Олена Воротнікова - письменниця, авторка іронічних детективів, хвацько закручених, хитромудро сплетених, але головне — по-жіночому мудрих. Герої Олени - сучасниці, які шукають своє місце в житті та свого героя. Олена Воротнікова – авторка книги «Марта», яка точно не залишить байдужим любителів детективів.
Олено, сьогодні — ви письменниця, авторка новел та оповідань. Розкажіть, як письменництво прийшло в ваше життя? З чого все почалося?
Цей турбошлях, як я його називаю, триває вже 2 роки. 2 роки, як я почала писати і моє життя замайоріло зовсім іншими фарбами. В «минулому» житті я працювала менеджером в енергетичній компанії, присвятила цьому багато років свого життя. Я досягла успіху у професії, працювала в десятках проектах України, маю заслуги та нагороди. Але під час війни я залишилася безробітна, мої стратегічні проекти стали не на часі. Десь в 2019-2020 роках я зрозуміла, що задихаюсь. Мені потрібно чимось займатися, вивчати нове та бути в русі, адже я до цього звикла за все своє життя. Мозок потребував знань (посміхається). Я перепробувала багато занять, проходила курси та навчання і одного разу спробувала писати. Писати те, що в мене на душі, те, що коїться навколо, але через вигаданого героя. Мабуть, написання оповідань - найдивовижніше, що є для мене в письменстві. Тому що в цей момент ти з текстом віч-на-віч, і ніхто тобі не указ. Це буває важко, боляче, незрозуміло, але вибиратися з чергової «безвихідної» ситуації — це дуже круто. Знаходити прихований зміст, який відразу вловив. Розуміти, чому герой поводився так, а чи не інакше. Бачити, що стежка, якою ти пішов помилково, набагато швидше і вірніше приведе тебе до потрібного фіналу. Я дуже люблю бачити, як ниточки під моїми пальцями сплітаються разом, і виходить красивий і логічний візерунок. Саме це дає мені письменництво.
А чи раніше ви мріяли про те, щоб стати авторкою та мати власні книги, які будуть читати по всьому світу?
Ніколи (посміхається). На початку шляху, коли я тільки почала писати короткі оповідання, я знати не знала нічого про сюжет, розкриття персонажів, саморедактуру та ритм тексту. Писала інтуїтивно. Навіть не думала про славу, власну книгу чи щось таке. Я використовувала надто довгі речення. Чи не читала текст вголос. Не прописувала мотивації героїв (особливо другорядних). Все це прийшло з досвідом, і тепер свій перший закінчений текст я згадую з посмішкою. Хоча, мабуть, він теж був потрібний. Щоб зрозуміти «як не треба». Зараз я розумію, за допомогою моїх наставників, вчителів, що у мене є хист, талант, мої оповідання та детективи читають із захопленням. Як складеться доля далі – не знаю. Зараз я готую до друку свою власну книгу, мрію, щоб українці її оцінили, адже читач для мене – головний герой!
Олено, ви авторка іронічних детективів. Розкажіть, чому саме цей жанр?
Якось на одному із семінарів я почула про іронічні жіночні детективи, і зрозуміла, що я сама таке дуже люблю читати. Взагалі, я книгоман. Для мене книга – це кращий подарунок. Але раніше я читала інших авторів, не українців, на жаль, адже не могла знайти аналогів. І мені захотілося стати головною детективщицею України! Якось мені вдалося познайомитися із Женею Яворською, вона порадила мені платформу, де я могла викладати свої роботи. Коли Женя почитала їх то сказала, що мої герої прописані краще ніж у Донцової. Отже, у мене є шанс (посміхається). Я хочу бути сучасною українською письменницею для українців будь-якого віку. Іронічні детективи – для кожного, хто полюбляє хитросплетіння, гумор та сатиру.
А як саме ви вигадуєте свої історії? З чого починаєте?
З героя перш за все, проте, я не сказала б, що він вигадується. Він просто приходить і чекає, коли про нього розкажуть. Іноді терпляче, іноді дуже настирливо потребує уваги. Мої знайомі читають мене дуже уважно, адже я пишу не лише про себе, а й про своє оточення. Мої герої є прототипами відомих людей. Після того, як виник центральний герой, навколо нього починають збиратися інші персонажі. А потім події вибухають, як уламкова граната, і герой опиняється в епіцентрі цього вибуху подій.
Ваші оповідання, опубліковані онлайн, набирають десятки, а то і сотні тисяч переглядів від читачів. Як ви думаєте, що у ваших творах так зачіпає людей?
Навіть не знаю, чи може автор відповісти на це запитання. Мабуть, легкість, щирість, сучасність. Я завжди намагаюся писати тільки про те, що мене турбує, що не дає мені спокою. Я не женуся за тим, що популярно. І намагаюся не торкатися тем, у яких у мене немає досвіду. Мені здається, що це запорука правдоподібності вигаданої історії — не писати про те, чого не знаєш. Я намагаюся багато брати з життя, а щось береться саме собою, хоча я про це навіть не думаю. Я не з тих письменників, у яких у роботі 5 книг одночасно, і ще 10 ідей лежать і чекають свого часу. Завжди пишу одну історію, а коли ставлю фінальну крапку, вся перетворююсь на порожнечу, і кілька тижнів ледве розумію, що довкола відбувається. До кожної історії, оповідання чи детектива я підходжу зі свіжою головою, яка заповнена новими ідеями.
Скоро вийде ваша книга «Марта». Що читачам чекати? Де можна буде придбати та чи буде вона онлайн?
Видавництво «Дружко», з яким я працюю, зараз робить фінальне корегування і до кінця року книга «піде» до друкарні. Книга «Марта: режим детектива» складається із трьох частин: «Гучний движ», «Болото» та «Кохання без обмежень». Головна героїня Марта, під час повномасштабного вторгнення мацковії до Україні, переїжджає разом із сином-підлітком до Варшави перечекати війну. Але жіночий авантюризм та бажання розкрити усі злочини, які тільки зустрічаються на її шляху, робить життя переселенки сумбурним та небезпечним…Книга буде продаватися видавництвом у книгарнях та он-лайн магазинах. Також, придбати книгу із автографом можна буде у мене. Про це я повідомлю пізніше у соціальних мережах.
Що зараз ви можете назвати своїм найбільшим успіхом у письменстві? Чим по-справжньому пишаєтесь?
Та немає жодного справжнього успіху. Апетит приходить під час їжі (посміхається). І з кожної нової вершини стає видно вершину вище. Виходом книги я пишаюся, звичайно! Дуже. Хоча це далеко не лише моя заслуга. Минулого року я отримала премію і спеціальну відзнаку від всеукраїнської організації «Разом проти раку» після участі у конкурсі «Рак_боятися_не можна». Оповідання «Ліміт на життя» я присвятила своїй подрузі, яка не впоралася із хворобою… Але написала оптимістичну історію, щоб підтримати хворих.
