матеріал підготувала Мороз Оксана
Віталій Мандзин – про складнощі минулого, випробування сьогодення, очікування від майбутнього. Український атлет є призером юніорського чемпіонату Європи 2024 року з біатлону. Цьогоріч чоловік виступив на всіх можливих рівнях у біатлоні і показав пристойні результати. Спортсмен має велике майбутнє на думку тренерів і експертів, тому ми вирішили дізнатись більше про нього.
Не секрет, що бути спортсменом – складно. Розкажіть, з чого почалась ваша кар’єра? Які труднощі були на початку вашого становлення?
Мій шлях у кар’єрі спортсмена розпочинався у Тернополі на базі у Підгородньому. На той час було достатньо багато проблем, особливо – фінансових. Коли розпочинаєш нову справу, виникають питання з екіпіруванням, яке коштує чимало. Маленькими кроками завдячуючи людям, які були зацікавлені у моєму результаті, в тому ж числі мої батьки, які дуже багато вклали в мене і по цей день вкладають, вийшло досягнути такого результату, що маю зараз.
Віталій, а не було бажання кинути все та піти в іншу сферу?
Ціль, підтримка рідних та жага до результатів приводять до бажаного успіху, навіть якщо тебе спіткають складнощі. Я був тоді доволі малим, десь років 10, і тому, можливо, я не сильно звертав увагу на ті труднощі, а за рахунок того, що це була нова справа в моєму житті, залишався сильно заохоченим та мотивованим.
У багатьох спортсменів є кумири, на чий результат вони опираються. Чи є у вас такі люди?
Такого як кумир – ні, є люди з яких я беру приклад, у яких щось навчаюсь. В Україні - це Дмитро Підручний. Він мій дуже близький друг, я б сказав – найкращий друг. Ми відносно недавно почали наше спілкування, але коли дізналися один про одного більше, то я зрозумів, що це «та сама людина», якій я можу довіряти та чиїм досягненням пишатися, як своїм. Його перемога на Чемпіонаті світу дала надію у чоловічий біатлон України. Він показав усьому світу, що ми можемо конкурувати на рівні з топами. Я багато чого у нього навчаюсь і беру для себе важливе, саме завдяки цим аспектам і тому яка він людина. Зі світових лідерів я б хотів відзначити норвежця Легрейда, який особисто для мене є взірцем роботи на вогневому рубежі, я навчаюсь його спокійності, стабільності й психологічної врівноваженості на стрільбищі.
Бути біатлоністом – не легка робота, як ви та ваша сім’я пристосовується до відстані?
Зараз це вже звичне явище, хоча, скажу відверто, моментами дуже складно. Не бути більше як 2 місяці дома, особливо в змагальний період, коли фізично виснажуєшся і на фоні цього психологічна втома, але потроху звикаєш. Раніше, коли був у тернопільській збірні виїжджав на один збір за рік у Карпати, на наступний сезон уже два рази, і так воно збільшувалось, до того моменту, як я потрапив у команду, тут їх дуже багато. Все ж таки, людина таке створіння, яка звикає до всього. Як би складно не було бути відсутнім дома, не бачити рідних і близьких людей, не відчувати цієї підтримки, але така наша робота і життя.
А що допомагає триматись закордоном?
Постійний контакт з рідними та дівчиною – єдине, що змушує бути спокійним і врівноваженим, тримає мене і психологію в тонусі.
Розкажіть про ваш перший закордонний збір. Як це було?
Мене тоді взяли в юнацьку команду за результатами Чемпіонату України та сказали, що їдемо в Австрію, в селище Обертілліях. Я до кінця не вірив (посміхається). Батькам казав, що не повірю до того моменту, поки не прокинусь там. Це було щось дуже емоційно захоплююче. Зараз, коли я туди приїжджаю, то це місце дає мені якісь сили, я себе спокійно відчуваю. А ще природа там дивовижна і погода ніколи не підводить.
Ви не так давно у головній команді, чи складно було пристосуватись? Яка атмосфера у ній?
Я в команді 2 роки. Скажу чесно, складно не було, дякуючи хлопцям, тренерам і взагалі людям, які у нас в команді. Вони допомогли мені влитись дуже швидко. Не було складно психологічно, але було складно фізично. Звісно, робота в команді «А» і в команді «Б» відрізняється по рівню навантаження, але ментально ніби пару днів пройшло і цих хлопців знаєш не перший тиждень. Атмосфера дружня. Всі завжди готові допомогти один одному, не зважаючи на результати і різні ситуації. Ми намагаємось бути одним колективом і підтримувати в складні часи.
Віталій, а ви хотіли б бути капітаном команди?
Так. Хоч це звання не дуже офіційне, але ставши ним ти автоматично стаєш лідером. Бути капітаном чоловічої команди, думаю, це приємно і мотивує вдвічі, хоч і дуже відповідально!
