Олександра Василенко – директорка міжнародних представництв ПАТ Укрзалізниця, експерт з міжнародних звʼязків та зовнішньої торгівлі, Радник з міжнародних відносин в Superhumans.
Саша, ви мама, політикиня, спортсменка. Як ви розпоряджаєтесь своїм часом, а саме – як все встигаєте?
Так, у мене доволі жорсткий розклад. Я кожного дня прокидаюся о 5:45, адже щоб позайматися ефективно спортом, потрібно мати на це хоча б 45-50 хвилин, потім я готую сніданок, збираю сина в садочок і починати активний робочий день. Він може бути дуже насиченим і звичайно ненормований, бо зазвичай потрібно щось доопрацьовувати, довирішувати після роботи чи просто в тиші скласти графік на наступний день. До того ж, я завжди навчаюся чомусь новому, мені необхідно відкривати для себе нові знання кожного дня. Наприклад зараз я вивчаю, як я можу застосувати штучний інтелект в своїй роботі. Тож лягаю я не раніше 12 ночі, якби не намагалася робити це раніше, часу завжди здається мало.
Ви обрали для себе доволі непростий професійний шлях, сповнений викликів. Звідки така жага до перемог? Це виховання?
Це мікс (посміхається). Безперечно це і жага перемоги, і бажання бути корисною, впливати на перебіг подій. Брати нові висоти у мене зі спорту. Я дуже вдячна своїм тренерам, які мене підтримували, дали правильні орієнтири в житті, заклали моральні цінності, якими я продовжую слідувати і сьогодні. Зі спорту у мене ще одна важлива звичка, яка мене в якійсь мірі характеризує. У спортсменів є така фраза – «Ти не виграєш срібло, ти програєш золото». От це мій принцип по життю, тому я намагаюся все зробити максимально якісно і знаходжу для себе нові цікаві проекти і виклики. До того ж, я завжди була дуже самостійною, звикла розраховувати лише на себе. Може це не дуже правильно, але це рятує від деяких розчарувань. 
Розкажіть, чим займаєтесь зараз?
Зараз у мене цікавий професійний мікс. Я лишаюся радником міністра закордонних справ, очолюю міжнародне представництво Укрзалізниці, де будую міжнародний вектор співпраці із урядами країн, зі стратегічними корпоративними партнерами, оскільки зараз логістика – це один із викликів української економіки. Також, як радник підтримаю фонд Superhumans. Там моя робота, яка спрямована на налагодження зв’язків з партнерами – як з державними так і корпоративним. Багато завдань з розширення фонду, клінік, навчання, інтеграція ветеранів, цивільних у нормальне життя. Я є засновницею фонду «Жнива Перемоги» та членом наглядової ради. Дуже багато уваги приділяю йому, адже питання продовольчої безпеки та трансформації продовольчих систем України – одне з ключових. По цьому питанню ми тісно співпрацюємо із Міністерством аграрної політики. Дивимося на відновлення людського капіталу саме в секторі аграрної політики, оскільки він є найбільшим сектором економіки, але наразі потребує інновації. Тож я продовжую роботу в якості експерта з міжнародних відносин та торгівлі із фокусом на роботі фондів також. Роботи багато, але все, що я роблю – важливо для країни.
Ще 10 років тому можна було сміливо сказати, що кар’єру в політиці та великому бізнесі найчастіше будують чоловіки, а жінкам пробитися важко. Чи змінилася картина сьогодні на вашу думку?
