Ольга Крижанівська - співзасновниця і генеральний директор мережі фітнес-клубів «Софія Sport», спікер, громадська діячка, жінка з активною життєвою позицією, чудова мама та прекрасна людина. Її досягнення в роботі викликають захоплення та надихають на власні звершення. Ольга пройшла тернистий шлях не тільки в кар’єрі, а й в сімейному житті. Вперше, на сторінках журналу GOSSIP, вона поділилася власною «сімейною драмою». 
Оль, спостерігаючи за Вашими соціальними мережами, складається враження, ніби Ви — утілення сонячного світла, теплоти та енергії. Скажіть, чи це так насправді? І чи завжди Ви транслювали у світ радість?
Мені зараз 30 років, останні 3 з яких я почала активно вивчати позитивну психологію, більше читати саме на цю тему, і зрозуміла, що від якості наших думок залежить майже все, і наш особистісний успіх також. Тому своїми вчинками я намагаюся втілювати концепцію позитивної психології у своє життя.
Останні 1,5 роки до мене в особисті повідомлення звертається багато людей. В першу чергу - це знайомі, які знають, яка я була раніше, і яка стала зараз. Звертаються, як на мій погляд, зі звичайними ситуаціями: і з особистих питань, і з питань робочого характеру… Спочатку, мені був незрозумілим такий інтерес саме до моєї точки зору на життєві обставини чужих або не дуже чужих мені людей. Чому саме до мене звертаються за порадами? Я ж не експерт з психології, професійно її не вивчала. Але я допомагала і з часом навіть почала отримувати багато зворотного зв’язку, мовляв, допомогла, підказала, сказала саме те, що було треба в цей момент, вчасно і влучно, навела той приклад, який треба було. Тож перше, що я почала робити - відкрилася людям, стала більше емпатичною до інших, допомагала там, де могла допомогти хоча б словом.
Друге – я намагаюсь не дивитися телебачення. Бо ввімкнеш ті ж ранкові новини, а там самісінький негатив: вбили, обікрали, зґвалтували і так далі… У нашому світі дуже багато негативу! І якщо кожен із нас зрозуміє, що багато чого залежить від наших думок і дій, то світ зміниться на краще. Енергія мінус і веде за собою енергію мінус. Потрібні дуже великі зусилля, щоб мінус перетворити на плюс. А люди у більшості випадків не хочуть або лінуються докладати таких зусиль. Фільми я дивлюся на ноуті, планшеті, і лише рейтингові, щоб залишатися у темі, або комедійні новинки, бо й часу багато на таке дозвілля не маю. Люблю слухати музику, особливо у дорозі кудись. Читати книги й транслювати вдумливе ставлення до життя у світ. Звичайно, не завжди так виходить. Є моменти, коли ти просідаєш, але я завжди усім кажу і собі повторюю, коли є плюс у житті – сімейний затишок, близькі люди поруч, здорові рідні – це нам для душі дано, а коли є мінус – то це наша зона росту. Для чогось ці труднощі нам даються.
«Відчувай, до чого прагне твоє серце!»
Виходить, що позитивні зміни почалися у вашому житті, коли ви їх захотіли?
Розумієте, після кожного тяжкого періоду в житті людини, обов’язково наступає той період чи, навіть, трамплін, який підніме вас на хвилю гарним змінам. Головне - віра в Бога та позитивні думки. Я, взагалі, лінива людина, скажу вам чесно (посміхається). Але коли я спробувала змінити своє мислення - побачила результат! Я розуміла, що цей шлях є правильним. Плюс у мене є мотивація – мій син та батьки, які вже в літах. Але такою сонячною та енергійною я була не завжди. І це нормально. У кожної людини по-різному проходять етапи становлення особистості. Якщо до мене це дійшло зараз, то деякі люди ці речі розуміють вже у 20 років, а є й такі які у 50 не хочуть нічого чути. І це теж нормально! Бо ми усі різні і усьому свій час, як би банально це не звучало. Це моя формула. Вона мені допомагає жити, розвиватися, і надихати інших.
