Як емпатія, інтуїція та чесність допомогли Оксані Кириловій збудувати бізнес і зберегти себе.
Оксана Кирилова – підприємиця, бізнес-наставниця та експертка з особистісного розвитку, яка побудувала власну справу без компромісів зі своїми цінностями. Вона працює з клієнтами в Україні та за кордоном, створює проєкти, у яких поєднує системність і людяність, та надихає жінок бути сміливими у виборі свого шляху. Її підхід до лідерства ламає стереотипи: замість «залізної руки» – тепла, але впевнена присутність; замість страху – атмосфера довіри; замість гри в маски – чесність і відкритість. Вона переконана, що м’якість, інтуїція та емпатія – це не слабкість, а новий стандарт сили! Її принцип простий: «Успіх має сенс лише тоді, коли ти не втрачаєш себе на цьому шляху».
instagram.com/oksana__kyrylova
Оксано, як ви для себе визначаєте справжнє лідерство? Що для вас означає бути лідером сьогодні, особливо в контексті жіночого досвіду?
Для мене справжнє лідерство – це точно не про залізну руку, холодний погляд і беземоційні рішення. Це не про «я начальник – ти підлеглий». Справжній лідер – це людина, яка вміє надихати. Це той, хто створює атмосферу, де кожен відчуває: його чують, цінують і поважають. Коли ми говоримо про жіноче лідерство, то воно має зовсім інші акценти. Ми приносимо у бізнес емоції, інтуїцію, емпатію і довгий час нам казали, що це слабкість. Мовляв, «не можна так, потрібно бути жорсткішою». Але з досвідом я зрозуміла: саме ці якості – моя суперсила. Емоції дають мені відчуття простору і людей у ньому, інтуїція допомагає приймати рішення ще до того, як цифри підтвердять їх правильність, а емпатія робить команду не групою співробітників, а єдиним цілим. Лідерство з жіночим обличчям для мене – це не спроба довести, що ми кращі чи сильніші за чоловіків. Це про те, щоб бути собою. Не грати чужу роль, не надягати маски, не ховати свою м’якість.
Чи були моменти, коли саме ці «м’які» якості давали вам перевагу?
Мені неодноразово казали: «Тобі потрібно бути жорсткішою». Але я обрала інший шлях і не прогадала. Інтуїція допомагає мені бачити ситуацію ще до того, як з’являються факти. Емпатія – будувати команди не з підлеглих, а з однодумців. Емоції – це діагностика: вони показують, де щось блокує, а де навпаки працює. І, звісно, я можу бути жорсткою, коли треба, але завжди так, щоб від цього ніхто не постраждав.
Чи стикалися ви з моментами, коли доводилося вибирати між комфортною брехнею та незручною правдою: у роботі, команді, проєктах? Як ви обирали?
Так, і не раз. І кожного разу я обирала правду, навіть якщо це було боляче або загрожувало втратою – клієнта, партнера, важливого контракту. Бо я переконана: кожна зрада собі – це наче маленький розряд батареї всередині тебе. І якщо зраджувати собі системно, ця батарея просто сяде. А без внутрішньої енергії немає ні творчості, ні розвитку, ні навіть бажання працювати. Правда часто буває незручною. Вона не завжди подобається людям і не завжди «вигідна» з точки зору моменту. Але в довгостроковій перспективі вона завжди працює на тебе. Бо зберігає головне – твою репутацію і твою цілісність. Я вважаю, що будь-який успіх, побудований на брехні чи компромісах із совістю, має дуже короткий термін придатності. Можна тимчасово виграти, але програти себе. А я ніколи не готова платити таку ціну.
У чому, на вашу думку, найбільша пастка «масок» у професійному світі? І що допомогло вам їх зняти?
Маски виснажують. Ти витрачаєш сили на гру замість реальної справи. Я бачу людей глибше, ніж вони думають, і часто зриваю ці маски. Не завжди цьому радію, бо іноді розчаровуєшся, але це дає мені перевагу в роботі.
Як вам вдається будувати кар’єру без компромісу зі своїми цінностями? Чи були ситуації, коли довелося відмовитись від можливостей через конфлікт із внутрішнім кодексом?
Це одне з найскладніших правил, за яким я живу, але й одне з найважливіших. Я ніколи не працюю з людьми, які не поважають моїх меж. Для мене це навіть не про бізнес – це про гігієну життя. Так, були моменти, коли на горизонті з’являлися проєкти, що обіцяли великі прибутки чи гучне ім’я. Але якщо я відчувала, що за цим стоїть щось, що йде врозріз із моїми принципами, я казала «ні». І знаєте, спочатку це завжди трохи боляче, бо ти відмовляєшся від можливості, яка зовні виглядає привабливо. Але потім приходить величезне полегшення. Для мене цінності – це як внутрішній навігатор. Якщо я його вимкну заради вигоди, я обов’язково загублюся. Тому так, це потребує сміливості, але головна нагорода – це спокій.
Оксано, чи є у вас внутрішнє правило, яке ви ніколи не порушуєте?
Бути чесною. Навіть якщо це незручно. Я можу дозволити людині думати, що вона мене «переграла», але час все ставить на місця.
У вас є досвід вибудовування систем і процесів. Що допомагає створювати простір, у якому люди можуть бути справжніми?
Для мене бізнес ніколи не був лише про цифри, графіки чи KPI. Так, вони важливі, але вони – лише інструменти. Справжня цінність бізнесу для мене – це люди. І якщо в команді немає відчуття безпеки та довіри, жодна ідеально побудована система не працюватиме на повну. Я створюю простір, де немає страху, але є відповідальність. Де можна сказати: «Я помилився» і не боятися за це бути покараним, а отримати підтримку та шанс виправити ситуацію. Бо помилка – це не вирок, а досвід. І все починається з особистого прикладу. Якщо я сама дозволяю собі бути справжньою — не приховувати емоції, визнавати свої слабкі сторони, говорити чесно, навіть коли це складно, тоді й команда відчуває, що може бути такою ж. Люди швидко зчитують фальш, але так само швидко відгукуються на щирість. Для мене ідеальна структура – це коли процеси працюють, але вони гнучкі під людину, а не людина зламується під процеси. Коли є місце і для дисципліни, і для живого слова, і для підтримки. Бо тільки в такій атмосфері люди можуть показати свій максимум, і як професіонали, і як особистості.
Якою була ваша особиста трансформація як жінки-лідера? Що довелося відпустити, а що прийняти на цьому шляху?
Найперше, що я відпустила – це потребу подобатися всім. З часом я зрозуміла, що, намагаючись догодити кожному, ти втрачаєш себе, а коли втрачаєш себе – губиться і твій справжній вплив. Я прийняла свою силу, але разом із нею і свою вразливість. Бо сильна жінка – це не та, яка стоїть, стиснувши зуби, і ніколи не показує сліз. Сильна жінка може дозволити собі плакати, втомлюватися, падати, але щоразу підніматися і йти далі. Мені довелося навчитися жити без постійного страху виглядати «слабкою». Прийняти, що мої емоції і, що вразливість не робить мене менш компетентною, вона робить мене більш живою. Ця трансформація навчила мене головному: лідерство – не про броню, а про внутрішній стрижень. І чим чесніше я з собою, тим впевненішою стаю у своїх рішеннях. Бо тепер я знаю: навіть якщо впаду, я обов’язково встану.
«Не чекайте дозволу. Не шукайте схвалення. Ідіть своїм шляхом. Бо якщо ви чесні із собою, ви вже на півдорозі до справжнього успіху!»
