матеріал підготувала Захаревич Анастасія
Акторська майстерність — це не лише техніка і вміння втілювати різні образи, це ще й постійний пошук, емоційна глибина та здатність віддати частину себе кожній ролі. У кожному виступі є своя магія — момент натхнення, коли ти живеш цією історією, і коли навіть найнепередбачуваніші ситуації можуть кардинально змінити хід вистави. Про ці та багато інших аспектів свого творчого шляху сьогодні розповідає акторка Наталка Денисенко. Вона відкриває завісу того, що стоїть за її ролями, ділиться своїми поглядами на важливість процесу та емоційної взаємодії з колегами, а також пояснює, чому навіть нестандартні моменти на сцені можуть бути найціннішими.
Наталко, як виглядає ваш перший день в новій постановці? Наскільки складно звикати до нової ролі?
Перший день у новій постановці — це завжди період адаптації: знайомство з командою, розуміння режисерського задуму, пошук спільної мови з партнером. Кожна роль для мене — це новий виклик. Я завжди готуюся дуже прискіпливо, заглиблююся в характер, у бекграунд персонажа. І чим складніша роль — тим цікавіше. Саме в таких викликах я росту як акторка. Звикання до ролі відбувається поступово, через щоденну роботу, через аналіз, через проби. І це той процес, який я дуже ціную.
Чи було відчуття після прочитання сценарію, що це не ваша роль?
Чесно кажучи, мені навпаки цікаво братися за ролі, з якими мене складно асоціювати. Я завжди шукаю в персонажі щось, що можу зрозуміти, відчути, пропустити через себе. Навіть якщо на перший погляд здається, що ця роль не моя — я ніколи не відмовляюся одразу. Навпаки, це виклик: знайти точку дотику, зануритися глибше, зрозуміти, чому ця історія прийшла саме до мене. І дуже часто саме такі персонажі відкривають у мені щось нове. Як акторка, я не хочу бути передбачуваною — мені подобається ламати стереотипи про себе.
Які виклики стоять перед акторами на репетиційному етапі? Чи бувають моменти творчих криз?
Репетиційний період — це один із найскладніших етапів у роботі актора. І водночас — найважливіший. Саме тут ти формуєш свого персонажа з нуля, шукаєш його мотивацію, правду, ритм. Це щоденна робота з текстом, з тілом, з партнером, з режисером. Іноді ти заходиш у глухий кут, коли розумієш, що емоційно не дотягуєш, або навпаки — «переграєш». Творчі кризи — це не виняток, а частина процесу. І я також проходила через такі моменти. На початку повномасштабного вторгнення це особливо загострилося: здавалося, що акторство — не на часі, що мистецтво безсиле. Але потім прийшло розуміння, що навіть у найтемніші часи воно дає людям можливість відчути, подумати, побути в емоції. І для цього теж потрібна велика внутрішня сила — не зламатися, продовжити працювати, бути живим на сцені.
Чи були у вас періоди, коли одночасно готувалися до двох вистав, на яких грали різну роль. Наскільки важко переключатися?
Досить часто ми, актори, працюємо паралельно над кількома проєктами. Для мене це вже звичний робочий процес. Кожен проєкт має свою специфіку, і не можна дозволити собі втратити фокус. Переключатися між ролями — це, звісно, виклик, адже кожна з них вимагає різних емоцій, характерів, і навіть фізичного настрою. Але це частина нашої професії: вміти швидко адаптуватися і не втрачати свою правду на сцені, навіть якщо вчора ти був зовсім іншою людиною. Для мене це скоріше можливість — різноманітність ролей дає нові перспективи, а вміння переключатися змушує бути гнучким і мати постійну готовність до змін.
Для вас важливо, які партнери на сцені? Чи була у вас ситуація, коли хімія між колегами-акторами не складалася?