Часто ми у наших життєвих обставинах жаліємося на оточення: винні чоловік, батьки, влада, касир у супермаркеті, шеф, масони – а насправді, якщо самому взяти відповідальність за своє життя й почати діяти, то можна побачити, що й президент не завадить стати вам успішною та щасливою людиною (посміхається).
Що потрібно робити сучасній жінці, щоб залишатися енергійною протягом усього дня. 21 століття диктує сьогодні жінкам якісь надзвичайні вимоги і ставить дуже високу планку: маємо й кар'єру будувати, й про домашній затишок дбати, і дітей зібрати відвезти у садок/школу, час із ними провести, казку на ніч прочитати, і ще й подбати про свій зовнішній вигляд, фізичний стан, внутрішній баланс, дозвілля, саморозвиток і так далі… Які у Вас є особисті секрети, для того щоб тримати себе в тонусі?
Це дуже-дуже-дуже важко (сміється)! Це неймовірно важко! Ви знаєте, коли я стала мамою, то зрозуміла, що кожну жінку треба усе життя носити на руках. Бо, якщо чесно, я вважаю, що бути мамою – це величезна жертва. Майже до останнього дня вагітності я працювала і на 12-й день після пологів вже вийшла на роботу. На сьогоднішній день я намагаюсь зі своїм сином Ренатом проводити повноцінно хоча б день-два на тиждень: тільки він і я. Ми розмовляємо, граємося, дивимось мультики та насолоджуємось часом проведеним разом. Кожного дня няня приходить вранці і йде ввечері, а я в той час працюю, займаюся особистими справами, самоосвітою, дивлюсь цікаві лекції чи читаю. Зараз такий час, де я у постійному пошуку, як все встигнути і не загубити себе. Як все встигнути на роботі і в бізнесі, залишатися у хорошій фізичній формі, розвивати себе, встигати давати свою енергію і приділяти увагу дитині, займатися своєю красою і так далі… Є у мене певні секрети, які я роблю по відчуттям. Наприклад, я розумію, що цього тижні я гарно виклалась – і спортом багато займалась, і багато з дитиною була, і на роботі я попрацювала – розумію вже, що стан маю такий, що ось-ось і просто впаду. В такому разі я собі влаштовую день тиші, коли я просто лежу, дивлюся фільми, не готую біля плити, а замовляю їжу з доставкою додому. Організм виснажується та зношується. Особливо у наш час, коли стрес за стресом і стресом поганяє. Ми віддаєм багато енергії і маємо нею потім десь і поповнюватися. Якщо у поточному місяці вийшло кудись з’їздити відпочити, то відновлення сталося, але якщо ж ні, то один день перезавантаження чи розвантаження від рутини будніх днів собі зробити варто: подивитися комедію, прочитати книгу, яка вже давно чекає на поличці, зробити відновлювальну маску для обличчя, замовити новий сет суші чи якусь іншу страву (посміхається). Ось так я собі іноді відпочиваю. Але це по відчуттям, тому що в жінок взагалі набагато складніше влаштований організм. Ми залежимо від гормонів. І якщо у чоловіків увесь місяць емоційний стан є +/- стабільний, то у жінок… Сьогодні вона може управляти країною, військом, а завтра вона хоче просто маленьке рожеве платтячко, фраппе з мигдалевим сиропом і їхати до моря. Розумієте? Тому жінкою, звичайно, важче бути. Особливо, з сучасними вимогами суспільства. Єдине, що потрібно тримати на пульсі, так це свій внутрішній стан, і хоча б намагатися бути собою. Не дивитися на моделей Instagram, вандер бізнес вумен з роликів YouTube, а відчувати і чути себе, будувати себе виходячи зі своїх внутрішніх бажань та потреб. Не примушуйте робити те, чого ви не хочете. Я раджу чесно поговорити з собою, помолитися та звернутися до Бога, проаналізувати ситуацію. Так ви й нервові клітини собі збережете, й справа потім швидше зробиться, тож зекономите ще й час.