Які у вас у стосунки з тренером?
З Юраєм дуже близькі і дружні. Ми легко розуміємо один одного. Мені дуже комфортно і приємно з ним працюється. Головне я бачу, що з цього є результат і можна досягти великих вершин у такому тандемі далі. Я помітив, коли Санітра присутній на змаганнях, мені психологічно легше. Він говорить, можливо прості, але такі важливі слова підтримки: «Ти зможеш, ти знаєш як це робити, будь впевнений у собі і роби так, як ти вмієш». Після них відчуваєш себе, як хлопці, які бігають на Кубку світу. Завдячуючи його словам досягаєш більших результатів, психологічно заспокоюєшся як людина і спортсмен. Тренер є дуже відповідальним, лаконічним, справедливим. Десь насварить, десь підтримає, десь навпаки заспокоює.
На зараз ви є студентом одразу двох університетів. Як вдається поєднувати навчання, спорт, відносини, відпочинок?
Можливо, не всі люди розуміють, але спортсмени багато чим жертвують задля результатів. Поєднати всі ці аспекти в житті досить складно, але я люблю важкі задачі, вони задають якусь мотивацію, що надихає. В університетах я появляюсь досить рідко, адже в мене мало часу. Намагаюсь поєднувати, бо як інакше?
Скажіть, у вас є місце сили, де відпочиваєте морально?
Звичайно (посміхається). Це дім, хата, рідні стіни, які заряджають мене енергією. Коли я давно не був дома, то в душі відчуваю, що мені потрібно приїхати, побути з батьками, лягти на рідне ліжко, знаходитись у тих стінах, де я виріс. Там мені спокійно. Дома буваю до 3-х місяців на рік, а за зиму цього року взагалі всього тиждень. Але це на 100% місце, де я відпочиваю і фізично, і морально.
Віталій, а як ви оцінюєте цей сезон для себе? Яка гонка найбільш пам’ятна?
За цей сезон можу ставити плюс. Стартував на всіх можливих рівнях біатлону і показав досить хороші результати, прогресував у порівнянні з минулим роком. Сезон був зі зльотами та падіннями, але однозначно я заношу його в актив. Пам’ятним був «Чемпіонат світу», де ми з командою зайняли друге місце. Для нас це була перша нагорода на такому рівні, тому це було приємно. Я задоволений своїми результатами «Кубка світу» в Німеччині, де взяв перші очки.
Цьогоріч Ви здобули для себе перший кришталевий глобус і одразу в заліку, такої елітної гонки як - мас старт. Розкажіть як відбувалась ця боротьба за перемогу сезону? Чи могли Ви очікувати від себе такого буквально рік тому?
На справді, вийшла кумедна ситуація (посміхається). Про глобус дізнався, взагалі, зранку, коли роблячи розминку, побачив повідомлення від вболівальників, де бажали перемоги у заліку. Якщо чесно, протягом гонки про глобус і не згадував, а просто біг на хороший результат. Тоді на фініші опинився , як на мене, на найнеприємнішому місці - 4. Залишився без медалі, але отримав хороший сюрприз у вигляді перемоги в заліку. Під час вручення виникли нові відчуття, бо це нагорода за весь сезон, а не як медаль за одну гонку. Запитавши себе рік тому чи очікував я такого – однозначно ні. Інколи задумуюсь над тим, що маю зараз і важко усвідомити свої досягнення і рівень, до якого дійшов. Хочу великих здобутків у майбутньому, але цього не станеться, якщо зараз не зупинюсь і не похваллю себе за те що вже сталось і є.
Українські вболівальники покладають на вас великі надії, чи не відчувається психологічний тиск після такого?
В першу чергу, ці слова мотивують. Ти розумієш, що вони не просто так сказані. Виникає бажання не підвести людей і себе. Звісно, що на фоні цього виникає якась психологічна тривожність, переживання, але я намагаюсь про це не думати і стараюсь просто робити те що вмію і знаю. Я б хотів подякувати вболівальникам, які підтримують мене, справді приємно!
Віталій, а які плани на майбутнє? Яка головна ціль на наступні роки?
Досягти найвищих цілей, які є в біатлоні. Я впевнений, що це можливо не зважаючи на проблеми. Все досягається, але потрібно багато працювати. Це важкий вид спорту, в ньому перемагає той, хто найбільш готовий у цей момент. Хотів би провести більше гонок на «Кубку світу» і показати кращі результати, що залежать від моєї літньої підготовки, а згодом – спробувати закріпитись в основній команді.
Дайте пораду для спортсменів, що підростають. Що побажаєте?
Потрібно завжди вірити в себе і після кожного падіння вміти підійматись. Той хто не падав, не встає. Плідно працюйте не покладаючи рук, спорт потребує надзвичайно багато зусиль, сильної концентрації і самодисципліни!
