матеріал підготувала Дмитришин Юлія
Засновниця фонду «Blue Sky Ukraine» і активна волонтерка Яна в інтервʼю для журналу GOSSIP розповіла про своє покликання, десятирічний досвід волонтерства у США та про «американську мрію». Яна подіоилася враженнями від міста Норволк, штат Коннектикут, який є частиною Нової Англії.
Яно, розкажіть про штат та місто, де Ви проживаєте. Що в ньому вам подобається?
Я проживаю в штаті Коннектикут, місто Норволк. Десь 60% території заповнюють ліси, дуже багато річок, озер, багато різних парків, є океан. І це дуже класно, бо кожних вихідних ти можеш поїхати в будь-який парк, знайти місцинку, де можна провести гарно час – чи то з друзями, чи наодинці. За це я люблю Америку і наш штат, зокрема. І, звичайно, родзинкою нашого штату є всім відомий Єльський університет - один із найстаріших університетів США, де навчаються найкращі студенти з усього світу.
Нова Англія відома своїми історіями про салемських відьом, готичною атмосферою, більшість фільмів жахів асоціюються з цими краями. Чи відчувається цей настрій у Вашому місті та й загалом, коли подорожуєте штатом?
Ну, насправді, взагалі це не відчувається (посміхається). Мабуть, складається таке враження через велику кількість лісів, які часто показують у фільмах жахів. Наш штат дуже тихий, я б навіть сказала, що у нас тут – спокійне, розмірене, сімейне життя. От, власне, коли ми говоримо про американську мрію, то це все знаходить тут, в Коннектикуті – невеличкий будинок, собака, машина.
Коли у Вас з’явилася перша думка про переїзд в США?
Перша думка про переїзд до Сполучених Штатів Америки з’явилася десь 15 років тому, мені тоді було ще 16 років. Якось мені наснилося, що мій кузен, який проживає тут, приїхав до мене і запросив в гості. Коли я прокинулася, то одразу подумала: «Вау, Америка, це так класно!». Я загорілася цією ідеєю, але ж мені було тільки 16 – школа незакінчена, тому я не ставилася до цього серйозно. Але ця думка мене покинула. Згодом, у 2016 році, ми з друзями пішли в ресторан, де моя знайома розповідала про переїзд в Америку. Після нашої розмови я зрозуміла, чого справді хочу. Шлях був непростим, першого разу – відмова, але я не здалася і спробувала ще раз - по роботі була нагода поїхати на конференцію.
Яно, а як Ви адаптувалися та інтегрувалися в американське суспільство?
Особисто в мене все пройшло досить легко. Можливо, через те, що я хотіла цього, хоча, водночас, розуміла, що відчуватиму бар’єр мови, зіштовхнуся з іншим менталітетом, іншими цінностями. Мною керувало сильне бажання бути тут та будувати своє майбутнє в цій країні, тому не бачила таких труднощів, які не змогла б побороти. Проте, в мене був кузен, який допоміг мені пройти цей непростий період життя. Він та його дружина прийняли мене у своєму домі на початку. Я їм дуже вдячна за підтримку.
Отримавши підтримку від своєї сім’ї, Ви продовжили цю добру справу та вирішили допомагати нам в Україні в непрості часи, заснувавши власний благодійний фонд Blue Sky Ukraine. Можете розповісти більше про свій фонд? Як у Вас зародилася така ідея?
Blue Sky Ukraine було засновано наприкінці 2022 року. Поштовхом для створення було повномасштабне вторгнення в Україну, як і у інших благодійних фондів в США, що допомагають нашій країні, хоча сама ідея зародилася ще в Україні, але на той час мені не вистачало ані знань, ані ресурсів, ані фінансів. Займаючись благодійністю ти мусиш віддаватися цій справі на 100%, адже слід бути в постійному розвитку, русі. Вже в Америці мене надихнули волонтери, адже попередньо я мала 5 років досвіду волонтерства в Україні та ще 5 років в іншому благодійному фонді в США, що надавав допомогу пораненим військовим. Якось до мене звернулися люди з України, які попросили зорганізувати збір коштів. Якщо я не помиляюся, то приблизна сума була 10 000 тисяч доларів. Вони займалися відновленням старого будинку, аби переробити його у дитячий будинок для дітей-сиріт, евакуйованих з Маріуполя.
Звісно, я погодилася допомогти, поділилася цією ідеєю з іншими дівчатами. Ми одразу почали думати, яким чином це можна зробити, і дійшли висновку – зробити Bake Sale. Я з дівчатами спекли багато печива, і продали його десь на 5 000 тисяч доларів. Це був справді гарний результат! Після цього я вирішила зайнятися цією справою серйозніше.
Благодійний концерт, який фонд Blue Sky Ukraine організували до Дня Незалежності Україні. Сенатор Коннектикуту Річард Блументаль вручив Яні-Іванні нагороду та відзначив роботу фонду на допомогу Україні.
Розкажіть детальніше про місію Blue Sky Ukraine.