"Будьте сильними та мужніми. Будь-яка рана загоїться, а ваш характер загартується до нових перемог!"
Нещодавно на своїх сторінках у соц. мережах Ви написали пост під назвою «Сповідь вдячності», де відверто розповіли своїм друзям про зради колишнього чоловіка, та зізналися у тому, що були жертвою домашнього насилля… Поділіться своєю історією, будь ласка, з нашими читачами. Яким був Ваш чоловік? Як та коли ваш шлюб почав руйнуватися? Та чи важко зараз про це згадувати?
На початку відносин все було добре. До моїх батьків колишній чоловік ставився з повагою, що є для мене важливим і дуже підкупало. Мене він любив і це були справжні почуття. Я вважала його дійсно гарною людиною. Переломним моментом наших взаємовідносин стали гроші. Є люди, яким гарний заробіток йде на користь, а для нього це стало навпаки – каменем спотикання. Є певна категорія людей, яким личать гроші: вони вміють ділитися, вміють ними керувати, правильно розпоряджатися, а є такі, яких гроші просто псують, і більше нічого у таких зв’язках не відбувається. В якийсь час у нас навіть були скандали з приводу того, що я віддаю частину свого заробітку на благодійність. Але коли я ставала на ноги, робила перші кроки у ролі тієї, що створює і будує, почала заробляти гарні гроші, то й він собі прилаштувався. Чоловіка я найняла до себе на роботу, десь він мені допомагав, але десь і руйнував, особливо, що стосується мого авторитету на роботі.
Можливо тоді саме така позиція його й душила? Можливо він хотів бути вищим за вас, могутнішим?..
Якщо чоловік хоче досягнути якихось висот, він їх досягне! Так є і має бути! Усе інше – виправдання!
Тоді Ви відчули, що Ваш шлюб розвалюється, і вирішили, що народження дитини врятує Ваш шлюб?
Я давно хотіла дитину. Коли Боженька подарував мені сина – я була найщасливішою (посміхається). Першою людиною, якій я розповіла про те, що вагітна - був він, мій колишній чоловік. Але точно можу сказати, що всі рішення, які я приймала, усі вчинки, які я здійснювала, були виключно з добрих намірів та з бажанням зберегти шлюб. На жаль, нічого доброго з того не вийшло, і коли я була на другому місяці вагітності, він прийшов і повідомив мені, що кохає іншу. Я була вщент розтрощена. Не могла зрозуміти чи це насправді відбувається зі мною?
Наступного дня я потрапила до лікарні та за весь період вагітності я тричі мала загрозу викидня. То був перший випадок. Другий – коли він у вогні конфлікту вдарив мене по обличчю та жбурнув на ліжко, а третій – від перевтоми та стресу, від роботи на останніх місяцях вагітності, бо навіщо мені йти додому, якщо на мене там, по-перше, ніхто не чекає, а по-друге, б’є та знущається… Я собі й працювала!
А до того, як Ви завагітніли, він підіймав на Вас руку?
Так, але тоді у трохи менших масштабах, не з такою силою та не з тих причин. В основному це були жбурляння мною об стіну чи на диван. Він робив так, щоб не було видно синяків на моєму тілі та вважав, що це не рукоприкладство. Мій колишній чоловік вчиняв зі мною жорстоко. Адже це було не фізичне насильство, а психологічне. Причинами своєї жорстокості він називав мою незграбність як жінки у справах господарства, у ліжку і таке інше… А це дуже принижувало мене та давило ще більше.
Отже, він сказав Вам, що кохає іншу жінку, а ви від нього не пішли?
Так, я не подала на розлучення і продовжувала піклуватися про нашу сім’ю. Я хотіла зберегти нашу родину. Але зберігати вже було нічого…
Але чому? Чи ви думали, що краще з таким батьком, ніж взагалі без нього?..
