матеріал підготувала Кантура Марія
Ольга Малюченко – наречена бійця «Азову» Миколи із позивним «Фрост». Він серед тих військових, які боронили Маріуполь та «Азовсталь», а зараз знаходяться у російському полоні. Ольга закликає українське суспільство та увесь цивілізований світ боротися за порятунок полонених героїв.
В інтерв’ю для «GOSSIP magazine» дівчина бійця розповіла про шляхи порятунку хлопців, бездіяльність Червоного Хреста та авторську колекцію одягу, яка допомагає підтримати полонених Героїв.
Олю, ви та інші рідні захисників Маріуполя створили раду дружин та матерів військових. Розкажіть детальніше про неї.
Це Асоціація родин захисників «Азовсталі». Робота якої, в першу чергу направлена на те, щоб кооперувати більшість родичів разом, заради координації дій: куди звертатися, якщо ваша рідна людина в полоні, за яким номером телефонувати, що робити далі. Розповідаємо, які відбуваються заходи в Україні та закордоном, як можна підтримати боротьбу за наших хлопців.
Які цілі ви ставите перед собою зараз, після страшної трагедії в Оленівці?
Це найскоріше повернення хлопців, можливий обмін. Ми не виключаємо усі можливі варіанти розвитку подій, які врятують життя хлопців: це може бути процедура екстракції в третю країну, обмін; це може бути все що завгодно, але головне - щоб хлопці повернулися. Після 29 липня ми не знаємо чого очікувати, чи будуть далі провокації, чи взагалі є шанс на надію. Ми максимально закликаємо усіх згрупуватися, підтримувати пости на тему заходів в підтримку хлопців, писати дипломатичні звернення, говорити до міжнародних організацій, закликати в першу чергу ООН та Червоний Хрест. Червоний Хрест мав стати гарантом безпеки у полоні для наших хлопців, а зараз вони відхрещуються від своєї роботи, кажуть що вони ніяких гарантій не надавали та не можуть надавати, хоча коли хлопці виходили з Азовсталі офіційні гарантії були.
Декілька днів тому відбулась масштабна акція у Києві. Розкажіть як пройшов захід.
На захід прийшло близько 300 людей, була велика кількість медіа, долучилось багато небайдужих людей. Сумно розуміти те, що Київ - це місто мільйонник, людей могло бути ще більше. Велика кількість людей, які знаходяться в Києві, на жаль, не розуміють всього масштабу трагедії, вони думають, що це якась фейкова інформація, що є домовленості, що це все не по-справжньому.
Захід пройшов добре. Був такий перформанс: ми поставили ліжка, були актори хлопці, які показали, що відбулося вночі 29 липня. Після того вийшли дівчата, співали «Пливе кача», також були дівчата одягнені в образі Червоного Хреста, показували тим самим, що вони стоять і нічого не роблять.
Тож закликаємо Червоний Хрест долучитися та виконувати свою роботу, через яку вони отримують фінансування. Після того були спільні гасла, які були направлені на те, щоб світ нас почув. Також медіа брало велику кількість інтерв’ю (вже можна знайти матеріали на YouTube, Google).
Єдине, що питання долі полонених Героїв залишається відкритим і ніякої реакції від Червоного Хреста ми не отримали до сьогодні.
Зараз ви активно проводите мітинги по всій країні. Де ще плануєте організовувати свої заходи в країні або закордоном?
Ми плануємо робити заходи усюди, де це можливо, доти, поки увесь військовий гарнізон, усі хлопці, які в полоні не повернулися додому.
Не потрібно боятися виходити на мітинги, адже наші хлопці стояли проти артилерії, проти танків, проти літаків, проти морського флоту і не боялися боротися за нашу свободу, а люди бояться навіть сказати щось чи прийти підтримати. Це справа кожного, але моя думка, що війна триває і Герої, які 86 днів відтягували в 12 разів більшу армію рф, заслуговують, щоб їх все-таки звільнили й ми закликаємо усіх долучатися. Якщо є можливість у блогерів, чи у людей з великим впливом, з великою аудиторією поширювати цю інформацію – тоді це взагалі було б добре.
Моральний вчинок кожного громадянина – зробити хоча б мінімальний внесок для визволення хлопців. Хтось просто донатить на ЗСУ і думає, що на цьому його справа закінчується, а інформаційна війна триває, вона доволі потужна, щодня ми стикаємося з фейками від росії, тому нам треба показати всьому світові, що відбувається в Україні та з полоненими. Я спілкуюся з людьми які проводять мітинги за кордоном, вони пересвідчились, що велика кількість громадян інших країн не знають, що таке Оленівка і що взагалі сталося, чому всі так про це говорять і роблять заходи.
У соціальних мережах ви закликаєте усіх виходити на мітинги. Чи потрібно повідомляти вас, або організацію про рішення організувати акцію у своєму місті?
