матеріал підготувала Перепечко Ірина
З початку війни в інформаційному полі дедалі частіше з'являються різні твердження щодо того, що росіяни не слов'яни, що війна між Україною та Росією є безперервною протягом декількох століть. Але чи є це правдою? Тож сьогодні маю нагоду розібратися в цих питаннях та поговорити більш детально про стосунки між Україною та Росією протягом усього їх існування з істориком та кандидатом філософських наук Олександром Полтавцевим.
Чи росіяни є слов'янами?
Щодо походження росіян, як народу, то хто би що не говорив, але наукові дослідження показують, що росіяни належать до слов'янської спільноти. Загалом, що ми маємо на увазі, коли кажемо, що той, або інший народ є слов'янським? Перш за все, слов'яни – це мовна спільнота, так само, як, наприклад, германці. Колись давно слов’янські племена проживали разом. А потім, внаслідок Великого розселення слов'ян, яке відбувалося у 5-7 століттях, слов’яни заполонили досить великі території Центральної та Східної Європи. Відтоді у кожного племені почалася своя історія розвитку. Якщо порівняти українську, російську, білоруську, польську, сербську, хорватську, словенську та інші слов’янські мови, то побачимо схожі риси. Зрозуміло, що протягом історії кожна мова зазнавала змін, але спільні ознаки тієї чи іншою мірою збереглися. Тому твердження, щодо фіно-угорського походження росіян є хибним. Ми не знайдемо багато спільного у російської мови та, наприклад, естонської, яка належить до фіно-угорської мовної спільноти. Але, звісно, заперечувати факт, що фіно-угорські племена проживали на території сучасної Росії безглуздо. І взаємообмін культурними традиціями між східнослов’янськими, фіно-угорськими та іншими племенами безумовно був.
Загалом, тема нашого інтерв'ю - «Відносини України з Росією». Яку подію або який історичний період ми можемо вважати початком взаємодії між Україною та Росією? Що стало відліком? Можливо, Київська Русь?
По- перше, назва «Київська Русь» не є зовсім коректною. Цю назву дали історики. Насправді існувала Руська держава. Саме «Русь» ми зустрічаємо в іноземних джерелах. Але як би ми не називали державу з центром у Києві, ми не повинні стверджувати, що це українська держава або російська. Це держава східних слов'ян, на території якої також проживали й інші племена. Коли Русь переживає часи феодальної роздробленості, то князі боролися за владу в Києві. Наприклад, варто пригадати як Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський у 1169 р нещадно пограбував Київ. Але я б ще не характеризував це, як стосунки між Україною та Росією. Скоріше, це міжусобні війни між князями колишньої Руської держави. Тоді ще не було ні України, ні Росії, як звичних для нас державних утворень.
Тоді, можливо, ці відносини почалися в козацьку добу, бо саме Богдан Хмельницький підписав першу угоду з Московією?
А це вже ближче до істини. Бо своєрідна українська державність формується саме в період козацтва. І власне з цього і почались більш-менш постійні відносини між Україною та Росією. Проте, ще до Богдана Хмельницького, звісно, українці мали стосунки з Москвою у складі Великого князівства Литовського, а пізніше і Речі Посполитої. Варто пригадати перемогу литовсько-українських військ над московитами у битві під Оршею 1514 р. Тоді ці війська очолив український (руський) князь Костянтин Острозький. Також можемо згадати славнозвісний похід на Москву 1618 р. Поляків разом з козаками на чолі із гетьманом Петром Конашевичем Сагайдачним.
Тобто стосунки зароджувалися поступово, але остаточно утвердилися за правління Богдана Хмельницького?
Так, ми можемо стверджувати, що сталі відносини зароджуються з 1654 р., коли держава Війська Запорозького на чолі з Богданом Хмельницьким укладає угоду з Московським царством. Але ж ми маємо розуміти, що поняття «держава», яке було у 17 столітті, відрізняється від сучасного розуміння «держави».
А якщо дивитися на розвиток відносин між державами, чи існував довготривалий період, коли Україна та Росія співіснували мирно, коли до нашої держави не мали будь-яких територіальних претензій? Бо іноді складається враження, що Московська держава завжди не давала нам жити спокійно. Чи дійсно це так?
Відносно мирним періодом ми можемо назвати 1991-2013 рр. Протягом цього періоду були конфлікти між державами (наприклад, газові), але вони розв’язувалися мирними засобами. Кажучи про зазіхання Москви на українські землі, варто пригадати Московського князя Івана ІІІ. Іван ІІІ наприкінці 15 століття остаточно позбувся монголського ярма та приєднав до Москви деякі території колишньої Русі. Найцікавіше, що Іван ІІІ почав називати себе правителем «Всея Русі», тобто, претендуючи і на українські землі. Але фактично Москва починає зазіхати на більшість українських землі після Переяславської козацької ради 1654 р. З того часу вплив Москви тільки посилювався.
А чи правильно буде стверджувати, що ми ведемо боротьбу не з 24 лютого, і навіть не з 2014 року, а саме з цього періоду, коли вплив Московської держави почав зростати?