Місія Blue Sky Ukraine допомогти не тільки матеріально, а й морально, відновивши цим людям віру в краще життя та світле майбутнє. Ми підтримуємо зв’язок зі сім’ями, які до нас звернулися. Їх у нас десь 25. Коли у них виникають певні форс-мажорні ситуації, елементарні потреби- купити продукти, засоби гігієни, оплатити комунальні послуги, то ми намагаємося одразу допомогти. Є навіть сім’ї, яким ми сплачуємо кредитну заборгованість. Основна мета нашого проєкту – допомога людям похилого віку, одиноким людям, багатодітним та малозабезпеченим сім’ям і дітям з інвалідністю. Ця справа мене інспірує, я відчуваю себе наповненою, водночас щасливою, потрібною та корисною, бо маю змогу допомогти іншим.
Яка у Вас команда?
В нас маленька команда: 3-4 засновники та близько 10 волонтерів. Ми всі знаходимося в США. В Україні є одна людина, це мій брат, який допомагає мені в цьому. Всі обов’язки, що стосуються України, я покладаю на нього – і він гарно з цим справляється.
Яно, багато сімей потребує допомоги. Як Ви шукаєте сім’ї, яким вона треба тут і вже?
Ми співпрацюємо з іншими благодійними організаціями, звертаємося в соцзахист, що є в Україні. Вони дають контакти людей, які знаходяться в край важких обставинах. Також важливу роль відіграють соцмережі, сюди часто пишуть одинокі мами.
Ми їдемо до тих сімей на знайомство, спілкуємося з сусідами, і навіть головами сільських чи міських рад, аби повністю зрозуміти ситуацію людини чи сім’ї, яка до нас звернулася.
Чи виникали у Вас труднощі, коли створювали благодійний фонд?
В США ні, тут все робиться просто та легко, особливо якщо це стосується бізнесу чи організації. Єдине, на початку ми звернулися до юристів, які правильно заповнили всі документи, зареєстрували нас. Фактично за 1 – 1.5 місяці фонд почав свою діяльність.
В Україні все набагато складніше. Ми маємо намір відкрити тут Blue Sky Ukraine, аби трохи полегшити транзакції, фінансові питання. І тут набагато важче – часто «пхають палки в колеса», повертають документи, невчасно розглядають, термін пройшов, і, відповідно, все потрібно знову подавати.
Яно, Ви є членкинею Союзу українок Америки. Можете розказати більше про цю організацію?
Ця організація, власне, і була моїм першим досвідом волонтерської діяльності. В США я познайомилася з дівчиною, в якої запитала, чи вона бува не знає певної благодійної організації, де я могла б бути корисною як волонтерка. А вона відповіла: «Ну так, звичайно, є Союз Українок Америки. Я є членкинею цієї організації». Мене запросили на збори, познайомили з жінками різного віку.
В кожному штаті є декілька відділів союзянок. В нашому штаті точно є 2 відділи. Це доволі відома та популярна організація. В Україні також є відділи, про це я дізналася зовсім недавно, будучи в Америці.
Завершуючи нашу розмову, я б хотіла поцікавитися основними відмінностями, які є між Україною та Америкою. Наведіть декілька прикладів.
Напевно, найосновніше - це менталітет. Українці та американці є дуже різними, і нам не завжди легко порозумітися. В них зовсім інше ставлення до всього. До прикладу, дуже складно відрізнити багатого і пересічного американця, оскільки їхній вигляд не буде особливо вирізнятися. Якийсь мультимільйонер може прийти в ресторан в потертих джинсах, футболці, приїхати на звичайному авто.
Також в США рівноправність між жінкою та чоловіком помічається у всьому – від рахунку в ресторані до розподілу сімейних обов’язків. Кар’єрне питання для американців та американок, звісно, на першому місці – вони знають, що мають закінчити коледж/університет, знайти роботу та започаткувати якусь кар’єру, себто «стати на ноги», і аж тоді замислитися про серйозні стосунки, створення сім’ї, вже не кажучи про дітей. Та й загалом Америка – це свобода та демократія. Вони не хвилюються про зовнішній вигляд так, як це роблять в Україні. Американці можуть спокійно вийти у піжамі і піти в крамницю, школу чи коледж. Жінки не переймаються макіяжем чи зачіски – можуть прийти в ресторан в капцях з мокрою головою, і на це ніхто не зверне уваги, бо для них це норма. Спершу мене це дивувало, але зараз я вже звикла і теж вважаю це звичним явищем. Звісно, не йдеться про те, що не потрібно за собою доглядати. Ні. Просто тут люди звертають увагу на щось інше.
Ще важливим моментом є фінансова грамотність. Дітей з самого дитинства виховують бути фінансово незалежними. Діти у віці 12-13 років підпрацьовують – беруть собаку сусіда, вигулюють 2-3 години і заробляють 20 доларів. Це виховує в них самостійність. Тут немає такого, щоб діти в 20 років жили з батьками, тим паче в 30. Студенти самі собі оплачують коледж, беруть студентські кредити. Є коледжі, які з проживанням орієнтовно коштують до 100 000 тисяч доларів, і не всі батьки можуть дозволити собі оплатити такі заклади. Тому до них приходить розуміння, що потрібно гарно вчитися та одразу будувати кар’єру, бо після навчання може висіти велика сума, яку потрібно погасити.
Щиро дякую, Яно, за гарну та теплу розмову. Було приємно з Вами поспілкуватися. Чи хотіли б Ви щось побажати українцям?
Дякую, це навзаєм. Бажаю всім українцям та українкам спокійних днів та ночей, і звичайно – мирного неба!