Для мене важливо, з ким я працюю на сцені. Це не тільки про професіоналізм, а й про взаєморозуміння, взаємопідтримку. Кожен партнер приносить щось нове, і навіть якщо хімія, на перший погляд, не складається, я завжди намагаюся знайти спільну мову. Всі ми люди, і, звісно, бувають моменти, коли потрібно більше часу для адаптації один до одного, але зрештою важливо, щоб на сцені ми працювали, як єдиний механізм, де кожен елемент важливий. Це безумовно частина нашої професії — вміти знаходити цей контакт.
Ви майстриня дубляжу! Поділіться, будь ласка, як ви працюєте із голосом, щоб передати найтонші нюанси емоцій? Чи є особливі вправи для цього?
Для мене робота з голосом — це не просто техніка, це мистецтво, яке дозволяє передати найтонші емоційні нюанси. Ще під час навчання в університеті ім. Карпенка-Карого я почала викладати «Техніку мови» на акторських курсах і зрозуміла, що голос важливий не тільки для акторів чи дикторів, а й для людей різних професій. Тому я створила курс «Голос на мільйон», який допомагає знайти своє природне звучання, розкрити потенціал голосу, не копіюючи чужі манери, а знаходячи власний тембр.
Щодо вправ, то вони спрямовані на те, щоб розвинути вміння контролювати інтонації, працювати з ритмом та динамікою. Кожен голос — унікальний, і завдання полягає в тому, щоб віднайти його справжню сутність, щоб він звучав природно й органічно, передаючи всі потрібні емоції.
Мабуть, у кожного в акторській карʼєрі траплялися несподівані моменти під час самої вистави, які зрештою робили постановку кращою? Були у вас такі ситуації, якщо так, то які?
Звісно, під час вистав ми постійно адаптуємося прямо на сцені, бо кожна аудиторія інша. Іноді виходиш, а зал уже «розігрітий», глядачі готові сприймати емоції, сміятися, співпереживати. А буває — навпаки: все спокійно, і тоді доводиться налагоджувати контакт, відчувати настрій людей, змінювати темп, інтонації. Десь жарти варто зробити стриманішими, а десь — навпаки, додати емоцій. Особливо зараз, коли в країні складні часи, ми іноді прямо під час вистави змінюємо подачу, щоб бути більш делікатними до глядача, з повагою до його стану.
Розкажіть, чи вірите ви в особливі ритуали або прикмети перед виходом на сцену?
Перед виходом на сцену завжди є певний внутрішній момент налаштування. Це не обов'язково щось конкретне, а скоріше відчуття того, що потрібно знайти свій центр, зібратись і віддатися тому, що відбувається на сцені. Цей процес більше схожий на маленький обряд внутрішнього спокою, де ти залишаєш поза собою все зайве і зосереджуєшся тільки на ролі. Вірю, що вміння налаштуватися на потрібну хвилю — це, мабуть, найважливіший ритуал.
Які у вас відчуття та емоції, коли відкривається завіса і починається вистава?
Перед початком вистави завжди є хвилювання, яке поєднується з величезним відчуттям відповідальності. Це момент, коли ти відпускаєш всі сумніви та повністю віддаєшся тому, що відбувається на сцені. Відкриття завіси — це такий собі перехід у світ, де все стає можливим, де ти стаєш тим, кого граєш. І цей момент надзвичайно важливий: він наповнює тебе енергією та зосереджує на кожному слові, на кожному русі, адже від цього залежить, чи буде глядач відчувати те ж саме.
Чи хотіли б у майбутньому самі створити свою виставу? Якщо так, то яку?
Я думаю, що кожен актор мріє створити щось своє, власне, але важливо, щоб це не стало метою заради мети. Для мене важливіше не просто поставити виставу, а зробити щось, що справді має сенс, що відгукнеться в душах людей і залишить у них слід.
Зараз я більше фокусуюсь на процесі — на роботі з командою, на кожному етапі, на тому, щоб творчість була не лише результатом, а й шляхом. Якщо я колись створю свою виставу, то вона буде про те, щоб передати щось справжнє, живе і відкрите. Я хочу, щоб це була робота, яка буде резонувати не тільки з моєю аудиторією, а й зі мною самою. Щоб я могла подивитись на неї та сказати: "Це те, що я хотіла".
