Збереження культурної спадщини України – один із важливіших аспектів збереження народу. А люди, які до сьогодні працюють над популяризацією українського – залишать слід не лише в історії, а й серцях українців по всьому світу. Ми поговорили з Гризлюк Юлією – українкою, чия сім’я виготовляє звізди. Дерев'яні, з паперу, металу чи тканини. Одно-, дво- і триметрові символи Різдва сотні звіздарів несуть центром в Україні та по світу. Зазвичай такі прикраси можна побачити лише раз на рік, під час зимових фестивалів. Втім готуватися до свята майстри-звіздарі починають з літа. Про захоплення звіздарською справою, про цінності та сакральне – в інтерв'ю для журналу GOSSIP.
Юлія, сьогодні важливість збереження українських традицій є чи не найважливішим в культурі українського народу. Що для вас це означає?
Особисто для мене це стало важливим багато років тому. Так склалось, що ми з чоловіком почали колекціонувати український стрій, кераміку саме з гуцульського краю, звідки коріння мого чоловіка. Ми ще тоді були молодими, а діти малими, відпочиваючи в селі у бабусі, на місцевому базарі купували давні вишиті сорочки і всілякі дрібниці, які тепер вже стали своєрідними реліквіями нашого дому. Ми зрозуміли, що нам це важливо, нашим прикладом навчити дітей любити українське, в нібито не цінних матеріальних речах, побачити щось глибше, сакральне та безцінне. Думаю, що нам це вдалось. Адже діти виросли та перейняли наші захоплення. Старша донька Ольга – керамістка, завжди збирає щось цікаве для своєї колекції виробів з глини цілої України. Середню Юстину захопило колекціонування виробів зі скла, а найменша Дарія в пошуку, їй тільки 10 років (посміхається).
Розкажіть, з чого почалось захоплення звіздарською справою?
Почалось все з фотографії у нашому сімейному альбомі, де зображені молоді хлопці з різдвяною зіркою в людський зріст. Такі звізди виготовляли перед різдвяними святами хлопці з села Мацьковичі, біля містам Перемишля, Надсяння (тепер це територія Польщі). Завжди малою розглядала це маленьке за розміром фото з велетенською звіздою. З часом ця зірка стала великою частино мого життя, навіть не усвідомлюючи цього. Село було дуже великим, але фото з зіркою збереглись саме у нашому альбомі, тепер розумію, що це своєрідний знак для мене (посміхається). Так склалось, що моя праця - катехизація діток, це навчання при храмі. І коли прийшли приготування до Різдва, а ми робили при церкві вертеп, то нам треба була Різдвяна звізда. У містечку, де я проживаю, є майстер-звіздар Богдан Новак, який вміє майструвати таку зірку, мацьківську зірку. І я вирішила запросити до нас у гості в катехитичну школу м.Дубляни на майстер-клас, щоб навчити діток звіздарської справи. Дітям було дуже цікаво, особливо хлопчакам, але виявилось, що тут потрібна чоловіча рука, діти не дадуть самі ради. Запропонувала своєму татові – Швець Михайлу, допомогти змайструвати, він погодився і після цього це стало його частиною життя, з 2009 року. Отже, тато майструє, а я оздоблюю зірки та шукаю стародавні конструкції для нового життя. Мені стало цікаво більше дізнатись про звіздарську справу, зрозуміла, що вона мало досліджувана. Люди думають, що це якесь моє хобі чи розвага. Я вважаю, що ми повинні зберігати традиції свого народу та передавати іншим поколінням. Це основа, на якому будується народ з його вірою, мовою, історією, культурою та традиціями. За ці істини зараз стоїть наше військо та обороняє нас. З 2010 року ми приймаємо активну участь у ході звіздарів, яка відбувається щороку під час різдвяних свят. Це неймовірне дійство прослави народження Ісуса, де під час ходи можна побачити сотні різноманітних зірок. Ще до повномасштабного вторгнення вдалось видати книгу про звіздарську справу. Книга в співавторстві Дарії Ковальчук, Богдана Новака та Надії Дзвоник, назва якої «Творці різдвяних звізд», де міститься мій напрацьований матеріал з 2009 року.
Чи можна сказати, що подібні речі можуть передаватися у спадок?
Традиція у селі Мацьковичі була такою, що зірки приносили до церкви на розколяду, вони стояли під час Богослужіння, а після Святої Літургії зірку розбивали на друзки, щоб наступного року зробити ще кращу. Тепер собі такого дозволити не можемо, бо майстрів звіздарської справи є дуже мало, і різдвяна зірка стає своєрідною реліквією, яку вже бережуть. Татові зірки подорожують по світу, колядують з нашим військом, ходять з вертепами та колядниками, прославляючи радісну новину про народження Бога!
А яке, значення вони мають?
Різдвяна зірка, містить у собі богословський зміст. Цей момент є описаний у Святому Письмі, у євангелиста Матея. Це небесне світило сповістило про народження Бога. Можемо говорити, що це світло і є символом Ісуса Христа. Ісус світло для світу! Люди почали оспівувати зірку, у колядках
«Нова радість стала, яка не бувала,
Над вертепом звізда ясна світлом засіяла».
Чи приймаєте ви участь у виставках, де можна вас побачити з вашими виробами?
Головною живою виставкою, де можна було побачити зірки - була хода звіздарів. Завдячуючи нашому війську, у такі важкі часи для країни ми мали змогу показати зірки і цього року 2023 на Різдвяні свята, 8 січня у місті Львові. Так історично складається, що знову 2023 будемо святкувати Різдво, вже за новим стилем 25 грудня 2023 року. Наші зірки актуальні не лише в Україні, вони подорожують світом. Свого часу різдвяні зірки 2011 року колядували у Ватикані, на спеціальному заході «Українське Різдво у Ватикані». Зараз проходить у Польщі виставка «Яка ж це зірка сяє на Сході», в Краківському історичному музеї Кшиштофори, також презентувались зірки при храмі св. Климентія Папи за підтримки о. Юрія Хамуляка. Ще одна моя колега по звіздарству, Марія Бойко експонує зразки зірок у своєму туристично-виховному центрі «Гніздо Яструба».
А як щодо майстер-класів, презентацій? Чи проводите ви їх, чи плануєте?
Безперечно проводяться майстер-класи з дітками та батьками, які оздоблюють зіроньки. Це спрощені конструкції. Молодь вже за допомогою майстра виготовляє зірки, а дівчата оздоблюють, прикрашають. Зараз ще стало популярним розповідати про звіздарську справу і всілякі цікаві факти про саму різдвяну зірку. Так як я маю напрацьований матеріал, то радо ділюсь з іншими, бо це направду цікава традиція українського народу про яку не варто забувати. Нехай Бог перебуває з нами та нашим військом у такий важкий час!
Христос ся Рождає!