Було б чудово тримати контакт з усіма, щоб ми могли поширювати через наші важливі виходи у соціальних мережах, тим самим долучати більшу кількість людей. На мою думку, це буде допомагати кожному небайдужому.
Олю, якщо комусь потрібна допомога з організацією мітингу, до кого можна звернутись за допомогою ?
Вони можуть завжди звернутися на сторінку Асоціації родин захисників «Азовсталі», або до таких дівчаток, які вже мали досвід організації.
По-перше, потрібно узгодити з місцевою владою, що захід буде в підтримку хлопців, ні в якому разі це не буде агітаційний захід. Це буде в першу чергу заклик до суспільства говорити.
Взагалі ніяких проблем з організацією немає, головне лише бажання.
Що ви можете порадити людям які хочуть зараз ефективно боротися на інформаційному фронті ? Куди писати, до кого звертатися?
Зараз дуже потужна платформа – Twitter, тому що більшість людей з-за кордону користуються саме ним. Треба писати англомовні, чи на інших іноземних мовах пости, висвітлювати фотографії, можна кидати покликання на статті.
Також можна писати й в Facebook, Instagram, Telegram, YouTube, записувати різні ролики. Наприклад, є творці, фотографи, моделі, яких можна залучати до проведення соціальних проектів, які будуть направлені на поширення інформації, тобто це можуть бути ролики , які висвітлюють, що саме сталося вночі 29 липня, або заклики із визволенням хлопців, тобто кожен вирішує, як йому зручно.
На мою думку, краще робити акцент на людей з-за кордону, тому краще це робити у Twitter. Можна закликати, так як раніше ми робили, коли хлопці були в Маріуполі та Азовсталі, щоб третя країна все таки знайшлася і була проведена процедура екстракції. Екстракція – це процедура, яка передбачає виведення наших військовополонених на 3 сторону, до закінчення військових дій у нашій країні. Так, як мінімум, є хоч якісь гарантії, тим більше великі, що наші хлопці все ж таки повернуться кожен до своєї родини цілими та неушкодженими і їх не буде судити днр, росія за їхніми фейковими судами.
Дякую, Олю, за вашу боротьбу за визволення наших Героїв. А зараз, я хотіла б поговорити про вашу колекцію, мерч в підтримку «Азову». Як з'явилася ідея створення колекції ? Чому саме такий жанр та стиль?
Я почала це зі своєю подругою, тому що треба було доносити людям, що тема досі важлива. Одяг – це велике вираження ваших почуттів. Банально людина йде вулицею, може побачити футболку, звернути на це увагу і хоча б подивитися в інтернеті, що це означає, можливо вона підійде запитає у вас, тим самим можна підтримувати наших хлопців.
Я вирішила, що можна малювати кожного Героя, не тільки тих хто був на Азовсталі, а взагалі батька, сина, кохану людину, яка зараз перебуває на бойових діях. Можна малювати зі своїх фотографій, тим самим поширювати українську культуру, ідею української свободи через одяг. Почала малювати на графічному планшеті портрети хлопців і ця справа триває. Зараз складно морально продовжувати щось робити, тому поки поставила паузу.
Усі охочі можуть долучитися, 20 відсотків ми передавали спочатку на асоціацію родин захисників «Азовсталі», надалі ми збирали ці кошти на військовослужбовців, які вже повернулися з полону, надаємо харчі, засоби першої необхідності. У майбутньому я сподіваюсь, що у нас вийде зібрати хоча б невелику суму, яка допоможе хлопцям, які повернуться з полону.
З якими труднощами ви зіштовхнулися на початку створення мерчу?
По – перше, раніше я ніколи професійно не малювала на планшеті, тому було складно навчитися. Усі свої починання я розпочинаю, заради свого чоловіка. Ця справа мене частково морально лікувала, я не встигала дивитися жахливі новини, я постійно була зайнята колекцію, постійно заморена, після такого хочеться лягти і заснути. Так, як мене переслідують кошмари, протягом усього цього часу, я настільки втомлювалася, що бувало нічого не сниться, спиш мало і це колекція допомагала відволіктися.
Допомагає віра в свого коханого, ми хотіли з ним створити спільну справу. Ми планували створити лінійку одягу, на жаль, поки я це роблю без нього.
Яким ви бачите майбутнє вашого проєкту «Республіканське місто»
Точно нічого сказати не можу, оскільки все змінюється щодня. Все залежить від розвитку подій. Мені дуже хочеться вірити, що мій коханий скоро повернеться, я буду його лікувати, відволікати такою справою. Планували колись займатися спортивним одягом, робити рашгарди із зображенням на військову тематику та тематику вікінгів. Хочеться подарувати коханому спільну справу, щоб був вклад у наше спільне майбутнє.
