З 26 лютого в український прокат вийшло романтичне фентезі «Мавка. Справжній міф», яке з перших кадрів занурює глядача у світ, де автентичні міфи оживають через надскладні спецефекти та несподівані сюжетні повороти. Окремим візуальним магнітом стрічки стали образи русалок — триєдиної стихії, що втілює небезпечну підсвідомість прадавнього лісу. Ми розпитали Алесю Романову, яка виконала роль головної русалки про те, як створювалася «мова тіла» міфічних істот, про тривалий грим та сутність русалок.
— Русалки у фільмі суттєво відрізняються від звичного образу «водяних німф». Чим вони натхнені та яку міфологічну глибину закладено у цю роль?
Алеся Романова: Наші русалки натхнені прадавніми міфами, де вони не обов'язково є лише «водяними». У фольклорі це духи межі, які з’являються і в полі, і в лісі, особливо під час Русального тижня — періоду, коли портал між світами стає проникним.
Для мене русалки в цій історії — не про помсту чи людські емоції. Вони ніколи не були людьми. Це триєдина потойбічна сутність, володарки темного озера, що розділяє світ живих і мертвих. Вони не «злі» і не «добрі» — вони як темна стихія: красива, холодна, небезпечна. Їхня головна мета — не покарати, а живити джерело озера життєвою силою, бо так працює їхня вічність.
— Ваш персонаж — це єдиний містичний організм. Як ви працювали над синхронністю рухів, щоб глядач відчув цю спільну енергію?
Алеся Романова: Одразу після затвердження у нас розпочався репетиційний період із хореографкою Олею Семьошкіною. Ми вчилися реагувати без слів та дихати в одному ритмі. Це був процес не лише технічний, а й емоційно тонкий.
На репетиціях у залі ми відпрацювали ідеальну пластичну ходу. Але на зніманнях у нічному лісі все змінилося: під ногами — коріння та каміння, а чорні лінзи майже повністю обмежували зір. Ми постійно наштовхувалися одна на одну новими «накладними» стегнами, і в якийсь момент у нас просто почалася істерика від сміху. Ми жартували, що виглядаємо не як містичні істоти, а як пʼяні зомбі. Це був сміх крізь сльози: соромно перед командою, але неймовірно весело.
— Як це — грати одну роль на трьох?
Алеся Романова: Це був справжній виклик. Ми — три абсолютно різні акторки з різними темпераментами, але мали стати однією сутністю. Нові інтонації та погляди народжувалися навіть у гримерці. Ми приносили ці знахідки режисерці Каті Царик, вона щось шліфувала, і так із трьох різних відчуттів складався спільний образ. Тут реально спрацював принцип: одна голова — добре, а три — краще.
— Яку головну рису Мавки ваші героїні не приймають найбільше? У чому полягає ваш головний конфлікт із нею?
Алеся Романова: Русалки не приймають у Мавці те, що вона знову стає людиною. Через закоханість у ній прокидаються спогади та почуття — для потойбічних істот це неприйнятно. Мавка мала бути частиною нашої сили, слухняною маріонеткою, а натомість вона виходить з-під контролю. Через її «людськість» руйнується весь світопорядок, який русалки вибудовували віками. Тому їхня реакція така жорстка — це боротьба за виживання системи.
— Наскільки складний пластичний грим допомагав вам «вимкнути» звичайну людину?
Алеся Романова: Образ допомагав колосально. Костюм, перука, пластичні руки з кігтями — «звичайна я» у цьому просто зникала. А чорні очі, як дно озера, остаточно переконували, що ти — не людина. Костюм диктував і пластику: під комбінезоном у нас були спеціальні накладки, що створювали неземний силует — дуже виражену талію та широкі стегна. Через це рухи автоматично ставали іншими: повільнішими, хижими, «водними».
