли Марта махнула рукою, здивований, підійшов до її столика.

- Тебе не впізнати, Мартусе, виглядаєш приголомшлено!

Марта та Макс один одного уважно оглянули і обійнялися.

- У тебе новий парфум, Максиме? Незвичний, більш унісекс ніж чоловічий, - вимовила Марта, а сама подумала, що парфум - жіночій.

- Розкажи, як там Ден? Як ви взагалі у Польщі? – він присів у крісло напроти Марти і покликав офіціанта, - будь ласка, еспресо.

 

Марта розповідала про синулю, про своє детективне захоплення, про Стаса та Віка, які зараз із Деном у Варшаві.

Макс дуже уважно слухав та не переривав, однією рукою тримав горнятко з кавою, другою рукою вимкнув звук на своєму телефоні, щоб не заважали нескінченні смс та поклав телефон на стіл.

- Господи, Максе, ми з тобою не бачилися десять місяців, я готель забронювала… я дуже скучила, - Марта відчувала відчуженість і прохолоду від чоловіка, але це ж нормально, коли довго не бачилися, - у готельному номері є вино, яке розтопить кригу між нами… Максе, ти мене чуєш?

 

Макс начебто дивився не на Марту, а скрізь неї. Він витягнув гроші з кишені і поклав на стіл:

- Візьми, нехай це буде Дену на новий телефон, а мені вже час їхати. Марто, правда, не маю часу, я тут тільки, щоб забрати оце авто, яке нам підігнали волонтери і зараз повертаюся на «передок».

- Максе, мені дуже шкода, - Марта піднялася, підійшла до чоловіка, піднялася навшпиньки та ніжно поцілувала чоловіка у вуста, - до зустрічі.

Макс поклав на стіл гроші за каву та пішов до виходу. Марта подивилася йому услід, потім – на стіл і побачила телефон, який він забув, схопила його та побігла слідом.

 Марта підбігла до водійської двері пікапа і постукала у скло вікна:

- Максе, любий, ти забув телефон!

 

Вікно авто плавно опустилося і за Максом, на сусідньому кріслі Марта побачила…  її, ту, яка була на фото в інстаграм… ботоксну волонтерку.

Марту обдало жаром, в голові запаморочилось, за якусь хвилину згадався довгий шлях до Львова та підготовка до зустрічі… Життя зруйновано в одну мить?

Вона широко розмахнулась рукою та запульнула телефон Макса через відкрите вікно авто…телефон залетів у салон і вліпився точнісінько в ліве око пасії.

- Ой! Ойой! Макс, заспокой свою колишню! – гидко запищала блонда, закрила підбите око маленькою, наче дитячою, долонею та почала ридати.

- Марто, припини бійку! – встав на захист підбитої Макс, але з машини не виходив, бо побоювався, що і він отримає стусанів.

- Нічого, бздюхо! Можеш усім розповісти, що ти постраждала на передовій! Чи при перегоні пікапа! – звернулася розгнівана Марта до нового кохання свого колишнього.

- А ти, Максе, міг би зізнатися у всьому і раніше! Навіщо ти влаштував цю непотрібну зустріч? – Марта трималася з останніх сил, щоб не розревітися, - заяву на розлучення і розподіл житла я подам сама. Нехай тобі щастить!

 

Макс нічого не відповів, мовчки зачинив вікно машини, навіть не повернувшись до своєї дружини… колишньої дружини.

Пікап погірчав та поїхав, залишаючи за собою забруднене повітря й розірване серце Марти.

 

«Тільки не розревітися…Тільки встояти на ногах… Що я скажу Дену?» - Марта на задерев’янілих ногах пішла до парковки, сіла у авто, поїхала у готель збирати речі і планувати своє життя - вже без Макса…

 

***

- Ярославе, привіт! – привітався Ден.

- Що таке, Дене? – Ярослав відчув по голосу підлітка, що щось трапилось.

- Моя мам…

- Що із Мартою? – захвилювався Ярослав, - а де хлопці?

- Стас і Вік поїхали зранку до Амстердаму. Вона їх просто випроводила і…- почав хникати Ден.

- Я зараз приїду, - Ярослав кинув слухавку в кишеню, вибіг у двір та без розігріву байка, газонув на допомогу.

 

Поки поліцейський добирався до дома Марти, які тільки думки його не обурювали…

 

- Де вона? – Ярослав, не роздягаючись заскочив у квартиру та почав відкривати усі двері, які попадалися на його шляху.

- Вона там, - Ден ткнув пальцем у робочий кабінет на закритій терасі.

- Матка боска! – тільки і вимовив Ярослав.

На підлозі, обпершись об стіну, сиділа Марта у теплому банному халаті з підігнутими під себе ногами, із заплаканими очима, із розмазаною тушшю під очима, в одній руці вона тримала айкос, у другій – келих із віскі, поруч на підлозі, стояла, майже, порожня пляшка.

Марта підняла свої очі, побачила Ярослава й заридала:

- Я йому… а він… як він міг…

Ярослав сів поруч на підлогу, забрав напівпорожній келих із її рук та поставив на підлогу.

- Це не кінець життя, моя Красуне! – в цей раз слово красуня було великим авансом зарюмсаній та добряче напідпитку Марті.

Вона уважно подивилася на красеня поліцейського, побачила його блакитні очі, пронизливий погляд, порозтирала сльози по своїм щокам та промовила:

- А ти ххочеш ссекс із сстюардесою? – і витягла з кишені халату блакитну пілотку, яку носять стюардеси…

03/03/2023 00:08