Кожен з нас індивідуальний. Ми живемо в соціумі, щодня стикаємося з різними подіями, отримуємо великі дози інформації. Ми намагаємося взаємодіяти з іншими людьми. І все – від виховання в сім’ї до відносин на роботі, впливає на нас та може залишити глибокий слід.
Про те, як розібратися в причинах конфліктів в родині, вийти з кризового стану та зрозуміти свої істинні бажання поговоримо в інтерв’ю з талановитою сімейною та дитячою психологинею Галиною Таран.
Галино, наразі ви сімейний та дитячий психолог. Розкажіть, як так сталося, що в 32 роки ви кардинально змінили професію?
З самого початку це було пов'язано з тим, що при народженні сина, лікарі зробили професійну помилку. Коли йому виповнився рік, жоден спеціаліст не міг поставити діагноз, адже були підозри і на РАС (Розлади аутистичного спектру), і на СДУГ (Синдром дефіциту уваги та гіперактивності). Мій син не розмовляв та був дуже тривожний.
Ці обставини змусили мене поглиблено вивчати дитячу психологію. До мене почали звертатись за порадою друзі і знайомі, поступово наштовхуючи на думки про те, аби почати вести консультації, ділитись своїми знаннями та досвідом, який буде приносити користь іншим людям.
Ще одним важливим поштовхом до вивчення психології стала післяпологова депресія, яку я відчула на власному досвіді. Мені хотілось допомогти іншим мамам з цією болючою та дуже руйнівною проблемою. Адже інколи наслідки післяпологової депресії бувають надто непередбачувані.
Що допомогло вам прожити цей стан змін та стати впевненою в собі?
Це переїзд в іншу країну. Я була на роздоріжжі, адже абсолютно не розуміла, чим я можу займатись на чужині, що буду тут робити і як розвиватись. Проте в один момент моя знайома психологиня сказала: “Знаєш, в тебе чудово виходить підтримувати інших людей. Я поговорила з тобою і мені стало так добре, так легко на душі. Можливо варто спробувати рухатись саме в цьому напрямку?”
Саме тоді я зрозуміла, що якщо не спробую зараз, то буду жалкувати про це все своє життя.
Скажіть, чи можливо самостійно вийти з кризового стану?
Так, звісно можливо. Особливо, якщо у вас є потужна підтримка в обличчі партнера, батьків або близьких друзів, які не мають величезних психологічних травм, бо цим самим можуть завдати вам тільки більшої шкоди.
Ще однією альтернативою є звісно самотерапія. Якщо ви хочете подолати кризу, почніть глибоко вивчати це. Через призму власного досвіду знайдіть її причини, наслідки та шляхи подолання. Звісно, це все не легко і для цього потрібен не один рік. Проте, якщо ви хочете розібратись в собі без сторонньої допомоги, краще запастись терпінням та розвивати навички самоаналізу.
На які саме аспекти варто звернути увагу при виборі психолога?
Перше — це, звісно, освіта. Друге — ніколи не соромтесь запитати у вашого потенційного психолога чи є у нього власний психотерапевт? Це дійсно must have, тому я дуже раджу взяти на замітку собі ці запитання при ваших перших сесіях.
Ви мали досвід роботи з міжнародними організаціями, по типу «Червоного хреста». Яку допомогу ви надавали? Які враження?
З початку повномасштабного вторгнення я почала волонтерити у співпраці з Agency for Migration and Adaptation Amiga. Через них я ходила на зустрічі з Червоним Хрестом. Там моя робота заключалась в тому, аби дізнатись в людей якої саме допомоги вони потребують, на що перш за все варто звернути увагу, які тенденції, які стадії ПТСР тощо.
Також у форматі психологічних дискусій відбувалась моя співпраця з міжнародною організацією The UN Refugee Agency. За цей досвід я дуже вдячна, оскільки вважаю, що саме в той момент він був мені вкрай необхідним.
Галино, а з якими проблемами та запитами до вас найчастіше приходять люди сьогодні? Що хвилює українців?
Перше, що хвилює наших громадян — це питання: “Повертатись чи ні?”. Тому що, на превеликий жаль, багато людей за період війни втратили свої домівки назавжди.
Друге — це сімейні взаємовідносини. Під час повномасштабного вторгнення багато українських жінок виїхали за кордон і змогли повністю чи частково сепаруватись від чоловіків, що в свою чергу спричинило шалену хвилю розлучень.
Ще одне нагальне питання, за яким люди дуже часто звертаються — це самореалізація. Приїхавши в іншу країну вони не знають, що робити далі. На моїй практиці була жінка, що опинилась на роздоріжжі, оскільки вдома вона мала кар’єру, справу, яка приносила задоволення і прекрасне сімейне життя.
Опинившись в Празі вона йде на вакансію прибиральниці і перед нею вмить постало складне питання: “Що мені робити далі?”. Саме з цією проблемою ми і почали посилено працювати в терапії.
Ви також працюєте як дитячий психолог. Як відбувається робота з дітьми? Це завжди в парі з батьками?
З дітьми віком до 14 років консультація проходить тільки в присутності двох або одного з батьків. В процесі нашої роботи я обов'язково аналізую чи не перешкоджають рідні вирішенню того чи іншого запиту. Звертаю увагу на те, чи готові батьки сприяти поліпшенню стану власної дитини. Адже багато проблем вирішуються тільки тоді, коли в цьому зацікавлені всі члени родини.
Я тішусь, коли діти самі розуміють важливість роботи з психологом і свідомо погоджуються на це без тиску батьків. Адже терапія — це не про примус. Терапія — це про свободу, про самопізнання, про спокій і розмови, які дійсно зцілюють.
Дайте декілька порад жінкам, які зараз опинились на роздоріжжі. З чого почати зміни в собі?
В таких випадках я завжди раджу своїм клієнтам взяти чистий лист паперу і виписати туди в рядок всі свої сумніви, всі “за” і “проти”. Завершивши цей список, подивіться на нього уважно, зосередьтесь саме на тому, що ви написали і правильне рішення неодмінно знайде вас. Адже коли в голові вирує шалений потік думок, їх варто структурувати і найкращий метод — виписати на аркуші. Ця техніка має назву квадрат Декарта. Але насамперед, зупиніться на хвилину і задайте собі просте питання: “Чого я хочу?”. Не чоловік, не діти або батьки. Запитайте себе чого хочете САМЕ ВИ і внутрішній голос неодмінно дасть чітку відповідь.
