Віра Метелка - викладачка англійської нового покоління, яка вибудувала власний, впізнаваний формат навчання. Її учні приходять не за «легкістю», а за результатом, і саме тому філософія ЄБШ стала її підписом: дисципліна, структура, чіткість і жодних компромісів із власною метою. За кілька років Віра перетворила свій персональний підхід на метод, який справді зрушує з мертвої точки. Сьогодні вона - наставниця, яка не боїться говорити: шлях до англійської не завжди легкий, але завжди можливий і її метод тому доказ!
Віро, розкажіть, з чого почався ваш шлях у викладанні англійської?
Мій шлях у викладанні – це ланцюжок випадковостей, які рано чи пізно мали скластися в одне ціле (посміхається). Маючи батьків-викладачів – я вступила в педагогічний університет. Спеціальність обирала серцем: взяла іспанську, бо тоді жила серіалом «Буремний шлях»! Перші студенти у мене з’явилися на другому курсі, подруга просто порекомендовала мене кільком людям, які шукали викладача. А вже на третьому – одногрупниця запропонувала офіційну роботу. Усе складалося так природно, що здавалося: всесвіт просто підштовхує в потрібний бік. Поступово студентів ставало дедалі більше, і разом із подругою ми відкрили власну школу іноземних мов «3D English». З цього моменту шлях назад уже був неможливий, так і почалося моє справжнє викладання!
Чи був у вас період сумнівів або відчуття, що ви «не готові» викладати? Які внутрішні рішення допомогли вам стати впевненою в собі наставницею?
Так, і це абсолютно природно для кожного, хто серйозно ставиться до своєї професії. У 18 років я справді не була готова викладати: знань мови вистачало, але психологічної стійкості й розуміння людей – ні. Бували моменти, коли студенти плакали на уроці, а я – після. Зараз я розумію: саме ті ранні помилки й зробили мене такою, як я є. Вони навчили мене чесності, вимогливості та того, що викладання – це не тільки граматика й лексика, а й уміння тримати простір для студента. Тому сьогодні я свідомо не працюю з дітьми. Я не м’яка викладачка, я чесна й вимоглива. Вірю, що результат потребує роботи, а моя задача – бути поруч, мотивувати й підтримувати там, де це справді потрібно!
Ви відкрито говорите, що ваш підхід – це «ЄБШ», а не легкість. Як народилася ця філософія? Що для вас означає «ЄБШ» у навчанні?
З досвіду (посміхається). За 18 років я побачила дуже різних студентів і перепробувала безліч підходів. Висновок завжди один: якщо хочеш вивчити мову – треба її вчити. Не спостерігати збоку, не «ловити атмосферу», а саме працювати. Просто дивитися серіали мовою оригіналу, не виписуючи нові слова й не аналізуючи граматичні конструкції – не спрацює. Те саме з «англійською по піснях» чи «буду читати книжки, і якось воно саме зайде». Не зайде. Спілкування з носіями при початковому рівні теж часто переоцінюють: ви спотикаєтесь на кожному другому слові, по пів години складаєте одне речення й більше фруструєтесь, ніж ростете. Усьому свій час. Для мене ЄБШ – це про чесність і дорослий підхід: робити те, що справді дає результат, а не те, що створює ілюзію навчання. Вчитись вдумливо, з розумінням, навіщо ви це робите, і крок за кроком рухатися до мети.
ЄБШ це про високі вимоги! Що найскладніше: дисциплінувати учнів чи дисциплінувати себе?
Себе як викладача дисциплінувати легко. Я завжди приходжу на урок підготовленою, зі структурою, з розумінням цілей і наступних кроків. Учнів теж майже не доводиться «збирати»: я просто не беру тих, хто не готовий працювати. У нас є правила: регулярні заняття та виконання домашнього завдання. Без цього немає результату, і я про це чесно говорю. А от дисциплінувати себе як учня значно складніше. З травня я вивчаю філіппінську, і перші місяці виглядали так само, як у багатьох моїх студентів: робила домашнє завдання за 15 хвилин до уроку, пропускала вивчення слів і прогрес чесно показував цю «вибірковість». Зараз займаюсь щодня, і різниця відчутна. Тому я переконана: дисципліна і чітке усвідомлення своєї мети – це ключ, незалежно від того, хто ти в цей момент: викладач чи учень.
Цікаво, що відбувається з учнем, коли він вперше стикається з вашим форматом? Чи бувають реакції: «Ого, це складніше, ніж я очікував»?
Так, і доволі часто. Приблизно половина студентів у перші тижні справді реагують саме так: «Ого, це складніше, ніж я думав». І з цих 50% близько 10% вирішують припинити навчання і це абсолютно нормально. Англійська не має бути покаранням: якщо мій формат не підходить людині, я завжди чесно раджу шукати викладача, чий стиль буде комфортнішим. Інші 40% адаптуються, бо ЄБШ у кожного своє. Хтось може виділяти по дві години на день, а хтось тримає стабільні 15 хвилин. Це різні ритми, але в обох випадках може бути результат, якщо людина працює системно. Ми завжди це проговорюємо: що саме людині підходить, який темп оптимальний, який формат дасть їй найкращу динаміку. Навіть у групах є обов’язкове домашнє завдання, але для тих, хто хоче більше й може більше, я завжди додаю додаткові вправи. Головне не інтенсивність заради інтенсивності, а чесний підхід і готовність рухатися вперед у своєму темпі.
Віра, ваші уроки результативні і це доведено десятками учнів. Які найбільш вражаючі трансформації ваших студентів ви могли б згадати?
Знаєте, я інколи шкодую, що на початку моєї викладацької кар’єри ще не існувало Instagram, бо тоді було б набагато простіше збирати кейси й показувати той прогрес, який я бачила щодня. Коли я ще працювала з дітьми, у мене була маленька група з трьох хлопців. Ми займались із ними три роки: з 3 по 6 клас. Вони були абсолютно неслухняними, але настільки розумними, що це перекривало всі бешкети (посміхається). Коли я закрила свою школу, вони пішли на тестування до іншої і там їм сказали, що їх треба відправляти в групу… дев’ятикласників! Бо їхній рівень був значно вищий, ніж у їхніх ровесників. Це був один із тих моментів, коли я сама здивувалася силі системної роботи! Що стосується дорослих: я чесно пишаюсь кожним. Коли тобі 30+, у тебе робота, родина, купа справ і відповідальностей, а ти все одно знаходиш час, приходиш на урок з вивченими словами та виконаним домашнім завданням – ти вже герой. Дорослі студенти – це про силу волі, чесність із собою і внутрішнє «я хочу, значить можу». І я надзвичайно ціную кожну таку історію!
Цікаво, а якою ви бачите свою онлайн-школу або метод у майбутньому? Чи хочете масштабуватися: курси, команда, окрема програма?
Так, я однозначно планую масштабуватися і вже маю чітке бачення, як це виглядатиме. У 2026 році хочу запустити повноцінну онлайн-платформу й побудувати сильне ком’юніті людей, яким справді потрібна англійська, які готові працювати, цікавляться процесом і приймають філософію ЄБШ. Це буде продукт із низьким порогом входу, щоб якісне навчання стало доступним для більшої кількості українців. Мені хочеться створити простір, де люди зможуть не просто вивчати мову, а відчувати підтримку, структуру й системність – усе те, що я закладаю у свою методику зараз.