Дякую за питання (посміхається)! Іноді в якихось життєвих обставинах не ставиш собі якихось питань, бо вони надто болючі. Зараз же, думаю, що прийшов їх час. Давайте зараз разом спробуємо проаналізувати.
По-перше, я не знала, як це – розлучатися. Я зростала у повноцінній сім’ї, де саме слово «сім’я» було на п’єдесталі всього словникового запасу абсолютно всіх мов світу. Де є тато і мама, підтримка та повага, сімейні вечері та повна злагода. Я мала таку модель сім’ї з дитинства і всім серцем хотіла зберегти це вогнище з чоловіком. По-друге, я не вважала, що причиною того, що чоловік покохав іншу жінку є він сам. Думала, що саме та дівчина винна у розпаді нашого шлюбу. Називала її розлучницею, усе хотіла з нею зустрітися та запитати, нащо вона залізла у нашу родину… Це зараз я вже розумію, що у будь-яких взаємовідносинах, конфліктних ситуаціях, беруть участь двоє, то й відповідати мають також вдвох. І вже зараз я не замовчую, а заздалегідь проговорюю якісь принципово важливі для мене речі, щоб навіть і конфліктів уникати.
Він жив тоді на дві сім’ї чи просто час від часу йшов від вас до неї?
Ні, він жив зі мною, але інколи ходив на зустрічі з нею. Вже коли народився Ренат, то чоловік пішов і не жив з нами 3 місяці.
Згадую сьогодні й дивуюся: навіщо я терпіла, за що трималася… Думала, може, що він зміниться... Згадую, як ми з Ренатом тікали, коли вже відбувалися страшні речі: коли він у мене та дитину кидався важкими речами, коли я декілька разів лікувала струс мозку, мене забирала швидка, а він казав лікарям, що я симулянтка, коли викликала поліцію, а він відкупався. Важкий період був в нашому з сином житті, творцем якого став колишній чоловік…
Чи спілкуєтеся ви зараз? І якщо так, то у яких відносинах залишилися?
Ми спілкуємося виключено у присутності адвоката – тет-а-тет не виходить. На сьогоднішній день аліментів на дитину я не отримую від колишнього чоловіка, та вже протягом 6 місяців йде судова справа: розділ майна та аліменти.
Чесно кажучи, в майбутньому, я хотіла б наладити нормальні відносини з ним. Адже нам ростити та піднімати на ноги дитину. Я хочу щоб вони спілкувалися з Ренатом, і батько в очах сина був порядною людиною, незважаючи на минуле.
А з дитиною не забороняєте бачитися?
Боронь Боже! Звісно ні. Але він і не хоче, в тому то й справа. Останній раз вони бачилися з Ренатом у грудні минулого року. А зараз я дізнаюсь від наших спільних знайомих про те, що це ніби я забороняю йому бачитися з рідним сином… Я хочу щоб син знав свого батька, але поки – це тільки моє бажання.
Я так розумію, що це ви подали на розлучення? Як переживали прийняття цього рішення? Важко було відпустити кохану людину, чи важче розуміти, що відпускаєш до іншої?
Справа в тому, що до того, поки у мене насправді не увірвався терпець і я не пішла подавати на розлучення, колишній два рази подавав заяву, погрожуючи піти, маніпулюючи почуттями дитини. Але обидва рази забирав.
Коли я вже подала, то дуже важко переживала. Ворогові не побажаєш. Але скоріше важче було усвідомлювати, що відпускаю до іншої, і взагалі вкласти у голову, що це відбувається зі мною. Я вважаю себе гарною жінкою, хорошою мамою, відповідальним громадянином своєї країни, я вірую в Бога, ходжу до церкви, не порушую Заповіді Божі, я багато та на совість працюю… Задавала собі питання «за що?» та «чому?». Було дуже важко, але я розумію, що Бог від чогось мене вберігає. В житті немає жертв, є лиш вчителі і учні. Я вивчила урок і пішла далі…
Який період цієї глави життя був найскладнішим?
