Традиційно День Києва святкують в останню неділю травня. Датою заснування столиці України вважають 482 рік. Саме тоді з’явилась перша згадка про місто у літописі 882 року. Тому, якщо дотримуватись цієї теорії, у 2023 році Києву виповнюється 1541 рік. Ведучі 1+1 Соломія Вітвіцька, Людмила Барбір, Юрій Горбунов, Руслан Сенічкін, Єгор Гордєєв, Тімур Мірошниченко розповідають, за що саме люблять це місто, та діляться своїми милими серцю місцями.
Соломія Вітвіцька:
Київ - це моє місто. Воно найкомфортніше для життя. Найкрасивіше, з неймовірними краєвидами, сходами та заходами сонця. Дуже красиві околиці міста. Мої улюблені місця - біля дамби на водосховищі чи Оболонська набережна. На Подолі обожнюю гуляти, зустрічатися з друзями. В мене про Київ тільки найтепліші, найкращі спогади, і навіть попри те, що Київ зараз є мало не головною ціллю ворога і постійно під обстрілами, я все одно в Києві якось найкраще себе почуваю, і хочу залишатися тут, в моєму місті.
Людмила Барбір:
Люблю Київ за те, що тут відбуваються важливі історичні події нашої України і я можу бути безпосереднім учасником їх.
У Києві особливо відчувається унікальне поєднання енергій минулого, теперішнього і майбутнього, тобто, історії, сучасності і прогресу. Особливо я це відчула, коли у перший місяць великої війни місто спорожніло і тоді була теж особлива енергія.
Я люблю Київ за свої 23 роки життя в ньому. Тут пройшла важлива частина мого життя. Тут народився мій син Тарас, в Михайлівському соборі я його хрестила. Кожен куточок Києва для мене щось значить, до мене говорить. Це багато спогадів з мого життя. Люблю за київську перепічку, за прогулянки Андріївським узвозом, за Володимирську гірку.
Я закохалася в Київ, коли була тут вперше в 5 років. Відтоді запам’ятала Софію Київську, Лавру, Зоопарк і газовану воду, яку тоді продавали на вулиці у спеціальних автоматах. І ще Байкове кладовище – ми з батьками приїхали аби знайти могилу мого прадіда, який загинув у Другій Світовій війні.
Руслан Сенічкін:
Я люблю Київ за те, що він мене як громадянина України, народженого в Дніпропетровську, свого часу гостинно прийняв. Київ мені снився, коли я ще навчався у 7-му класі. Пам’ятаю сон, що я живу у Києві. І так сталося, що через тиждень була організована з класом туристична поїздка саме в столицю нашої країни. І з Києвом я познайомився в 1990-му році. Відтоді його і полюбив. А вже у 2003 році я переїхав сюди жити. Мені тут дуже комфортно і затишно. Київ – це колиска Європи. Шановні українці, вивчайте історію України, історію Києва.
Тімур Мірошниченко:
Як можна не любити Київ? Я тут народився, виріс, здобув освіту і улюблену роботу, закохався, одружився, став батьком. З одного боку, це місто, яке не зупиняється ні на хвилину (зараз тільки в комендантську годину), а з іншого – воно дуже затишне. Тут є безліч куточків, де можна погуляти одному або з друзями. А які неймовірні парки і сквери, Ботанічний сад, а схили Дніпра! На ці схили можна дивитися годинами, власне, що я і роблю. У мене була мрія – жити з видом на схили Дніпра і нещодавно вона здійснилася.
Київ має свій неймовірний вайб, який відчувають його мешканці. Всі великі історичні події відбувались саме в Києві. Тому це повноцінне серце нашої країни.
Юрій Горбунов:
В Київ я закоханий з першого дня, як приїхав вступати в театральний інститут у 1988 році. То був ще Радянський Київ: цвітуть каштани, все пахне, дуже тепла погода… Дратувала відсутність української мови – для мене це було дуже дивно. Я не розумів, як це так, що ніхто навколо не розмовляє українською на відміну від Івано-Франківська. Але відтоді мої улюблені місця це ті, де ми ще студентами гуляли: Володимирська гірка, вулиця Ярославів вал, де був, власне, інститут, це Бесарабка – туди ми бігали студентами пробувати курагу, це район Золотих воріт і Лук’янівка, де був гуртожиток. Андріївська церква у свій час мене дуже вразила.
Кожного разу, як проїжджаю повз, згадую якісь емоційні моменти з тих часів.
Сьогодні в мене є нове місце, яким я приємно вражений – це Пейзажна алея. Вона розрослася останнім часом, з’явились мальовничі доріжки, сходи на Воздвиженку. До речі, цей район мені теж подобається. Київ закохує в себе раз і назавжди всіх, хто сюди приїжджає.
Єгор Гордєєв:
Я дуже люблю Київ. Навіть попри те, що, на мою думку, він змінюється не в кращу сторону. Люблю те, що називають «Латинським кварталом». В кожній європейській столиці є свій Латинський квартал — тут живуть студенти великих вишів. У нас це насправді мало хто знає, але у Києві це вулиці Гончара, Коцюбинського, Хмельницького. От історично так. Люблю цей район. Дуже він для мене київський. Люблю гуляти старим ботсадом. І люблю Поділ. Це, до речі, єдиний район, який мені подобається своїми змінами. Тому що він змінюється радикально, але дуже природно. І зараз він — щось середнє між таким Сохо, Брайтоном і старим Подолом.
Київ змінюється, але він для мене завжди залишатиметься теплим, розміреним та атмосферним. Ніяка війна не відніме у нас любов до рідного. До рідного міста, країни. Навпаки - посилює і об'єднує у боротьбі за майбутню перемогу.