Дійсно, картина змінилася. Каталізатором до зміни стали як глобальні події – вирівнювання гендерної рівності, бо саме до гендерної рівності Україні ще далеко, так і війна, яка підсвітила жінок, дала їм можливість бути більш проактивним. Зараз, мені здається, можливостей у жінок в бізнесі і політиці набагато більше, ніж було 10 чи 20 років тому. Сьогодні дуже часто можна побачити жінку на нараді високого рівня. Чи їх там достатньо – мабуть ні, але те що до жінки прислуховуються, жінку почали сприймати як професіонала, сильного гравця – це дійсно так. Це не може не радувати, бо ми зараз бачимо на позиціях нардепів, міністрів і заступників міністрів багато жінок. Жінки очолюють дуже складні позиції, наприклад Віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольга Стефанішина, перший віце-прем'єр-міністр України Юлія Свириденко. Це дуже складні комплексні питання і те, що ними займаються жінки – це потужний сигнал до всіх дівчат, які хочуть рухатися далі. Взагалі ми спостерігаємо, що зараз присвячується багато зусиль, щоб надихати дівчат, давати їм можливості займатися технічними професіями, шукати себе в більш традиційних чоловічих сферах, які в тому числі включають в себе науку, бізнес і політику.
Як ви вважаєте, жінки у політиці підтримують одне одного чи конкуренція за місце ще напруженіша, ніж серед чоловіків? У вас є справжні друзі серед колег?
У мене немає друзів серед жінок-колег. Мені здається, що сьогодні в Україні відсутня основа сестринської підтримки, тобто жінка жінці акула. Це моє бачення, буду відвертою. Дуже багато жінок настільки борються за своє місце, що там не лишається простору для співчуття та підтримки. Вони готові одна одну згодувати акулам, але не допустити поряд. На жаль цього дуже багато. Я не бачила ще в політиці жодну жінку, яка б взяла рівну собі по амбіціям, баченню, розуму і проактивності. На жаль, часто на ролі подруги-колеги може бути якась «бліда тінь». У мене справжніх друзів серед колег немає, є багато друзів з проміжної сфери – політика–великий бізнес або серед тих галузей, де наші професійні шляхи не перетинаються. Це яскраві, сильні, амбіційні і гарні жінки.
Якщо говорити про вашого сина, які якості ви зараз в нього закладаєте? У вас є бажання щоб він пішов «по вашим стопам»?
Я б хотіла щоб мій син виріс вільним, вольовим і сам обирав свій шлях. Тому я не буду впливати, щоб він йшов по моїх стопах чи ні. Він має обрати свій шлях самостійно, я ж зі свого боку намагаюся дати йому максимальний вибір, розширювати світогляд, щоб він розумів, що існують різні можливості. Я хочу, щоб він чітко розумів, що вибір існує завжди, що він несе відповідальність за результати свого вибору, і що я підтримую його на будь якому шляху. Також я намагаюся закладати в ньому людяність, чуттєвість, співчуття, інтерес до читання, навчання. Ми разом читаємо багато книжок, це широка підбірка від науково-фантастичних речей – до казок. Я хочу щоб син не боявся проявляти свої емоції, був хорошим другом і лідером. Це моє бажання. А чи піде він по моїм стопам чи обере щось своє – це буде його особистий вибір. Звичайно, мені як мамі хочеться і диплом Гарварду, і золоту олімпійську медаль, і Нобелівську премію, але це його життя, а я можу показати, що він може бути ким завгодно.
Ви дуже стильна жінка, на вас завжди незвичайні прикраси, вишукані сукні. У вас є стиліст? Чим ви надихаєте при виборі образу?
Дякую за комплімент (посміхається), у мене немає стиліста, тому всі свої образи я складаю самостійно, люблю переглядати колекції на сайті Vogue, акаунти модних блогерів і приміряти це на себе. Намагаюся тренувати надивленість для того, щоб бути актуальною відповідно до модних тенденції і своєї роботи, адже вона вимагає певного дрес-коду. Я не завжди можу прийти в рваних джинсах чи короткій спідниці, але з роками випрацювався стиль який підходить до образу життя і максимально повно відображає те, ким я є. Дуже полюбляю вінтажні прикраси, шукаю унікальні речі, які підходять мені по духу. Мені подобається, що виготовляють українські ювелірні бренди, наприклад Guzema, Gunia Project, Дукачі – це красиво, автентично і вони мені імпонують за духом. В моїй колекції є багато хендмейду, наприклад брошка у вигляді ока в кольорах українського прапору.