Перші декілька місяців після того, як зібрала найнеобхідніші речі й пішла. Я багато плакала, погано спала, без заспокійливих узагалі не могла очей стулити… Але все одно думала, що повернуся або він прийде просити пробачення і молити повернутися. Словом, не вірила, що це кінець і крах наших стосунків та сім’ї. Я, насправді, ще мала надію на порятунок шлюбу, навіть після стількох образ, зрад, фізичного насилля та психологічної руйнації моєї та синової особистостей…
Але зараз я живу зі своїм сином та вважаю себе щасливою людиною. Адже Бог подарував мені його - мою найкращу втіху та розраду. Його посмішка дає мені сили жити…
Яких головних правил і постулатів Ви дотримуєтеся у вихованні свого сина? Що можете порадити мамам, які виховують своїх синів самотужки?
Дитину треба любити і цілувати, обіймати кожного дня! Казати, як ти його любиш. Виховувати , в першу чергу, справжню людину та справжнього чоловіка.
Якщо ви виховаєте сина справжнім чоловіком, то вдячна вам буде не тільки ваша невістка, а й сам син.
Я хочу порадити мамам:
По-перше, з дітьми потрібно спілкуватися так, щоб вони знали, що ви їх любите. Кажіть дітям про свою любов. Інакше вони про це не дізнаються.
По-друге, хлопчику потрібен чоловічий приклад. Спорт на ментальному рівні формує чоловічу поведінку і підживлює його прояв, оскільки в ньому завжди є дух змагання, конкуренції і витривалості. Віддавайте його в різні секції, щоб приклад дитина брала не тільки з дому, а й з зовнішнього світу: тренера, наприклад.
По-третє, але, мабуть, найголовніше, будьте щасливими у першу чергу Ви! Бо як би банально зараз не прозвучало: щаслива мама – щаслива дитина!
Як Ви опинилися у сфері надання спортивних послуг? Ви її обрали, чи вона обрала Вас?
Насправді, це сталося дуже випадково (посміхається). Раніше спортом я не дуже цікавилась, лише уроки з фізкультури у школі, пари з фізичної культури на першому курсі університету. Все! Але доля та Боженько розпорядилися інакше. На одному з заходів, де я працювала хостес, я познайомилася з власником однієї мережі фітнес-клубів, де він запросив мене до себе на роботу менеджером. Спочатку сумнівалася, адже до цього, чесно кажучи, ніколи не була у фітнес-клубах. Але сталося так, що у той же час мене звільнили з телебачення, де було моє основне місце роботи. За квартиру потрібно платити та й жити в Києві не дешеве задоволення. Я почала листати телефонну книгу, кому ж подзвонити з приводу роботи і знайшла номер того чоловіка та домовилася про співбесіду. Наступного дня, поїхала у фітнес-клуб, зайшла туди і за одну секунду впала у стан захоплення… Музика, гарні люди, усміхнені дівчата на рецепції, красень-бармен, який пригостив мене смачним коктейлем. Тоді я і зрозуміла: я хочу тут працювати. Співбесіду я пройшла та отримала посаду вищу за рангом і заступила на посаду менеджера з розвитку мережі. За 3-4 місяці мене підвищили до провідного менеджера з розвитку і навіть виділили водія (посміхається). Уявляєте яка я була щаслива? Мені було всього 23! Так ця сфера мене й затягнула… За час роботи у тій мережі фітнес-клубів я відкрила 7 локацій.
Через деякий час я закінчила кар’єру у тій мережі та створила інтернет-магазин, де продавала репліки годинників відомих брендів. Грошей великих я з того діла не мала, тому була у пошуку, де можна заробити більше грошей та будувати свою кар’єру. До речі, на той час я вже була одруженою. Але я зрозуміла, що на чоловіка покладатися не можу, що головою сім’ї доведеться бути мені і почала активно діяти.