Коли виникає козацька держава, у середині 17 століття, то українці боролися насамперед із поляками. Але незабаром у боротьбу за українські землі втручається Москва і Туреччина. Україна переживає складний історичний період, який ми умовно називаємо «Руїна». На жаль, у підсумку Річ Посполита та Росія поділили Україну наприкінці 17 століття. Далі українці продовжували боротися проти польського та московського панування. Варто пригадати гайдамацький рух на Правобережжі, виступ гетьмана Івана Мазепи проти російського царя Петра тощо. Проте, ці прояви боротьби українців за свою свободу не мали успіху в плані подальшого розвитку своєї держави. А наприкінці 18 століття більшість українських земель були перетворені на російську провінцію. Росіяни прирівняли українську козацьку еліту до російських дворян. Тим самим, українське суспільство залишилось «без голови», тобто без своєї політичної еліти. Тому в 19 столітті відбуваються важливі процеси формування нової української політичної еліти та, по суті, зародження української нації (саме як нації). І вже на початку 20 століття починається боротьба за незалежну державу. У 1917 році починається українська революція, очільники якої мали на меті створення Української національної держави. Саме з цього часу ми можемо вести відлік про активну боротьбу українців з росіянами за власну державу. Але проблема полягала в тому, що значна частина звичайних людей не мала усвідомлення, до якої нації вона належить. Можливо, це і є однією з причин, чому тоді нам не вдалося.
А коли в українців прийшло масове усвідомлення, що ми українці, що ми не просто народ, а нація?
Це досить тривалий процес. Можемо досить схематично накреслити, що у 19 столітті відбувається усвідомлення українцями себе як окремого народу, а у 20 столітті – як нації. На 1991 рік українська нація вже фактично сформована. Але і тут є свої нюанси. На перших виборах Президента України було два основних кандидата – це В'ячеслав Чорновіл та Леонід Кравчук. Леонід Кравчук перемагає і стає першим Президентом. Але хто такий Кравчук? Це радянська людина, представник колишньої комуністичної еліти. І хто такий Чорновіл? Це український дисидент, який ще з 1960-х років виступає проти радянської влади. Це людина, яка присвятила своє життя ідеї вільної України. Вибір Президента, наочно показує, що незважаючи на розпад СРСР, українцям складно було до кінця усвідомити власний незалежний шлях національного розвитку.
А зараз українська нація цілком сформована?
Сучасна історія незалежної України доводить, що нація беззаперечно є, незважаючи на всі спроби розколоти, розділити тощо. У кризові моменти українці об'єднуються «за своє».
А щодо процесу декомунізації? Чому в інших пострадянських країнах він відбувався значно швидше, і там не стояло питання, чи це потрібно.Вони знали, що це конче необхідно. А у нас все відбувалося надто повільно, надто неохоче. Чому так ?
Важко сказати чому українське суспільство було не готове на 1991 р до активної декомунізації. Можливо, це пов’язане із масовим знищенням радянською владою української інтелігенції. І тут важливо розуміти, що декомунізація не полягає лише в тому, щоб знести всі радянські пам'ятники та перейменувати вулиці. Все має змінитися на рівні свідомості. Тобто, повинен відбутися процес викорінення радянського підходу. Можу навести приклад з власного життя. У 2005 році я працював шкільним учителем. Збираючись додому після роботи, бачу наказ, що вчителі у свій вільний час повинні обов’язково відвідати «свято мови». Це один з прикладів радянських підходів. Коли, не зважаючи на думку чи бажання людини, її примушують у наказовий спосіб до якихось (часто безглуздих) дій. У СРСР постійно примусово «зганяли» людей на різні «свята», демонструючи масовість. Безумовно, перейменування вулиць та знесення радянських пам'ятників – це важливо. Але якщо весь процес декомунізації закінчиться на цьому, то реальних змін ми не відчуємо. Треба змінювати підхід, мислення, а це набагато важче. Ці зміни вже активно відбуваються в українському суспільстві, і маю надію, що вони будуть поглиблюватися.
А щодо питання мови? Зараз багато суперечок щодо цього. Що можете сказати ви?
Питання мови, я вважаю, треба залишити у спокої. У Конституції України чітко вказано, що українська мова є державною. Також у нас є мовний закон. Що ще треба? Навіщо знову піднімати питання мови? У публічному просторі має бути українська. Приватне життя – це особистий вибір кожного. І ніхто не має право втручатися в приватне життя іншого. Наразі російська мова активно залишає публічне життя, і з війною цей процес значно пришвидшився. Навіть блогери масово у своїх соціальних мережах переходять на українську. Але можу вам сказати, що Україна ще надовго залишиться двомовною. Важливіше зараз докладати зусилля в напрямку вивчення англійської, міжнародної мови, яка відкриває цілий світ для українців. Тому, на мою думку, замість того, щоб робити акцент на «ліквідації» російської, краще активно розвивати масове якісне вивчення англійської. А приділяючи увагу українській та англійській, російська мова з часом може просто стати непотрібною, і сама по собі «відпасти», а може й ні. Складно сказати. Але варто розуміти, що мова не робить людину злочинцем!
І фінальне питання: чи можливо у майбутньому мирне співіснування між Україною та Росією, між двома народами?
Насправді, найближчим часом нормальної комунікації не буде. Українці ненавидять росіян із зрозумілих причин. Чи можливо мирне співіснування в майбутньому? Теоретично так. Але повинні відбутися суттєві зміни, насамперед, в Росії. Бо українці ніколи не були агресивно налаштовані до росіян, ніхто не претендував на їхні землі, не вважав низьковартісним народом. Але на даний момент історія Росії не знає суттєвих змін, які відбувалися б назавжди…
