Нині — час сильних жінок. Та кожен вкладає у це поняття свій зміст… Для пані Ірини це уособлення відповідальності, цілеспрямованості та сумлінності. «Моя сила — то парасолька від дощу життя для багатьох», — по-філософському каже вона. Ірина Сенюта — доктор юридичних наук, доцент, завідувач кафедри медичного права Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, професор Школи права УКУ, голова Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики Національної асоціації адвокатів України, член правління Європейської асоціації медичного права та її представник в Україні, адвокат, керуючий партнер адвокатського об‘єднання «МедЛекс», президент ГО «Фундація медичного права та біоетики України».
Ірино, поясніть широкому загалу, що таке біоетика? Що вас як фахівця та жінку зараз найбільше непокоїть щодо реалізації норм права у цій галузі?
Біоетика — складна наука, в якій переплітаються біологія, медицина, право й етика. Це все, що стосується охорони життя і здоров’я людини — від зачаття до смерті. Приміром, генетика, клінічні випробування, аборти, евтаназія. Мене як професіонала в сфері медичного права цікавить все. Особливо як жінку турбують право плоду на життя, проблематика фетальної хірургії, сурогатного материнства та інших допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ). У нас чимало нормативних проблем, зокрема, немає закону, який би регламентував порядок ДРТ і реалізації репродуктивних прав. Тому є випадки, які замальовують у чорних барвах, приміром, сурогатне материнство. Важливо переглянути норми законів щодо захисту дитини в лоні матері. Цінність людського життя, повага до нього має бути понад усе.
Ви досвідчений фахівець з медичного права та адвокат. Скажіть, в українському суді можливо виграти позов на лікаря, халатність чи непрофесійність якого призвели до серйозних проблем зі здоров’ям, каліцтва чи смерті пацієнта? А як щодо світової практики?
Захистити інтереси клієнта, коли йдеться про спірні правовідносини між медичними працівниками та пацієнтами, непросто. В Україні чимало медичних справ, які дійшли до суду як професійні злочини чи лікарські помилки. Найчастіше це неналежне виконання професійних обов'язків — стаття 140 ККУ. На жаль, справи затягуються, часом неправомірно закриваються, не завжди є справедлива сатисфакція. Бракує фахівців, які вміють розслідувати такі злочини, багато запитань до тривалості та якості проведення судово-медичної експертизи. Приміром, у 2018 році по Україні було зареєстровано 654 кримінальні правопорушення. Часто, щоб рішення суду набрало законної сили, потрібні роки. Тому вважливо вміти визнавати професійні помилки та досягати компромісу, примирятись і відшкодовувати шкоду, адже на шальках терезів балансують життя і здоров’я, ділова репутація, честь. За кордоном випадки медичної недбалості також трапляються. Наприклад, у Великобританії за 2017-2018 роки було 10 673 зареєстрованих випадків злочинної недбалості лікарів. Загальна ж сума відшкодувань пацієнтам за шкоду здоров’ю становила 1 мільярд 632 мільйони фунтів стерлінгів! У Німеччині щороку внаслідок лікарських помилок гине 19 тисяч пацієнтів, що у 5 разів перевищує кількість загиблих у ДТП.
Безумовно, є багато чудових лікарів, які рятують життя. Від чого сьогодні потрібно захищати їх?
У правовій державі захищеними мають бути і лікар, і пацієнт, тому потрібно вибудувати національну модель правової медицини. У своїй практиці я нерідко захищаю лікарів та бачу силу їхніх переживань, прагнення виправити помилки, часом безвихідь… Бути лікарем — це особливе покликання, місія. Кожен лікар має розуміти високу відповідальність, а держава — гарантувати належні умови праці та гідну заробітну плату. У 2020 році Державний бюджет України знов встановив обмеження щодо оплати праці медиків. Чому ж такі ліміти застосовують для тих, хто виконує одну з найважливіших функцій держави?! Крім того, є «спалахи» порушення трудових прав медичних працівників — неправомірне притягнення до дисциплінарної відповідальності, скорочення з недотриманням законодавства. Політико-правові умови медичної реформи спричинили серйозні виклики для професії. Нерідко лікарів доводиться захищати й від необґрунтованих скарг пацієнтів. Тому важливо, щоб деонтологічний конфлікт не трансформувався у правовий.
Ірино, чи легко вам бути сильною жінкою? Де ви можете дозволити собі проявити слабкість?
Для мене бути сильною — це бути відповідальною: за своє життя, вчинки, за роботу, прийняті рішення, за людей. Брати відповідальність непросто, але вона у мене в крові. З роками я навчилася бути сильною, гнучкішою і мудрішою. Слабинки дозволяю собі лише з людьми, які живуть у серці, які створюють мою зону затишку та безпеки. І я щаслива, що вони в мене є. А ще моя слабкість — це шоколад із перцем.
Які якості характеру допомогли вам стати успішною жінкою? Чим ви особливо пишаєтесь сьогодні?
Думаю, що запорукою успіху є відповідальність, цілеспрямованість, сумлінність, стресостійкість і комунікабельність. Дорога до успіху терниста, тому саме ці риси характеру допомагають мужньо йти вперед, досягати нових цілей. Гідно вести справу свого життя — це осердя успіху. Я дуже пишаюсь, що в Україні бурхливо розвивається медичне право і що я дотична до цього. Я радію, що є кафедра медичного права у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького. Вона єдина в Україні, тому як завідувач розумію, яка це відповідальність і що вона має бути взірцевою, адже медичне право викладається у всіх медичних і багатьох юридичних вузах. Тішить і численний інтерес дослідників до медичного права, тому зараз так багато захищається робіт на здобуття наукових ступенів. Не менш важливим є й створення в Національній асоціації адвокатів України Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики, який об’єднує тих, хто майстерно захищає права людини у сфері охорони здоров’я. Також для медичного права України важливо, що ми гідно влились у європейське лоно медичного права — у 2019 році я стала членом правління Європейської асоціації медичного права, і це відкриває нові можливості для національного медичного права. А загалом, я дуже люблю медичне право — це моя професійна хвороба, і тому пишаюсь і радію за всі його великі й маленькі успіхи.
Ви є Почесним Амбасадором Львова. Що стоїть за цим званням? За що ви любите це чудове місто?
Почесний Амбасадор Львова — це людина, яка, використовуючи свої професійні знання, авторитет, сприяє міжнародній промоції міста для проведення форумів, конференцій, виставок тощо. Я це називаю люди-візитівки. Тому місія дуже непроста, відповідальна і особливо почесна. Львів — це місто-загадка, зі своїм характером — яскраве, смачне, горде, але особливо гостинне. У ньому панує особливий історичний і культурний дух. Я щиро люблю Львів. Я в цьому місті народилась, знайшла себе і розвиваюсь як фахівець. Я надзвичайно горда, що я львів’янка! Люблю наших кам’яних левів — вони такі різні і такі особливі, уособлюють мудрість століть, справедливість, захист і затишок, адже в нашому місті затишно.
Як вам вдається весь час бути вишуканою леді та як сформувався ваш стиль? Взагалі, що, на ваш погляд, робить жінку по-справжньому гарною?
Я намагаюсь стежити за модними новинками, але у мене свій особистий стиль. Він формувався з урахуванням специфіки професії, способу життя. Вважаю, будь-який образ стає довершеним завдяки блиску в очах, очі віддзеркалюють стан душі та серця, тому треба працювати з емоційною складовою. Жінку роблять красивою щастя і любов. Дуже важливо, щоб була синергія внутрішньої і зовнішньої краси, тоді жінка справді довершена.