Ми переїхали на Софіївську Борщагівку і я почала шукати роботу в цьому районі, спитала себе «а в чому я експерт?» і вирішила, що треба відкрити фітнес-клуб! Але для цього потрібен інвестор. Я звернулася до власника ЖК, в якому ми проживали, з пропозицією. Приїхала я до нього в офіс, попередньо не записуючись, від чого його помічниця була трохи у шоці (посміхається). Адже до таких людей треба записуватись попередньо. Це вже я тільки зараз розумію, тоді я не бачила перешкод. Коли він відповів їй, щоб я заходила за 5 хвилин, її очі збільшилися ще рази у два рази. Але хвала Богові, що так сталося!
Так ми й по сьогодні співпрацюємо: він виступає у якості інвестора, також є моїм наставником, а я фізична особа – підприємець. Я дуже горю нашою спільною справою, а це для мене дуже важливо. Адже коли перестаю горіти, не можу йти далі. Я живу роботою, а життя для мене – це емоції. І коли я перестаю їх отримувати, то перегораю. Останній раз, коли я відчула, що можу перегоріти, відкрила власний бізнес (посміхається) – івент-агентство «ORA Event Group» під лозунгом «Святкуй життя!». Ми організовуємо і новосілля, і дитячі свята, і романтичні побачення і так далі. Але цей бізнес – вже окрема тема для інтерв’ю (посміхається).
"Кожного дня будь на 1 % краще ніж вчора."
Зараз Ви є членом бізнес-клубу. Що для Вас членство у такому клубі?
Я зрозуміла, що хочу створити для себе таке оточення, яке буде спонукати мене до масштабних дій. А хто рушійна сила країни? Бізнесмени. Таким оточенням став для мене цей бізнес-клуб – «Young Business Club».
Щоб туди потрапити, потрібно пройти цілий ряд співбесід, після цього тебе беруть на випробувальний термін - півроку, і тільки через півроку ти маєш шанс стати дійсним членом клубу. Періодично клуб робить зріз на предмет ефективності клубу для тебе, і твоєї ефективності для клубу: наскільки ти взаємодіяв з членами клубу у напрямках їх бізнесу, наскільки ти допоміг внутрішнім клубним проектам, наприклад, благодійним, наскільки ти був корисним своїми уміннями та знаннями іншим, а інші тобі.
А ще це неймовірна мотивація! Коли ти у колі людей, які мають та встигають більше тебе, замислюєшся над тим, а чому ти не можеш так само? Чому ти не можеш встигати керувати багатьма бізнесами, розвивати себе та ще й допомагати розвиватися іншим?
Я завжди самовдосконалююся, шукаю, де підвищити свою професійну кваліфікацію, мені важливо знаходитися у спільнотах успішних людей, бо лише так я можу рости далі та не зупинятися. Клуб мене дуже мотивує і дає наснаги рухатися далі!
Ви також займаєтеся й благодійністю. Розкажіть, будь ласка, про цей напрямок роботи.
Я намагаюся десятину від свого заробітку (а буває й більше), кожного місяця, віддавати на благодійність.
Так, я активно займаюся благодійністю. Є декілька місць, яким я, у складі бізнес-клубу «Young Business Club» та фітнес-клубу «Софія Sport», або особисто від себе допомагаю: дитячий будинок у Боярці, притулок для тварин, куди ми періодично відправляємо кошти або щось купуємо і відвозимо. Також у «Софія Sport» ми самі організували сортування та вивезення сміття, що також здійснюємо своїми силами та коштами.
Щодо більш глобальних проектів, то вважаю своїм чи не найголовнішим проектним планом - заснування фонду для жінок проти домашнього насильства. Бачу, що суспільство має таку потребу і наразі я шукаю шляхів реалізації такої цілі.
