матеріал підготувала Кантура Марія
А чи замислювалися ви про те, якими були стосунки в сім’ях козацької доби. Про це нам розповість Ольга Орловська – викладачка історії в школі, має магістерський диплом з археології Києво-Могилянської академії, досліджувала гендерні аспекти розвитку суспільств на теренах України в бронзову добу.
(Instagram Ольги – history_olha)
Центральні герої української історії XVII-XVIII століть, звісно, козаки. Ми маємо уявлення про життя українства в ті часи, як про епоху безперервної боротьби та поневірянь, де козацтво виступає авангардом суспільства та веде його до свободи. Будемо відверті, в шкільних підручниках та історичних фільмах цей період часто показують дуже стереотипно та однобоко. Припустимо, в школі ви могли читати про традиційні промисли, якими займались козаки між військовими походами (наприклад, рибальство, чумацтво), але що ви знаєте про родини козаків, їхні романтичні та дружні стосунки? Можливо те, що всі козаки дотримувались целібату? Або те, що на територію Січі ніколи не ступала нога жінки? Давайте розберемо ці питання детальніше, бо вони заслуговують на окрему увагу.
В суспільстві з таким рівнем мілітаризації, яким він був в добу козачини, начебто не лишається місця для незалежної жіночої постаті, її доля обмежується перебуванням в тіні, пасивним очікуванням коханого з походу, виховуванням дітей, хатньою роботою. Проте, як історичні джерела, так і наш український фольклор готові з цим твердженням посперечатись.
По-перше, відомі згадки так званих жінок-отаманок, які, власне, і самі в походи ходили, і ворогів бороли. Про тих згадують, як козацькі літописці, так і народні думи.
По-друге, степове прикордоння не було заселено виключно представниками чоловічої статі. Навіть якщо припустити, що на самій Січі-фортеці були жорсткі обмеження, щодо присутності жінок, в пониззі Дніпра на нечисельних поселеннях жінок було точно не менше, ніж чоловіків. Деякі науковці навіть роблять припущення про те, як життя в постійній загрозі нападів турок та татар психологічно впливало на мешканців та мешканок українських степів, як виховувало в них ініціативність, готовність до викликів, мужність. Про це читаємо і в думі про Марусю Богуславку, дівчину, що сама перебуваючи в полоні довгий час, не чекала на «лицаря», що її порятує, а сміливо вдалась до авантюри, аби визволити своїх співвітчизників козаків.
Стосунки в сім’ях козацької доби досліджені не так добре, як скажімо родинне життя українських селян ХІХ століття, проте, деяка інформація нам все ж таки доступна. Наприклад, французький військовий інженер Г. де Боплан, подорожуючи Україною у 20-ті – 30-ті рр. ХVII ст., писав про можливість жінок обрати собі чоловіка та створити «шлюб за коханням». Такий сценарій вважався ідеальним, але, звісно, його не завжди вдавалося реалізувати.
Картина: Олексій Кулаков. «Гопачок».
Шлюб був досить важливим етапом у житті кожної молодої людини, до нього готували від початку статевого дозрівання, як хлопців, так і дівчат. І хоча право голосу та вибору в наших пращурів було присутнє, сам процес формування нової родини був чітко регламентований тогочасним суспільством. Більше того, в ньому не було тієї інтимності, приватності, яка існує зараз. Стосунки чоловіка та жінки були не лише їхньою справою, а й справою їхніх родин/родів. Часто декілька покоління однієї сім’ї проживали спільно, молодші мусили підпорядковуватись волі старших. До речі, можливо саме тому життя в нових поселеннях посеред неозорих степів і приваблювало молодих людей, бо було вирішенням ще й «квартирного питання»? Це, звісно, жарт, але позбавившись від опіки старших членів родини, порядкуючи в своїй хаті, пари відчували себе вільніше і точно щасливіше. Традиційно вважалось, що хата – це жіноча територія, а двір і все, що за двором – чоловіча. Дослідники вбачають в цьому приписування жінці пасивної позиції, вичікувальної, оберігаючою. В той час, як чоловіча була активною та завойовницькою. Не намагаючись осягнути всі сенси, які наші пращури закладали в подібний розподіл, скажемо тільки, що згідно з українськими приказками, жінки не просто порядкували в домі, вони були основою існування родини:
«Дім держиться не на землі, а на жінці»
«Без хазяїна двір, а без хазяйки хата, плаче»
«Жінка за три угли хату держить, а чоловік за один»
Якщо взяти за приклад саме козацькі родини, логічно можна дійти висновку, що голова сім’ї, очевидно, не так часто перебував вдома, враховуючи необхідність бути присутнім на зборах, брати участь в підготовці до походів та самих походах. В цей час жінка була повноправною правителькою в родині.
Але, як і в попередні та наступні епохи, наприклад, не мала право голосу. Їхнім «голосом» на сільських чи інших зборах міг виступати тільки родич чоловічої статі (батько, старший брат, хрещений батько), або чоловік.
Чим вищій був соціальний статус жінки, тим більше прав та свободи вона мала у патріархальному суспільстві (а нам не треба таки забувати, що воно було патріархальним). Жінки з шляхетських родин мали доступ до базової освіти, претендували на володіння майном. Наприклад, у Литовських статутах було зазначено, жінка має право успадкування землі та майна, але ці закони діяли на теренах України не весь час. По факту, частіше за все жінка та її майно (посаг) були в повному розпорядженні чоловіка, і передавались йому від батьків нареченої.
Не бажаючи ідеалізувати положення жінки в українському суспільстві загалом та конкретно в українській традиційній родині, мусимо все одно наголосити на значній ролі жіноцтва в козацьку добу. Жінки бороли не лише ворогів свого народу, захищали рідну землю поруч із чоловіками, але й виступали проти обмеженої сферу впливу, що їм відводив патріархат. Ставали меценатками, впливали на політику, освоювали нові території та, звісно, передавали культурний спадок майбутнім поколінням.
